Карта

Координати: 50°07′29″ пн. ш. 25°02′50″ сх. д.

Кілька кілометрів на північний схід від Бродів, 1355 жителів за останнім переписом, рівнинний ландшафт, торфянники навколо села, старезні липи вздовж дороги - і привид дерев'яного костелу, який і погнав мене в це галицьке село спекотного липневого ранку.

Липи старі, а село ще старіше - чи то з 1477, чи то з 1600 року воно відоме. Повз ті липи віки тому їздили чи то карети, чи то вози-берлини. Звідси й назва - тож брати штурмом місцевий продмаг-Рейхстаг таки не варто. Німців в Берлині немає. Місцеві акцентують перший склад, і ви так робіть: це БЕрлин, не БерлІн.

До колишньої громадської римо-католицької каплиці, а теперішньої церкви - десь з кілометр від центру. Храм виникне при трасі, і буде він по-волинському блакитним. 1934 року народження, зовсім ще юний. Сайт "Дерев'яні храми Львівщини" Віктора Громика повідомляє, що начебто на початку ХХ ст. місцевий дерев'яний храм проектував знаменитий Василь Нагірний. Хм. Думаю, йшлося про церкву, яку я не знайшла.

Вкрай лаконічний зовні - і це не простота пануючого в ті роки конструктивізму, а відображення бідності селян чи фундаторів храму. В міжвоєнний час костели на галицьких теренах зводились масово, от як зали гральних автоматів на початку ХХІ століття. Часто на архітектурні витрибеньки не було ані часу, ані коштів. Але навіть в такому над-скромному вигляді костельчик в Берлині заслуговує на увагу краєзнавців: занадто мало в Україні лишилося дерев'яних римо-католицьких храмів. І чудова каплиця в сусідньому Язлівчику, на відміну від берлинського храму, от-от помре. Як і костел в Розлучі, скажімо. А так бути не повинно. Раденичі нехай будуть прикладом.