|
|
15 вересня 2008 року. Дива Трогіра. |
Італійський колорит: вузькі кам'яні вулиці, середземноморська дієта, дольче фар нієнте. |
Італійці називали його Трау (Trau). Давні римляни - Трагуріум. Давні греки (чорт, його якось називали навіть давні греки!) - Трагуріон (Tragurion). Ми його знаємо як Трогір. В цього далмацького 10-тисячного міста (27 км від Спліта, до Шібеніка дещо більше) вже є теленьке місце в Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а я б його ще й номінувала в який-небудь Список найзатишніщих міст Європи. Там кльово, в цьому Трогірі. Ех.
Я пишу ці рядки майже через 5 місяців після того, як побувала тут, тому щось з пам'яті неминуче витерлося, але спогади про фантастичну фотогенічність Трогіра підтверджують фотографії.
Завжди хочеться відшукувати якісь паралелі між Батьківщиною і місцями, де тобі сподобалося. спробую й тут. Як і в Кам'янці, старий центр Трогіра розташований на невеликому острові. Є ще, правда, острів побільше, і називається він Чіово. Ну і омиваються острови не каламутним Смотричем, а чистюсенькими водами Адріатики.
Як і в Кам'янці, переважна кількість населення міста проживає на материку. Як і в Кам'янці, велика частина прибутків міста пов'язана з туризмом.
Трогір заснували грецькі колоністи з острова Віс ще в ІІІ ст. до н.е. - ось вам і паралелі з нашим Херсонесом. Назву начебто взяли від сусідньої гори - зараз вона, гм-гм, називається Козьяк, а тоді звалася відповідно Трагосом, що суті не змінює: трагос з грцької якраз "коза".
У І ст. до н. е. сюди прийшли римляни. Багаті якісним жовтуватим мармуром околиці підходили для каменоломень: Рим якось міцно асоціюється з мармуром, напевне, не тільки у мене. Квітнути б місту й розвиватися, якби не Діоклетіан, за якого піднявся і возвеличився сусідній Спліт-Салона. Конкуренція далеко не завжди корисна річ. Мармур для Діоклетіанового палацу, до речі, якраз під Трогіром добували...
Брати-слов'яни прийшли на узбережжя Далмації аж в VII ст. (зруйнувавши в 640 р. діоклетіанову Солону, от вам приклад помсти від Історії), коли вже ані давніх греків, ані давніх римлян не було - і конкуренції боятися, здавалося б, немає чого. Але замість давніх греків море принесло цілком собі на той час сучасних сарацинів, які в 1123 р. повністю зруйнували місто - а в ньому ж лише якісь сто років тому заснували католицьку єпархію. (Християнство тут з'явилося задовго до цього, бо ще в V ст. н.е.). Місто, щоправда, відновили - і на ХІІІ ст. приходиться розквіт Трогіра. Найближчий онкуретн тих часів, Задар, якраз був зруйнований венеціанцями. Угорсько-хорватські королі, починаючи з Коломана, жалують місту привілеї. Князями в місті обирають членів могутніх хорватських родів, і найчастіше їхнє прізвище було Шубичі.
До речі, одна з перших хорватських столиць, Біячі, знаходилася по сусідству з Трогіром.
З 1420 по 1797 рр., як і більшість Далмації, Трогір знаходився під контролем Венеціанської республіки. Венеції місто підкорилося чи не останнім на узбережжі. Далі звичний для Хорватії кавардак: трошки під Австро-Угорщиною, в обидві світові війни - під Італією, пізнше - під Югославією. Незалежність - з 1990 р.
Дивитись? ВСЕ. Тим більш, це ВСЕ розташовано компактно і для побіжного знайомства вистачить кількох годин. Але краще, коли їх в вас більше. Я вам заздрю, якщо в вас їх більше...
Старе місто - це колекція храмів, укріплень і палаців. палаци, здається, навіть домінують. Стилістично тут можна віднайти і романський стиль, і готику, і ренесанс з бароко, але превалює саме ренесанс. таре місто формувалося на місці давньоримського форуму, але античності, на жаль, нам не залишилося. Є й класицизм - павільйон, присвячений французькому маршалу Мармону. Колись ця споруда стояла в морі.
На самому березі моря стоїть мініатюрна фортеця Камерленго (XV ст., будівництво закінчено приблизно в 1450 р.). В венеціанські часи замок відділяли від міста широкий ров та перекідний міст. Вхід платний, замість музею всередині амфітеатр, де, напевно, проводяться концерти. Але вид з башт на місто неймовірний. Своїх грошей вартує.
