English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Дашів
Церква в Дашеві.
Таким побачив Дашів Піллер в 1825 р.
Садиба в Дашеві.

Церква в Дашеві. Таким побачив Дашів Піллер в 1825 р. Садиба в Дашеві.


Карта

 

Це селище міського типу (населення трохи більше за 4 тисячі чоловік), яке мало чим поступається своєму райцентру, Ільїнцям. Тим більш, в Ільїнцях, до яких 22 км, і дивитися особливо немає на що. А в Дашеві - є. Подивимось?


 На берегах Собу

Річка Соб і палац на місці фортеці

Дашів і Соб злилися в обіймах. Містечко неможливо уявити без цієї порожистої річки і великих ставів на ній. Соб без Дашева теж багато втратить.

Дашів вперше згадується в документах ще в 1420 році - і відразу разом з Собом. Тоді тут, на березі річки, підносився оточений валами оборонний замок - принаймні так стверджують українські історики.

Поляки ж в датуванні більш обережні - і тому звучать більш вірогідно. Відомо, що за Середньовіччя Дашів належав місцевим поміщикам-українцям Короваям-Седлицьким. В 1585 році Остап Коровай-Седлицький продав свої чималі маєтності князю Янушу Збаразькому, а той чималий дашівський маєток зумів зробити навіть ще більшим. Так от, за польською версією, замочок над Собом звів вже аж князь Януш, а це був да-а-алеко не 1420 рік. Навіщо князю був потрібний замок, зрозуміло: татарський Чорний шлях проходив повз Дашів.

Вали від замку, може, ще й зараз помітні, але місити в їх пошуках масне і густе квітневе болото мені не хотілося. :о)

Збаразькі мучилися-мучилися з відбудовами замку по кожному татарському наїзді, а потім взяли та й продали дашівський ключ братам по князівському званню Вишнівецьким. Останній з роду Вишнівецьких власник Дашова - Михайло Сервацій Вишнівецький (1680-1744), гетьман польний литовський. Саме він зайнявся своїм маєтком по-справжньому і багато що зробив, щоб підняти зруйнований східняками Дашів з колін.

Вид Дашева за літографією Піллера, 1825 р.

Від Михайла Сервація Дашів з околицями відійшов дочці князя Анні Огінській, дружині троцького воєводи. а від неї - вже її дочці Августі (1724-1791), дружині графа Констянтина Людвіка Броель-Платера (Konstanty Ludwik Broel-Plater, 1722-1778), або, як його називають місцеві, Плятера. Великі графські маєтки знаходилися в Курляндії, де, певно, його прізвище не звучало так по-дивацькому для сільських вух. Як би не було, з другої половини XVIII ст. Дашів тісно пов'язаний з графами Броель-Платерами. Їм, до речі, також належало волинське Берестечко, онук графа Костянтина, Юзеф Вінцент Платер, бував там досить часто.

 

Платерам тататри не дошкуляли - і що, замість татарів в 1750 і 1768 роках багато капостей наробили гайдамаки. А в 1785 р. Дашів згорів в полум'ї пожежі. На згарищі залишилося лише кілька десятків будинків - і це з цілого містечка... Юзеф Вінцент постановляє негайно відбудувати і Дашів, і його фільварки - а ще закласти в поселенні свою резиденцію. З цього просто зробити висновок, що до 1785 року жодного палацу в Дашеві й не передбачалося. Граф сам особисто стежив за будівельними роботами, та йому навітть і плани майбутньої резиденції приписують.

В 1787 р. його брат, інфляндський староста Казимир Костянтин Платер, заїхав в Дашів, повертаючись з королем Станіставом Августом Понятовським з Канева. З його записів знаємо, що на той час резиденція тільки-тільки починала будуватися. Роботи велися не так в старому Дашеві, як поблизу нього. Ринкова площа і околиці на той час були перейменовані Платером на Августопіль (напевне, на честь дружини брата - ну або це були досить незграбні лестощі тодішньому кр\оролю Речі Посполитої). Відомо також, що резиденція відразу задумувалася як комплекс споруд різного розміру і призначення.


