Дашів і Соб злилися в обіймах. Містечко неможливо уявити без цієї порожистої річки і великих ставів на ній. Соб без Дашева теж багато втратить.

Дашів вперше згадується в документах ще в 1420 році - і відразу разом з Собом. Тоді тут, на березі річки, підносився оточений валами оборонний замок - принаймні так стверджують українські історики.

Поляки ж в датуванні більш обережні - і тому звучать більш вірогідно. Відомо, що за Середньовіччя Дашів належав місцевим поміщикам-українцям Короваям-Седлицьким. В 1585 році Остап Коровай-Седлицький продав свої чималі маєтності князю Янушу Збаразькому, а той чималий дашівський маєток зумів зробити навіть ще більшим. Так от, за польською версією, замочок над Собом звів вже аж князь Януш, а це був да-а-алеко не 1420 рік. Навіщо князю був потрібний замок, зрозуміло: татарський Чорний шлях проходив повз Дашів.

Вали від замку, може, ще й зараз помітні, але місити в їх пошуках масне і густе квітневе болото мені не хотілося. :о)

Збаразькі мучилися-мучилися з відбудовами замку по кожному татарському наїзді, а потім взяли та й продали дашівський ключ братам по князівському званню Вишнівецьким. Останній з роду Вишнівецьких власник Дашова - Михайло Сервацій Вишнівецький (1680-1744), гетьман польний литовський. Саме він зайнявся своїм маєтком по-справжньому і багато що зробив, щоб підняти зруйнований східняками Дашів з колін.

На момент візиту брата були готові лише два будинки на ринковій площі - принципальний (головний) та середній (так в документі, ей!). Саме в них Плятер і приймав своїх гостей. Все інше являло собою будівельний майданчик.

На жаль, графу не довелося побачити свою мрію втіленою. До того ж, в околицях містечка відбулася битва під Дашевом (2 травня 1831 року), коли козаки спалили половину резиденції. З тих часів залишилося лише два малюнки Антонія Лянге, датовані 1825 р. (тут вони представлені гравюрами за малюнками авторства Піллера).

Після смерті Плятера дашівський ключ площею близько 5 миль квадратних, купив - ну звісно, звісно - Станіслав Щенсни Потоцький, власник Умані і ще десятків сіл. 8 березня 1809 року власником Дашева за заповітом вельможі стає його наймолодший син Володимир Потоцький (1789-1812). Парубку було тоді всього 2о років, а він вже мав звання полковника кінної артилерії, та ще й жінку, Теклу з Сангушків. Та юнаку навряд чи довелося покерувати Дашевом навіть день: маєтком розпоряджалася його мачуха, Софія. Ну так, та сама.

Від рано померлого Володимира Потоцького-старшого Дашів в Підвисоке разом з 10 885 "душами" кріпаків дісталися його сину, Володимиру-молодшому (1810-1880). І знову Історія зробила петлю: маєтком знову розпоряджалася жінка, вдова Текля Потоцька.

Дашівській резиденції не щастило на документальні описи: їх майже не було. Яким був палац після відбудови в середині ХІХ ст., навідомо. Є лише один документ тих часів (1860-ті), авторства якогось Бобровського:

"...так званий "палац" в Дашеві був зовсім не вишуканим зовні (...) і занедбаним всередині".

Бр-р-р. Не надто приємне свідоцтво епохи.

Не дивлячись на естетичну непривабливість, двір Потоцькі і їхні нащадки в Дашеві тримали чималий, а до столу в обід рідко коли сідало менше як 40 осіб.

В 1872 році в Дашеві побував відомий білоруський художник і мандрівник Наполеон Орда. Документаліст з Орди був паршивий, визнаємо чесно - та й художник не надто талановитий. Перспектива часто ставала жертвою композиції в його акварелях. Саме так сталося і з видом Дашева авторства Орди. Так, палац і справді був - і є - одноповерховим, піднімаючись на висоту другого поверху лише в своїй центральній частині. Але бічні одноповерхові крила в реальності є значно довшими за ті, які зобразив відомий білорус.

До сьогодні збереглася значна частина маєтку в Дашеві. Парк, одначе, зберігся лише частково, в своїй західній частині. Навіть річка з плотиною колись були частиною резиденції Потоцьких. Чотиритомник впевнено датує класицистичний прямокутний палац 1887 роком, важко сказати, чому. Зараз парковий, більш цікавий фасад споруди, в лісах - реставрація чи просто ремонт?

Шкода, не збереглися орнаменти, що колись прикрашали палацеву лоджію.

Біля зведених з граніту і цегли двоповерхових стаєн 1887 року до цього часу блукають коні - це правильно! Хоча в них, здається, майстерні заквартированого в садибі дитячого інтернату. А колись тут стояли кілька екіпажів власників Дашева.

Збереглися і малоцікаві одноповерхові флігелі поблизу головного корпусу, і ворота маєтку.

Я згадувала, що в садибі зараз інтернат для розумово відсталих дітей? Його мешканці зачудовано будуть спостерігати за вашими фотоапаратами і голосно з вами здоровкатися. Багато хто побоюється таких місць. Я - чомусь - ні.