Саме місто оточене стінами (XIV-XV ст.). Найкраще вони збереглися з півночі та заходу. Більшу частину стін було зруйновано ще в ХІХ ст. В північно-західному кутку, біля стадіону, стоїть циліндрична башта св. Марка. Саме цей шмат міста сильно постраждав від бомбардувань в Другу світому. До того тут розташовувались квартали Пассіка, середньовічного плебейського маєтку.
Так званий Коммунальний палац на центральній площі міста почав зводитись на початку XIV ст. Добудували споруду в XV ст. з незначними змінами фасаду, які виконав Ніколо Флорентієць. В 1880-х роках хорвати так раділи виграшу у виборах своєї Народної партії, що взяли та й перебудували палаццо в дусі історизму. Гарне перебудовувати - тільки псувати, каже прислів'я (що? не каже? Ну то я кажу). От і тут так вийшло.
Неподалік - розвалини церкви св. Марії, захисниці площі (ХІ ст.!). Старовинну споруду знесли ще в ХІХ ст. Поруч також костел св. Себастьяна (1476) в колишньому атрії храма св. Марії (проект Ніколо Флорентійця). Впізнати храм можна по башті з яскравим міським годинником. Поруч - хороший, але маленький музей середньовічного мистецтва.
Біля башти з годинником - міська лоджія, по-нашому ратуша (XV ст.). На її східному фасаді вже не раз згаданий Нікола Флорентієць витесав барельєф, що зображає алегорію правди. На південній стіні в 1938 р. відомий хорватський скульптор Іван Мештрович зобразив кінну фігурууроженця трогіра, бана та єпископа Петра Беріславича (помер в 1520 р. в битві з турками).
Катедральний собор св. Ловро (так, напевно, транскрибують тут Лавренція) - маймасивніша будівля Старого міста. Романська тринавна базиліка з напівкруглими апсидами і міцними пілонами, ХІІІ-XVI ст. - а почалося будівництво не пізніше 1213 р. на місці більш раннього храму, зруйнованого візанційцями в кінці ХІІ ст. Висока дзвіниця (а планувалося звести дві), куди можна піднятися, але оголошення внизу попереджає: даолі ви на свій страх і ризик, ми за вас відповідальності, якщо впадете, не несемо. Дзвіницю будували найдовше: майже триста п'ятдесят років (закінчили в 1603 р.). Готична роза на фасаді собору - з 1370 р. Собор сильно постраждав у 1420 р., коли місто захопили венеціанці.
Баптістерій авторства Андрія Алеші та Нікола Флорентійця було виготовлено в1460-1467 рр.
Про один вхідний портал різця гніального майстра Радована (датується 1240 р.) можна написати достатньо на окрему сторінку. Центральний рельєф люнета зображає відразу три сюжети: різдво, поклоніння пастухів та подорож трьох волхвів. До цих сюжетів майстер безумовно приклав руку: зберігся його підпис. Інші фрагменти Радовану допомагали творити його учні. Скажімо, перша пара пілястрів досить вільно трактує неповний цикл місяців року зі знаками зодіаку. Над левом стоїть Адам, над львицею - Єва. Над ними на шести пілястрах - скульптури апостолів. Ці статуї з'явилися найпізніше.
Князівський палац датують ХІІІ ст. Тоді ж виник і романський храм св. Івана Хрестителя.
Північі ворота (XVII ст.)( до цього часу слугують головним входом до міста, і тому виглядають дуже буденно: навколо шумить ринок, повз проїжджають нескінченні мотоциклісти. Поруч з брамою - статуя св. Івана Урсіні, покровителя міста. Автор скульптури (початок XV ст.), ймовірно, Боніно з Мілана.
Готичний домініканський костел (XIV ст.) стоїть на набережній і є досить скромним. Поруч пересувні сувенірні ряди.
Старі поштівки часто зображають палац Чіпікко (XV ст.) - він анітрохи не змінився за минуле століття.
|
|
|
|
|
|
|
|
Той самий сюжет :) |
Місто з замкової башти. |
А от і сам замок. |
В баштах голуби і сталагміти. |
Час не змінює місто. |
Ворота св. Марка замість футбольних. |
Панорами такі, що не віриш очам. |
Олія з оливок - традиційний сувенір. |
Часом здається, мерія приплачує жителям міста за такі от "постірушки": колоритно ж! |
Подруги. |
Портал майстра Радована. |
В катедральному соборі. |
Палац Чіпікко. |
Домініканський костел. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|