English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Угнів
Не звертайте уваги на качку. Ні, чесно - не звертайте. Угнів - справжнє місто. Клянусь! :о)
Угнів - справжнє місто. Клянусь! :о)
Таких розписів я ще не бачила. Асоціації з Султан-Ахметом нікуди не діти.
Таких розписів я ще не бачила. Асоціації з Султан-Ахметом нікуди не діти.

Карта

50°22′05″ пн. ш. 23°44′52″ сх. д.

 

Не акцентуйте увагу на качках, які приймають ванни на центральній вулиці Угнева чи на міському ж головному майдані. Так, вони тут є. І курчата. І гуси. І кози з кіньми теж. Тим не менш, найменше місто України є безперечно саме містом - ви відчуєте це, як тільки потрапите сюди. Не дарма ж у Львові є вулиця Угнівська. 999 жителів за останнім переписом - ну і що? В світі є містечка й менші. Але Угнів в Україні - один.

Найменше місто України

Хоч паровозиком з Рави Руської, хоч автобусом зі Львова, все одно це буде так: Розточчя, прикордоння (до Польщі звідси кілометр), ліси-поля, майже невидима здаля річка Солоків - і раптом вигулькне на горизонті силует поселення з масивним храмом. Таку храміну неможливо не помітити: майже гігант навіть на фоні сусідньої п'ятиповерхівки, головного угнівського хмарочосу. Нам туди.

Царська брама іконостасу

При в'їзді зверніть увагу на стару, ще австро-угорських часів споруду, в якій зараз розташований медичний заклад. Біля неї - старовинна колона.

А далі буде центральний майдан з місцевими оголошеннями ("Продам бараболю на насіння. Ціна договірна"), апатичними козами і дітиськами, на котрих ваш фотоапарат зробить гіганстьке якесь враження. Будьте певні, в Угневі, куди і так приїздять і українські, і польські туристи, кожен ваш крок моніторитиме дюжина автохтонних очей. І ось в цьому, напевно, і є єдина не-міська риса найменшого нашого міста.

 

Селилися тут ще в доісторичні часи, що природно. А як розквів поруч княжий Белз, тут, ймовірно, проживали ремісники, що обслуговували князівський двір. Може, й назва в міста звідти, з далекого засновника оселі: Угнів город. Хоча залишимо гіпотези історикам.

 

Перша літописна згадка - за 1360 рік - не така важлива, як інша дата через століття. Магдебургію Угнів отримав в 1462 р. - і з того часу був, є і, сподіваємось, буде містом. Як і давній сусід-суперник Белз, до якого якихось 22 км. Обидва літописні гради зараз підчиняються молодшому вискочці Сокалю - такі вже капризи Історії. До речі, добиратися в Угнів краще все-таки з сусіднього Жовківського району: до рідного райцентру з Угнева майже вдвічі далі.

 

Де магдебургія, там і ремісники. Угнів мав гончарський, кушнірський, ковальський, ткацький цехи, але найбільше славився - аж до ХІХ ст. - своїми шевцями. В міському краєзнавчому музеї зберігається фрагмент знаменитого угнівського чоботу, підковки котрого нагадували кінські підкови. За чоботами на шумні ярмарки з'їждалися до Угнева з усієї Галичини, а у 1900 р. приїждажв Іван Франко. Чоботи шилися на одну ногу (що заставляє скептично ставитись до майстерності угнівчан), але вважалися найтеплішими через особливості крою.

 

Ну якщо вже мова про вбрання... Угнівчанки відрізнялися від інших галичанок своїми королями, прикрашеними золотими дукатами, та турецькими хустками (розміром 2 на 2 м!), зав'язаними над чолом "на чуб". Зав'язували хустки їм, до речі, чоловіки - і жінки з тими чубами перетворювались на цариць в коронах. Взимку під таким "чубом" було тепло. А от влітку? Ой... Хустки відрізнялись кольорами: на зелені свята вдягали зелені, на різдво срібні, на Йордан - блакитні. Кожухи в жінок були коротші спереду і дуже довгі ззаду. А чоловіки (міщани, хоча самі себе називали міщуками) взимку носили височенні (до 50 см) овечі шапки. До церкви ходили в темних (чорних чи синіх) сукняних плащах, прикрашених каракулем.

