Координати: 49°34′01″ пн. ш. 24°57′03″ сх. д.
Тут дуже гарно. М'які пагорби, річка Золота Липаі величезне озеро. На озері зимують лебеді, дикі качки і - не вірю, але ж сама бачила, власними очима - білі чаплі. Але головний скарб села - дерев'яна тризрубна церква апостолів Петра і Павла. З 1688 року. Над входом на надпоріжнику начебто збереглися цифри, за якими храм й датують. Вдивлялася слухняно і старанно, так і не побачила.
З дороги її не видно - маленька, та й заступає її сучасна мурована храмина, відрізає стареньку від села, витісняє на цвинтар - мовляв, пожила вже, там тобі й місце. Ні, ще не там. Туристи їздять - значить, ще не скоро туди.
Старий храм було перевезено сюди у 1777 р. з сусідньої Івано-Франківської області (це зараз вона так називається, а тоді була Покуттям). Ну, багато є церквиць-мандрівниць, це не дивина. Але урманська церква подорожувала двічі: спершу з Покуття, а вдруге - з центру горбочка на його край, де і стоїть зараз. Бо у 1930-х село вирішило будувати більший храм, мурований. Стару церкву посунули, а нову збудувати не встигли, лише фундамент залили. Війна почалася. Закінчили заплановане будівництво вже аж у 1992 р. І саме наявність нової церкви рятує зовнішній вигляд церкви старої: її не чіпають, не перекривають бляхою, не тулять чужий московський хрест і про-російську "баньку" перезрілою цибулиною. Це майже чистий зразок дерев'яної сакральної архітектури XVII ст. "Майже" - бо в кінці ХІХ ст. церква була перебудована, з північного боку апсиди з'явилася прибудова (ризниця).
Шкода, що в 2001 р., коли я тут була, в мене був плівочний кодак: та плівка загубилася, а з нею і маса цікавих кадрів. Але в березні 2010 р. я знову була в Урмані. А потім ще у жовтні-2018.
Вперше село згадується в документах від 1448 р. Тоді Дмитро з Спикльос (Шпиколосів?), син Грицька Курдийовича, вписав оплату по 12 кіп грошей від кожного спуску урманського ставу для Домініканського монастиря у Львові.
Останній перепис зафіксував 687 жителів села.
Андрій Когут залишив свої спогади про рідне село: "Дещо з історії Урманя". Коротко: здавна частина села називалася "містечко". Село було заселене українцями-русинами, і навіть нечисленні родини "латинників" (католиків) послуговувались в побуті українською мовою. В 1890-х рр. в селі діяла маленька однокласна школа з одним учителем, а ще корчма. Близько 1900 р. в Урмані парох Леонтій Лужницький заснував читальню ім. Качковського. Діяло товариство "Січ" (в 1912 р. воно організувало якісь дуже успішні фестини): з духовим оркестром з Гиновичів, з "Січчю" та "Соколами" з сусідніх сіл.
