Хоча документи вперше згадують Марксбург лише у 1231 р. (і лише у зв'язці з сусіднім містечком Браубахом - тоді це був замок Браубах), трикутна в плані твердиня на високій скелі над Рейном з'явилася ще як мінімум у ХІІ столітті. Хороше ж місце - якраз біля чергового звиву ріки, те що треба, щоб спостерігати за караванами човнів на Рейні - ну і розпоряджатися з цією інформацією на власний розсуд. Все-таки власники замку довгий час мали право обкладати митом всі човни, що пропливали повз їх землі.
Місце таки шикарне і правильне - і це потім доведе Історія: французи у 1688-1689 рр., зруйнувавши весь рейн, Марксбург захопити не змогли. Чи то ліньки було так високо лізти, чи кілька ліній оборони таки далися взнаки. Семилітня війна (1756-1763) та наполеонівські кампанії теж оминули цю твердиню.
В 1231 р. і Браубах, і Марксбург були власністю могутнього майнського архієпископа Зігфріда фон Еппштайна (Eppstein). У 1283 р. маєтність отримала як придане якась з родичок архієпископа - так Марксбург опинився в руках у графа Еберхарда ІІ фон Катценельнбогена (Katzenelnbogen), який взявся облаштовуватись у замкових стінах. Укріпив твердиню, добудував каплицю св. Марка.
Рід Катценельнбогенів перервався у 1479 р., замок відійшов до роду Гессен. У 1568 р. графи Гессени перенесли свою резиденцію зі скелі на рівнину - не орли ж, графи. Хоча за форпостом наглядали (у 1643 р. замок обнесли зовнішніми укріпленнями та бастіонами - на полях битв вже царювала артилерія).
У 1613 році і місто, і замок постраждали від страшної пожежі.
Від ХІІ-ХІІІ століть у Марксбурзі збереглися нижня частина головної башти-бергфріда та криниця. У нижній частині і так не надто масштабного бергфріда (1,7 на 1,7 м, ду-у-у-уже тісно) була в свій час в'язниця. Тут заздрив вільному Рейну ув'язнений імператор Генрих IV. Здається, саме ця комірчина носила назву Hundloch (собача нора). Саме з в'язничного туалету веде кудись у західний бік замурований підземний хід. Навряд чи хід вів далеко - не той рельєф навколо. З романських часів частково дійшла стіна західного боку. Каплиця св. Марка, яка й дала пізніше ім'я всій фортеці, була розміщена у другій за висотою, чотириярусній башті комплексу. Потрапити на її третій ярус можна було лише по вузькому гвинтовому проходу.
Була у замку й Folterkammer (кімната тортур). З XIV століття походить Лисяча башта. Мерлони замку нагадують щось італійське. За Середньовіччя, побілені в білий колір, вони, напевно, запам'ятовувались подорожнім надовго: щось небачене.
Замковий палац, не дуже й великий, з крихітними кімнатками (над урвищем місця небагато, нема де розгулятися) міститься у північній частині комплексу. Він неодноразово перебудовувався. З внутрішнього боку замку, скажімо, в свій час було добудовано ще один поверх - фахверковий. Внутрішня стіна твердині датується приблизно 1300 роком. Увійти до Марксбурга можна було через браму у башні фогта (управителя фортеці). Відразу за брамою знаходяться кузня та вирублені у скелі кінні сходи - настільки широкі, що по ним могли їздити верхи. Верхи заїжджали і до кузні - там лицарі залишали коней на підковку.
З 1803 р., коли ця частинка Рейну увійшла до герцогства Нассау, в фортеці розмістили в'язницю та будинок для солдатів-інвалідів. За спорудами не дуже й дивилися, вони потроху руйнувалися. Та й як дивитися - династія Нассау особливими статками не відзначалася. Ветерани війни обростали жінками і дітьми, самі собі рубали взимку дрова, самі носили до замку воду. Але нема поганого без доброго: фортеця жила, давала прихисток людям - і тим самим подовжувала своє існування, не ставала черговою руїною.
В 1866 р. Пруссія анексувала герцогство Нассау. Вільгельм І, солдатський бог, відразу наказав гарно дивитися за замком - хороший же замок, символічний. Правда, до реставрації справа все ніяк не доходила - аж поки десь у 1880-х форпост не відвідав кронпринц Фредерік - і не сказав, що а добре б було, а?