Таким Успенський костел був ще недавно. Фото з архіву Ігоря Седельника.
Таким Успенський костел був ще недавно. Фото з архіву Ігоря Седельника.

Де місто - там і фортифікації. А з цим важче. Хоча були, були: місто оточували вали, в валах було три брами, а ПІД містом тяглася система підземних коридорів - принаймні, так стверджують перекази.

Хоча від деяких нещасть і підземелля не захистять: Угнів сильно постраждав після татарського набігу в 1621 р., Хмельниччини в 1648 р. А ще мор в 1624 р., а ще пожежа 1632 року... До речі, за тими негараздами спостерігали вже не лише міщани, а й ченці-василіяни, які з'явилися у місті якраз на початку XVII ст.

 

Перенесемося вперед у часі, в середину ХІХ ст. Тоді Угневу пощастило мати сімейну пару меценатів-благодійників. Степан і Пелагія Жуковські фундували в місті будівництво бурси, цвинтарної каплиці та церкви. А ще заснували фонд, за кошти котрого українська молодь мала змогу вчитися в гімназіях та університетах. Тут ключове слово саме що "українська": на початок ХХ ст. з 5000 жителів Угнева 1800 чол. були українцями, ще шість сотен - поляками, інші - іудеями. Що сталося на Галичині з євреями в Другу світову, пояснювати не треба. Велика кількість етнічних українців сприяла тому, що місто, яке в ІІ половині 1940-х рр. віддали Польщі, повернулося під українське крило в 1951 р. - разом з Кристинополем та Жвиркою в обмін на газо-нафтовий Нижньо-Устриківський район. (Хоча тут теж не без копалин - вугілля ж!)

Тільки що ж в тому 1951 р. від міста лишилося? Етнічних поляків виселили до Вроцлавського воєводства Польщі, 40 тисяч етнічних українців у 1944-1947 рр. розселили на ТернопільщиніБережанах і околицях) та на Львівщині, хтось опинився і за океаном (в США діє товариство "Угнівщина").

 

Місто стало іншим. Тут стояла військова частина. Вже де були ті часи, коли діяли угнівські товариства "Сокіл", "Сільський господар", "Просвіта". Запрацювало училище, зведене на єврейських кварталах (тепер воно приховує за радянськими корпусами велетенську цегляну майстерню-синагогу початку ХХ ст. та колишню іудейську школу і випускає барменів-офіціантів та кравчинь). Вже кілька років діє на громадських засадах краєзнавчий музей - його автори, викладачки училища Галина Губені й Надія Канюка є одночасно й авторами ілюстрованої книжки про Угнів ("Угнів - найменше місто України"). Тільки от купити її в Угневі мені так і не вдалося.

 

З Угнева родом відомий композитор Анатолій Кос-Анатольський (його батьки Йосип та Марія поховані на угнівському цвинтарі неподалік церкви). Тут тричі бував Іван Франко - і писав про місцеві унікальні чоботи-"угнівці". Тут і я погоджуся хоча б тричі побувати: ну симпатично ж.

 

Пам'ятки Угнева

Костел в Угневі, 26 травня 2009 р.
Костел в Угневі, 26 травня 2009 р.

Зрозуміло ж: в першу чергу до себе потягне масивний Успенський костел, головна угнівська домінанта. На початку ХХІ ст. він втратив останнє з двох барокових завершень веж (перше пошкоджене було ще в Другу світову).

 

Перший костел в Угневі було зведено з дерева в 1470 р. руським воєводою Зигмундом з Радзанова (Zygmunt z Radzanowa). Два наступні угнівські костели теж були дерев'яними: навколо ж ліси, це природно. Вже потім на місці попередників, які згоріли в пожежах, виріс масивний однонавний оборонний храм, фундований Криштофом Дуніним (Krzysztof ze Skrzynna Dunina) та його дружиною, Маріанною з Заборовських. Автором проекту був люблінський архітектор Войцех Лєнартович. (Є теорія, що мурованим був вже ІІІ угнівський костел, споруджений в 1633 або 1642 рр., а пізніше перебудований на ось цю махіну. В храма дуже товсті, півтораметрові стіни. Для 1632 р. це було б зрозумілішим). Та О.Бойко і В.Слободян довели: другий дерев'яний костел згорів 12 квітня 1680 р. На згарищі Христофор Дунін з дружиною Маріянною із Зборовських і уфундували в 1683 р. мурований зрам. Освячено костел було 21 серпня 1695 р., про що нагадувала меморіальна таблиця на фасаді храму.

