Ні, ну зрозуміло, що залишки замку в Дрніші відомі місцевим! Просто згадувати таку дрібничку в путівниках чи картосхемах ніхто не взявся. Навіщо, такого тут повно. Так, руїна руїною. А каньон - що, в Хорватії каньонів мало? "И не сосчитать!"
Вперше назва Дрніш (Drniš або Dernis) згадувалася 8 березня 1494 року. Так що 8 березня святкують не лише пост-радянські жіночки, а й дрнішівці. Звичайно ж, поселення існувало й до 1494 р., бо руїни середньовічної фортеці, які притягнули мене сюди магнітом, походять з більш ранніх часів. Звели замок у місцевості Градіна (так зараз зоветься вулиця, що веде до руїн) хорватські аристократи з родини Неліпіц (Nelipic). Місце вибрали правильне: в каньоні річки Ціколи, на узвишші, що піднімається над цією і так не дуже низинною місциною (середня висота в містечку - 304 м над рівнем моря).
В 1522 році Дрніш захопила Порта - про турків до цього часу нагадує мінарет неподалік фортеці (єдиний в усій Далмації!) та деякі інші споруди. Хоча сама мечеть, пізніше перероблена на церкву, здається, не збереглася - церква біля мінарету на ісламську культову споруду зовсім не схожа. Чесно скажу, що відрізнити старовинну будівлю від сучасної в дрніші дуже важко: всі вони з міцного тесаного каменю, всі в традиційних формах, всі з дерев'яними ставнями-жалюзі на вікнах.
Яничари не дарма старалися: Дрніш розташований ну дуже вже стратегічно-правильно: якраз на торговому шляху з узбережжя в гори. Є навіть згадки, що фортеця над каньоном - їх рук справа. Думаю, як і в Кам'янці, вони лише укріпили вже існуючі фортифікації. Та легенда вже приписує османцям навіть наіменування міста: начебто є таке давнє перське слово DERNIS - "ворота поля". Ну, в чомусь логічно: десь саме тут гори поступаються долинам і полям.
Венеція не змирилася з турецьким пануванням - в 1674 році генерал Фоскоколо (Foscocolo) зруйнував фортецю в Дрніші. Так вона й стоїть - зруйнована, хоча турки пішли звідси аж через десятиліття, після перемоги Яна ІІІ під Віднем. Місто залишилося суцільною руїною, яка помаленьку поверталася до життя. З часів відбудови збереглася церква Івана хрестителя в центрі міста (див. фото праворуч).
В місті є музей, де експонуються твори місцевого уродженця, скульптора Івана Местровіча. Мавзолей скульптора, в якому його було поховано в 1962 р., було зруйновано в сербсько-хорватську війну.
Так от про війну. 16 вересня 1991 року Дрніш заатакували корпуси дев'ятої Югославської Народної армії. Жителів і міста, і навколишніх сіл просто винущували, місто приєднали до Сербії. (Я була в Дрніші саме 16 вересня, що за містика). Назад до Хорватії Дрніш було повернуто лише в 1995 році. Після операції "Буря" сербське населення, яке оселилося в містечку, перебралося в Сербію або Боснію, а в Дрніші до цього часу маса напівзруйнованих, нічиїх будинків. В деяких вже ростуть не трави навіть - дерева. Сумно і страшно.
Славиться Дрніш своєю вяленою шинкою - пршутом. Під час візиту в Хорватію Джорджа Буша-молодшого дрнішський пршут був серед подарунків президенту США - і Буш потім подякував маленькому місту за цей смаколик.
В околицях Дрніша є залишки замків в селах Kamicak, Kljucica, Nevcan Grad.
