Карта

Координати: 49°34′03″ пн. ш. 27°06′54″ сх. д.

Понад 200 жителів.

Глуш і віддаленість від трас дають карт-бланш на свавілля і злочин. Боги-ревізори десь там, у метрополіях, а в наших будяках ми самі собі царі. Певно, саме так міркували православні в Пашутинцях на Красилівщині. Можу навіть вгадати, якого патріархату православні - московського. Бо тільки там бояться всіх, у всіх вбачають ворога - і тримають єдину архітектурну домінанту села, церкву, за пудовими замками. А ще ці православні позбавлені смаку - повністю. Бо робити ТАКЕ зі старим храмом - злочин проти культури і здорового глузду.

Дерев'яна Михайлівська церква у Пашутинцях фігурує у каталозі В.Слободяна з майже-фантастичною датою: 1779 р. З того часу в селі лишилися хіба старі дерева біля святині. 1779-ий - Поділля (упс, це вже Волинь) ще під Польщею, храми ще уніатські. А перед нами нео-російщина за типовим проектом, затвердженим Синодом Російської імперії. Інакші будувати заборонялося, вивітрювалися всі автентичні деталі.

Синодальний стиль - чужа для наших теренів річ. Але це все-таки був стиль, проекти створювали не останні архітектори, а втілювали в життя справжні майстри. Для крихітних Пашутинців церква була майже шедевральною: хороша, добротна така робота, гарні деталі, нехай і якісь рязанські чи там тобольські. Час варто вже вживати минулий: храм стрімко забирають у вагонку, і нікому те дерев'яне мереживо навколо вікон і по нижній частині церкви вже не потрібно. Аби не текло, аби було "охайно" - село чомусь плекає культ дикої охайності, аби капарна жовта бляха на маківці купола. Гидота.