Костел сильно постраждав в часи Першої світової (15 (28) червня 1915 р. німецькі артилеристи, відкривши вогонь по місту, збили одну з веж. Саме під час обстрілу у костелі переховувалось ледь не все міське населенння). Тоді ж було пошкоджено фундаційну таблицю і сигнатурку. Храм був відреставрований у 1927-1931рр.

Саме з міжвоєнного часу походили барокові дахи веж - та й самі вежі значно підросли з часу свого народження.

 

Коли польське населення назавжди покидало рідний Угнів, більшість костельного начиння воно забрало з собою. Більшість - це слабо сказано. В Польщу перевезли всі вівтарі (цілком!) і амвон (!). Зараз ці рештки угнівської величі зберігаються в костелах Томашова Любельського, Тарношина та Диніськ.

Радянська влада перетворила бароковий храм на склад міндобрив. Розтесали двері - щоб в святиню могла заїхати вантажівка. З того часу по стінах споруди пішли тріщини.

Так як з католиками в Угневі зараз не густо, храм стоїть пусткою, хоча робилися спроби привести його до пуття (в 2007 р. було виділено 800 тис. гривень, які невідомо на що пішли).

Може, привид забрав? А, ну так, саме в костелі, впевнені деякі жителі, блукає привид колишнього ксьондза. Хоча кому там бувати, в заколоченому храмі? Хіба птахам, що живуть під дахом.

 

Костел ще переживе не одне покоління - не дарма в розчин на його будівництві додавали яйця. Тільки жити калікою ж теж не весело.

Цвинтар в Угневі зберіг кілька старих поховань (в том числі родини Косів) та фундовану родиною Жуковських каплицю.

Особливо довго зупинятися на міському парку та синагозі не буду - маю замало інформації. Міський музей - дерев'яна хатинка з казки - був подарований містом жінкою, яка тримала в споруді магазин.

Церква в Угневі

Перша світова, Угнів
Друга світова, Угнів

Костел, звичайно, домінує, але й церкву видно здаля. Цікава споруда, незвична. Варта візиту.

Тут мені пощастило зустріти дяка греко-католицької громади міста (храм ділять між собою православні УПЦ МП - так-так, МП - та греко-катоилки Угнева), який й провів цікаву екскурсію святинею.

 

 

Храм, за переказами, стоїть на місці дерев'яного монастиря отців-василіан (XVII ст.). З василіанських часів збереглася, кажуть, дерев'яна дзвіниця. Може бути (сам монастир тягнувся аж до кладовища).

Дерев'яна церква згоріла в 1780 р. - і почався довгий процес відбудови святині. Спочатку зводиться мурований пресвітерій (не дуже розумію, але продаю за те, за що купувала). Цеглу на будівництво брали у власниці міста пані Моравської. В свою чергу Моравська цеглу поцупила з старих міських мурів - в кінці XVIII ст. їх тут як і скрізь по Галичині, за наказом цісаря розбирали.

 

Далі йшли роки - і аж в 1855-1857 рр. храм було добудовано на гроші подружжя Жуковських. Бездітні Жуковськи хотіли залишити по собі хоч щось - івдалося: храм не дарма вважається одним з найцікавіших у Галичині. (Портрет подружжя висить праворуч від входу до церкви). Розписували храм орієнтовно в 1860-х роках (а тут я в словах д'яка мушу засумніватися. Я б датувала розписи як мінімум початком ХХ ст.). Як дізналася пізніше, я не помилилася: церкву розписував в 1933-1936 р. художник Дам'ян Горняткевич.

 

Про розписи варто сказати окремо. В Угневі чомусь ходить легенда, що автор розписів - одночасно автор фресок Володимирського собору в Києві. Як би я не поважала Угнів, але повірити в те, що Нестеров або Васнецов розписували місцеву церкву в закордонній для них джержаві, не могла. А сумні очі розміром з блюдця, характерні і для Угнева, і для Києва, - просто дітище модерну, данина моді.