 Потоцькі не завжди були нещадними

Палац з боку Собу

На момент візиту брата були готові лише два будинки на ринковій площі - принципальний (головний) та середній (так в документі, ей!). Саме в них Платер і приймав своїх гостей. Все інше являло собою будівельний майданчик.

На жаль, графу не довелося побачити свою мрію втіленою. До того ж, в околицях містечка відбулася битва під Дашевим (2 травня 1831 року), коли козаки спалили половину резиденції. З тих часів залишилося лише два малюнки Антонія Лянге, датовані 1825 р. (тут вони представлені гравюрами за малюнками авторства Піллера).

Після смерті Платера дашівський ключ площею близько 5 миль квадратних, купив - ну звісно, звісно - Станіслав Щенсни Потоцький, власник Умані і ще десятків сіл. 8 березня 1809 року власником Дашева за заповітом вельможі стає його наймолодший син Володимир Потоцький (1789-1812). Парубку було тоді всього 2о років, а він вже мав звання полковника кінної артилерії, та ще й жінку, Теклу з Сангушків. Та юнаку навряд чи довелося покерувати Дашевим навіть день: маєтком розпоряжалася його мачуха, Софія. Ну так, та сама.

Від рано померлого Володимира Потоцького-старшого Дашів в Підвисоке разом з 10 885 "душами" кріпаків дісталися його сину, Володимиру-молодшому (1810-1880). І знову Історія зробила петлю: маєтком знову розпоряжалася жінка, вдова Текла Потоцька.

Палац в 1914 р. Весь у винограді.

Можливо, це було лише на добре: на ті часи Текла Потоцька була більш ніж м'якою поміщицею і своїх підданих особливо не утискала. В кожному з своїх ключів вона тримала лікаря, оплачувала аптеку та лазарет.

 

Володимир Потоцький-молодший шукав не господарських навиків, а слави і свободи, взяв участь в Листопадовому повстанні 1830 р. - і був змушений емігрувати з Росії. Оселився шляхтич в Парижі, де щиро і з задоволенням "пропалював" своє життя.

Грошей у Володимира на такий спосіб життя було більш ніж вдосталь. В Парижі пан оженився з... акторкою, Анрікою Депре (Henryka Depres). Те, що дашівський маєток він не втратив, цілком і повністю заслуга поміркованої і розумної матері, вже згадуваної Текли.

В 1848 році вже не надто молодий Потоцький повертається в Україну. Влада тільки цього й чекає, засуджуючи його на два роки в'язниці. Та вся кара в результаті звелася лише до мешкання в Києві, навіть права на маєтки йому повернули. Саме Володимир Потоцький і відбудував після 1850-го року дашівський маєток, який руїною стояв після пожежі 1831 року.

По батьку всі маєтки (Дашів і Підвисоке) отримала єдина дочка Володимира, Марія (1847, Париж - 1907, Київ). Вже її дочка, Софія з Жевуських Стефанова-Підгірська унаслідувала в 1908 р. Дашів і Підвисоке (загальною поверхнею в 25 тисяч га, з них 3 тисячі гектарів дубового лісу, а також чималий маєток з класицистичним палацем в Рудому Селі (про нього незабаром на сайті).


 То що там за маєток такий?

Наполеон Орда, 1872 р.

Дашівській резиденції не щастило на документальні описи: їх майже не було. Яким був палац після відбудови в середині ХІХ ст., навідомо. Є лише один документ тих часів (1860-ті), авторства якогось Бобровського:

"...так званий "палац" в Дашеві був зовсім не вишуканим зовні (...) і занедбаним всередині".

Бр-р-р. Не надто приємне свідоцтво епохи.

Не дивлячись на естетичну непривабливість, двір Потоцькі і їхні нащадки в Дашеві тримали чималий, а до столу в обід рідко коли сідало менше як 40 осіб.

