Римо-католицька парафія в селі з'явилася вже в 1470-х роках. Спочатку вона належала до Перемишльського деканату, а з 1641 р. - до Мостиського. В 1720-х роках в Раденичах виникло Братство Провидіння Господнього, яке було одним з найбільших об'єднань на теренах дієцезії. В 1726 р. для братства була при костелі споруджена невеличка каплиця Провидіння Господнього.

Станом на 1913 р. до раденичівської парафії входило майже 20 сіл, кількість віруючих перевищувала 2 000 чоловік. В ті часи тут служив отець Вінцент Збегневич.

Легенди твердять, що перший костел тут заснував польський король Казимир Великий, хоча така вже в легенд робота - приписувати великим і відомим те, що вони навряд чи робили.

Перший костел, ймовірно, з'явився не раніше 1470-х же - і існував десь до 1644 р. Тоді було зведено нову святиню за сприяння львівського єпископа-помічника Андрія Средзинського. Він же храм і освятив. В 1670-х, коли від турків стогнало все Поділля, яничари добралися аж до Раденичів - і пошкодили храм. Та так, що користуватися святинею стало неможливо.

Костел № 3 - теж з дерева - з'явився в 1754 р. Ось вам і дата побудови існуючого до цього часу костелу. Другий за старовинністю на теренах України, на 20 років молодший за храм в Таданях. 19 липня 1768 року костел освятив Перемишльський єпископ-помічник Ігнатій Кшижановський. Дзвіницю біля храму звів на власні кошти місцевий парох Антоній Тропп, він же позолотив головний вівтар. Оздоблення решти храму взяли на себе парафіяни.

Дзвони було придбано в 1848, 1854 і 1888 рр. В кінці ХІХ ст. було оновлено поліхромію склепіння нави.

Костел було відремонтовано в 1924-1925 і 1932-1934 рр. В кінці 1920-х років було змонтовано і частково позолочено чотири вівтарі: гголовний, св. Антонія, Богоматері Розарію, у каплиці Провидіння Господнього. Монтували з використанням деяких складових частин з XVIII ст.

В 1956 р. костел закрили, він потихеньку перетворювався на руїну. Останній парох Йоан Обара виїхав до Польщі, прихопивши з собою частину костельного майна. В храмі влаштували склад міндобрив. Пам'яткою другий за старовиною дерев'яний костел України НЕ БУВ. І, здається, не є до цього часу.

В 1989 році святиню повернули нечисленним римо-католикам Раденичів. Спочатку було важко: смердяча селітра в'їлася в стіни, дерев'яна підлога струхлявіла і могла от-от завалитися, дзвіниця була в катастрофічному стані. Запах поволі вивітрився, поліхромію поновили (на жаль, тепер вона виглядає не надто автентично), стару дзвіницю (вона стояла в західному куті костельного двору) розібрали, поруч звели одноярусну нову. Покриття верху в дзвіниці з бляхи. Важче було з трухлявою підлогою. Як розповідав староста храму Михайло Глушко, чотирма домкратами костел було піднято - і фундамент забетоновано. (Хотіла б я побачити, як піднімають цілий храм...). Покриття даху бляшане - старожили стверджують, що бляха тут була й раніше.  

В інтер'єрі звертає на себе увагу "веселкова балка"  між навою та вівтарною частиною - дуже схожа на таку ж в Таданях. Під хрестом з боку вівтаря тут є образ Марії Магдалини. На балці є й дата зведення храму.

Ключі від храму - в старости Михайла Глушко (хата неподалік костелу під яскраво-червоною металочерепицею).

Інформацію про храмбрала з книги Ігора Седельника та Мар'яна Бучека "ЛЬВІВСЬКА АРХІДІЄЦЕЗІЯ ЛАТИНСЬКОГО ОБРЯДУ. Ілюстрована розповідь. Том 1. ПАРАФІЇ, КОСТЕЛИ ТА КАПЛИЦІ (Львівська обл). Довідкове історико-релігійне видання. - Львів, 2004. - 322 с., іл.