Так от, церква розписана в холодних блакитних тонах. Кожен сантиметр стін вкритий поліхромією. І! Орнаменти правлять бал. В мене були стійкі асоціації з нутрощами турецьких (і не тільки) мечетей: каліграфічність складних синіх меандрів мимоволі наштовхує на таке порівняння.

 

Розписи збереглися непогано (хоча дах вже починає протікати, що є ризиком для стінопису). Але на куполах помітно білі плями. Це забілені в радянські часи фігури тих, кого совєти не жалували. Там були зображення І.Мазепи, М.Грушевського, М.Шашкевича, Т.Шевченка, митрополита Андрея Шептицького, самих ктиторів церкви - і все це на фоні галицьких пейзажів (вгадуються абриси св. Юра зі Львова і Луцького замку).

Схожі розписи є в василіанській церкві Жовкви - але там вони збереглися без всяких забілювань. Та й тут можна було б відновити втрачене - та не дає піп МП. Він і так вжа раз влаштував драмвиставу, коли, побоюючись, що церкву віддадуть греко-католикам, заліз на дах і погрожував самогубством (піп!!!). Зараз от замінив вітраж за вівтарем - на нецікаве зображення православного хреста.

Церква величезна, в ній все місто б помістилося (враховуючи, скільки тут працюючи у Польщі, той поготів), та натовпів на богослужіннях не буває: поділене на дві громади поселення релігійних вієн не влаштовує, але й злагоди не бачить.

 

До цього часу пам'ятають в селі церковну казальню-амвон у вигляді човна між сітей з рибами (я бачила подібні в Рудках та Гошеві, а пішла така традиція начебто з Перемишлянської греко-католицької катедри). Начебто амвон вивезли при переселенні в Польщу, якщо не плутаю.

В 1902-1914 рр. стараннями отця Василя Романовського було добудовано бабинець і галерею, передубовано хори, поставлено два куполи і облаштовано новий вхід. З балкону церкви в листопаді 1918 р. було зачитано документ про проголошення української державності.

 

В храмі в 1946-47 р. облаштували були тракторну станцію, та невдовзі церкву повернули віруючим. Так вона всі радянські роки й працювала.



Ось справжнє обличчя війни
Ось справжнє обличчя війни: від Угнева одні розвалини
Панорама Угнева.
Панорама Угнева.
І тим не менш Угнів - місто.
Ouhniv (Угнів) ou Ougnev (Uhnów) est une petite ville de l'oblast de Lviv, en Ukraine
Uhnów - Угнів - Угнев
Ілюстрації зі статті О.Бойко і В.Слободяна (Вісник №17)
Костел в Уневі колись (Вісник № 17)
Костел в Уневі колись (Вісник № 17)
Штетль і синагога в Угневі. 1929 р. Автор підписався S.K.
Штетль і синагога в Угневі. 1929 р. Автор підписався S.K.
В синагозі - майстерня
Угнів. В синагозі зараз майстерня місцевого училища.
Дзвіниця-брама костелу
Дзвіниця-брама костелу. 26 травня 2009 р.
Успенський костел
Успенський костел в Угневі.
Успенський костел в Угневі.
Uhniv (Угнів, Uhnów, הובנוב) is a city in the Lviv Oblast of western Ukraine. Population is 1,021
Деталь костелу.
Деталь костелу.
Колона біля госпіталю
Угнів. На виїзді з міста - госпіталь. Колона виглядає на стару.
Церква в Угневі має близько 150 років.
Церква в Угневі має близько 150 років.
Церква в Угневі має близько 150 років.
Фундатори бурси і храму Жуковські.
Фундатори бурси і храму Жуковські
В закристії.
В закристії.
Церкву ділять греко-католики і православні
Угнів. Церкву ділять греко-католицька і православна громади.
Угнів. Церкву ділять греко-католицька і православна громади.
Угнівський музей.
Угнівський музей.
Покрова і забілені українські діячі.
Покрова і забілені українські діячі.
За богоматір'ю - тризуб.
Угнів. Фрагмент іконостасу. За фігурою богоматері ховається незабілений тризуб.
Розписи Дам'яна Горняткевича.
Розписи Дам'яна Горняткевича.
Стара школа.
Стара школа.
З архіву NAC
Вузькоколійка Угнів - Вербковичі. З архіву NAC

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник