Перша письмова згадка про село - 1482 р.

Карта

Координати: 49°53′36″ пн. ш. 25°48′25″ сх. д

Мали Бодаки колись класну церкву на сільському цвинтарі - справжню нашу, волинську, дерев'яну, стару-престару - з XV ст. Сучасні технології тоді були недоступні - і старенька почала валитися. На її місті зводять нову - з ініціативи священика Івана Самулецького. Ну як нову - це ще в 1771 році було. Речі Посполитій лишалися лічені десятиліття до фіналу. Все, що про ту церкву відомо, - що мала кам'яний фундамент, бляшаний дах і була невелика.

Але деякі нові мітли метуть по новому з таким свистом, що від старого не лишається і сліду. Росія агресивно пожирає нові території, ліпить на них однаковісінькі храми: хоч ти в Тифлісі, хоч у Вільні, а молитися ходи до середньостатистичної Сизрані. Нудної, шатрової, блакитної, у кокошниках. Церква № 2 протрималася до 1900 р., поки блискавка її не підпалила і частково не знищила.  Тоді вже взялися за дубову (хоч за матеріалом, хоч за нахабністю) синодалку, а старіший храм розібрали. Розбирали 10 листопада 1900 р., а 25 числа того ж місяця вже й освятили нову. Священиком тоді був Аліпій Левковський. Нова вийшла не зовсім вже клоном інших синодалок - з певних ракурсів виглядає навіть незвично завдяки великому світловому восьмерику і п'яти ліхтарях навколо нього. Хоча в профіль - кострома костромою.

В радянські роки святиню не закривали, навіть ремонтували у 1990 р. шатрову дзвіницю, де живуть сім дзвонів.

Улітку 2018 р. вікна в храмі були металопластикові, а на траві вже чекала булатна і жахлива верхівка. Припускаю, зараз Бодаки світять шаленим вогнем несмаку ще від Вишнівця.

Село своєю історією пишається і навіть має легенду, що тут робили якісь знаряддя з кременю на продаж, а продавали їх "в далеку країну Індокитай" (див. тут: https://www.youtube.com/watch?v=4CpGU8bGS9I&ab_channel= - там ще пишаються порушенням Статті 35 Конституції України в місцевій школі з її, щоб вам добро було, "куточком духовності").