В 1872 році в Дашеві побував відомий білоруський художник і мандрівник Наполеон Орда. Документаліст з Орди був паршивий, визнаємо чесно - та й художник не надто талановитий. Перспектива часто ставала жертвою композиції в його акварелях. Саме так сталося і з видом Дашева авторства Орди. Так, палац і справді був - і є - одноповерховим, піднімаючись на висоту другого поверху лише в своїй центральній частині. Але бічні одноповерхові крила в реальності є значно довшими за ті, які зобразив відомий білорус.

 

До сьогодні збереглася значна частина маєтку в Дашеві. Парк, одначе, зберігся лише частково, в своїй західній частині. Навіть річка з плотиною колись були частиною резиденції Потоцьких. Чотиритомник впевнено датує класицистичний прямокутний палац 1887 роком, важко сказати, чому. Зараз парковий, більш цікавий фасад споруди, в лісах - реставрація чи просто ремонт?

Шкода, не збереглися орнаменти, що колись прикрашали палацеву лоджію.

Біля зведених з граніту і цегли двоповерхових стаєн 1887 року до цього часу блукають коні - це правильно! Хоча в них, здається, майстерні заквартированого в садибі дитячого інтернату. А колись тут стояли кілька екіпажів власників Дашева.

Збереглися і малоцікаві одноповерхові флігелі поблизу головного корпусу, і ворота маєтку.

Я згадувала, що в садибі зараз інтернат для розумово відсталих дітей? Його мешканці зачудовано будуть спостерігати за вашими фотоапаратами і голосно з вами здоровкатися. Багато хто побоюється таких місць. Я - чомусь - ні.


 Михайлівська церква та інше

8 квітня 2008 р.

Не важко зрозуміти, що колишній Дашів був масштабнішим за Дашів сучасний: популярна дорога з Липовця на Умань йшла повз нього стрілою. Дорога йде й зараз, що класно: з Дашева можна виїхати не лише до райцентру, а й до Монастирища чи Умані, але сьогодні цей шлях вже не той.

 

Ще сто років тому Дашів налічував п'ять з половиною тисяч мешканців - на тисячу більше, аніж зараз. Мало містечко тоді і римо-католиьцку каплицю, і відразу дві православні церкви, і синагогу з двома молитвеними школами. Тут що два тижні проводилися базари, а раз на рік - ярмарок. В 1886 р. Дашів навіть став волосним центром! А в 1872 р. на його околиці швейцарець Ф.Енні звів цукроварню. На місці старого дерев'яного млина в 1881 р. з'явився мурований, який винаймав австрієць Х.Лангер. Його (млина, не австрійця) приміщення збереглися й донині - їх минатиме кожен турист, який прямує від маєтку до Михайлівської церкви, ще одної пам'ятки селища, яка потрапила в державний реєстр архітектурної спадщини.

В 1895-97 рр. в Дашеві зводять два невеликих чавунних заводи - чим тобі не промисловий центр? З'явилася й власна винокурня. В 1923 р. частині Дашева під назвою Новий Дашів навіть пощастило побувати райцентром Гайсинського округу.

В Другу світову німці не змилостивилися над старими спорудами містечка: саме в центрі проживала численна єврейська громада Дашева.

На щастя, збереглася дерев'яна Михайлівська церква з 1764 р. Задбаний і яскраво-блакитний храм і сьогодні є однією з архітектурних домінант селища.

 


 Дашів сучасний:


Один з флігелів садиби.
Млин з 1881 р.
Огорожа
стайні.

Один з флігелів садиби. Млин з 1881 р. Огорожа і стайні.


Салон з колекцією порцеляни
два фото до 1914 р.
Річка Соб біля палацу.
Знову Михайлівська церква

Салон з колекцією порцеляни, два фото до 1914 р. Річка Соб біля палацу. Знову Михайлівська церква



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник