English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Белз

 Тисяча років історії дивляться на нас з вершечків цих руїн! (С)
Майже Наполеон

Каплан Вінцент. Це вам не Лєнін. Він вказує вірний шлях. На Белз!

Каплан Вінцент. Це вам не Лєнін. Він вказує вірний шлях. На Белз!

 Уууууууу, як мені сподобався Белз! Класно! Маленьке місто, зовсім-зовсім невідоме, але завдяки смішним розмірам воно не давить невідомістю, а, навпаки, спонукає досліджувати. А коли місто ще й повне пам'яток, руїн і місць, де з задоволенням можна полазити і зламати собі карк! Кращого маршруту для теплого дня, першого в квітні, і не придумаєш. Хоча... я вже розказувала про цю свою подорож, пам'ятаєте? :)

А зараз розкажу ще раз, докладніше і з більшою кількістю картинок. Тим більш і привід є - восени 2005 року місто відзначатиме свій ТИСЯЧНИЙ ювілей. Гарна дата. Не дивно, що долею трьохтисячного Белза та його пам'яток зацікавились десь там, нагорі - Верховна Рада ухвалила проект постанови "Про відзначення на державному рівні 1000-річчя заснування міста Белз". В жовтні буде гаряче.


 Подорожні нотатки.

Що, не вражає? Багато ви знаєте про 400-річні башти!

Що, не вражає? Багато ви знаєте про 400-річні башти!

 Я вибрала для себе найзручніший з усіх доступних (не можливих!) способів відвідин Белза. Я відправилася туди на потязі Рава-Руська-Сокаль. Поїзд з трьох вагончиків, пусті купе, тиша, сонце через вікна, близкість кордону, ліси, села, що пропливають повз колію - всі з храмами, іноді цікавими настільки, хоч бери вистрибуй з вагону. Коли праворуч по курсу виник серед чистого поля Угнів, мене слід було прив'язати до полиці. Величезний костел і розцяцьковану алюмінієм церкву видно чудово - хоча до них буде з добрий кілометр. Найменше місто України скоро дочекається мене у гості. Але поки що я їду в Белз.

Не бійтеся заблукати - напрямок до міста з маленької станції вам точно вкаже кам'яний святий біля переїзду. Святого зовуть Вінцент. Так написано на табличці біля фігури. Ще там написано, що він каплан, але це не означає, що його можна їсти. Він не пташка. Він був монашим ватажком. Розгледіти табличковий напис важко, а влітку через кущі навколо Вінцента буде ще важче. Дивно, але славний український чотиритомник каплана Вінцента не жалує. Хоча здається мені, каплан вже досить антикварний та цінний хоча б завдяки своїм недитячим літам.

Простую в напрямку простягнутої капланової руки - йти не довго, але всіляко стараюся вхід у місто пришвидшити, аж підстрибую на ходу - дуже вже мальовнича панорама відкривається в мене перед очима: містечко як на долоні, башти та дзвіниці храмів тягнуть до себе магнітами. Зараз я до вас доберуся!

Проблема, що мучала кілька тисячоліть тому віслючка Бурідана: в який бік податися, коли смачно буде всюди? З чого почати? Мік давно дорікав, що мене при ходінні завжди заносить ліворуч. Я вирішую сходити наліво. Праворуч в нас костел Марії Ченстоховської. Не найдавніша будівля міста, залишимо її на потім, зараз - на площу Ринок (чи те, що від неї залишилося).


 Біля Ринку на майдані реставрація іде (Майже (С))

На пленері в серці міста. Поруч ратуша. 1.04.05

На пленері в серці міста. Поруч ратуша. 1.04.05

 Ринок все ще вгадується: квадратова площа в центрі міста, подекуди забудована старими кам'яницями, а де-не-де на ній стоять нові урядові будинки. Кілька крамниць, лавиці навколо скверу, всіяні веселими школярами та говірливими бабусями. Ратушу хочете? Буде вам ратуша. Але - НЕ в центрі площі Ринок. Хоча й зовсім поруч. Там, де копошилися мурашками робітники-реставратори.

Дивне трохи планування: ось вам центральна площа міста, в одному з її кутів - древній парафіяльний костел з монастирем отців домініканів, а вже далі, вглиб маленькою вуличкою - поставна і гарна ратуша. А з іншого боку - ну а чому б і ні? Костел в Белзі - справжній ветеран, урядова споруда на кшталт ратуші може й поступитися місцем дідусю, якого заснував ще у 1394 році князь мазовецький та белзький Зємовіт IV.

Як не шкода, але навіть тисячолітття міста не зможе відродити з руїни цей колись чудовий кляштор. Не знаєш, кому і "дякувати" за таку наругу: чи то австрійському уряду, який у 1784 році за йозефінською касацією ліквідував монастир, а костел перетворив на звичайний парафіяльний храм, а чи то Другій світовій війні, під час якої споруди згоріли майже повністю. Більш-менш вціліла лише дзвіниця косплексу, прикрашена символами всевидячого ока. А за нею - величні та мальовничі руїни. Тут порпаються кури з сусідніх господарств та скидують сміття. А чого ви очікували, сакрального тремору в руках міщан?

Зрозуміла справа - косметичним ремонтом тут не відкупишся, тому косметичний глянець наводять на ратушу поруч. Набралася хоробрості і заглянула всередину - пусто і нецікаво. Хоча фасад - симпатичний, з баштою, з годинником, та й розташування поміж двома храмами - виграшне. Є легенда про те, що стрілки годинника були зроблені з турецьких стріл. На жаль, це лише легенда. Зрозуміло, що ця будівля виникла лише тому, що попередню було зруйновано за часів Першої світової війни. Як то виглядало - дивіться тут

Трошки далі - пам'ятний знак на честь 950-річчя міста, всіяний дітлашнею з місцевої художньої школи - в малят заняття на пленері. І правильно, тут вони можуть малювати хто що схоче: чи костели, чи руїни, чи ратушу, чи гарненький сецесійний будинок напроти, чи навіть сам пам'ятник. Вірний вибір!

Як трошки подумати, так і треба було будувати - щоб між кляштором домініканців і домініканок виросла стіна солідної установи. А то хто його знає, на які спокусливі думки могло таке сусідство сподвигнути послідовувачів святого Домініка різної статі?

Домініканки збереглися краще. Відчувається жіноча рука? Навряд чи. Але факт є фактом: костел, обліплений кам'яними фігурками святих тіточок та прямокутник келій поруч (великий - 46X31 метрів) збережені чи не найкраще з усього белзького спадку. Заснувала кляштор віленська каштелянка Софія Ходкевич в 1635р. Дерев'яний монастир простояв недовго - до 1647р., коли його спалили татари. За 6 років на тому ж місці звели мурований Миколаївський храм, який зараз використовує громада УГКЦ. Корпуси келій зводили у 1743 році. Остання велика реконструкція комплексу мала місце в 1861р., саме тоді, напевно, і з'явилися на фасаді скульптури жіночок з дивними предметами в руках. Хоча загальний вигляд барочної споруди прочитується все так само відчутно, як і кілька століть тому: базиліка з двома високими вежами на фасаді, такий характерний храмовий силует тієї доби.

Вхід у монастир розташований збоку, з заходу, і нікого туди не пускають. Двері забиті дошками. Але я їхала стільки сотень кілометрів для того, щоб не потрапити куди хочеться? Е ні! Мишою пролізаю через шпарину в паркані - і за хвилину вже досліджую залишки монаших келій. Прості, жодних архітектурних вибриків, все дуже, дуже скромно. Види звідси на костел чудові, я задоволена і щаслива настільки, що, випадаючи з вікна на землю посеред якогось (шкільного?) двору, лякаю своїм виглядом кількох школярок.


 У пошуках замку.

 І саме після цього кляшторного щастя оглядини міста-ювілянта пішли шкереберть. Чому - я писала раніше (я балетоман, так. Це що, соромно?) З другого боку - буде ще шанс знайти невідкриване та небачене у цьому маленькому прикордонному містечку в наступний раз. Я того наступного разу вже чекаю.

Отже, оглянувши два костели, два монастирі, ратушу та площу ринок, час було бігти далі. Час чекати не буде. Я розумію. Але ж я не бачила ще башти, старої-старої міської башти, таємничої та незрозумілої! Без неї не поїду до Львова. І башта виникла перед очима сама, зовсім поруч з ринковою площею, по дорозі до автозупинки.

Для чого її спорудили свого часу - невідомо. Місцеві кажуть, що тут колись була церква. Книжки кажуть, що, можливо, й була тут колись якась капличка, але є й інша версія - начебто це була свого роду давня міська бібліотека. Гарна версія, елегантна, тим більш що на її боці й деякі факти: тут, в цій шестисторонній споруді аж до XVIII століття зберігалися архіви місцевих земських книг. Дивно, що при такій незрозумілості призначення всі джерела порозумілися з часом виникнення цієї цегляної споруди: 1606 рік.

Колись навколо цього неправильного шестикутника був оборонний рів. Можливо, це залишки замку чи міської фортеці? Ще в кінці ХІХ століття вхід до 9-метрової в діаметрі споруди прикрашала плита з гербом та датою. І підвалини в башти глибокі. І збудована так, як це робили ще за панування в Європі готики. І на вікнах збереглися білокам'яні обрамлення. Що не кажи, а не така це проста споруда, як на перший погляд виглядає!
Хоча ні на перший, ні на другий погляди не схоже на недавню реставрацію - а її ж проводили у 1969 i 1979рр.

Слово "замок" вже було вимовлене. Саім подумайте: древнє місто - і не укріплене? Абсурд. Замок був. Мусить, отже, лишитися замчише.

Лишилося. Хоча зараз його територію окупував вже згаданий костел МБ Ченстоховської, оточений високим кам'яним парканом та дивною прибудовою, яку польські сайти називають польовим вівтарем. Храм звели, розшаркуючись в реверансах перед готикою, у 1907-1911 роках. Тоді він носив ім'я святого Валентина. Є якісь підстави думати, що костел виник не на пустому місці, а на... гм... не на повному ж? Коротше, дуже можливо, що там раніше стояла замкова каплиця, в якій зберігався до 1380 року надзвичайно цінний образ богоматері, який саме в 1380-му було перенесено в польську святиню, Ясну Гуру, за наказом князя Владислава Опольчика.

Чому немає моїх світлин такої цікавої споруди, я втретє пояснювати не буду. Хоча вірю і сподіваюся, що світлини з'являться - дайте лише час. (А ще вкотре хочу висловити Ігорю Хомі своє захоплення з приводу його вміння бачити архітектуру оком фотоапарата. Нижче в галереї представлено кілька його робіт).

О, майже забула. Хоч кілька слів про історію міста. Вже в ХІ ст. Белз був містом - столицею руського князівства.ю з добре укріпленим замком. Коли ця територія відійшла Польщі в 1366р., поселення стало столицею воєводства. Магдебурзьке право Белз отримав у 1388 р. (За деякими польськими джерелами, у 1375 році). Місцевий замок не дарма тішився славою нездоланного: його аж до 1655 року жоден ворог взяти не зміг попри всі намагання. Хто б знав, що від такого могутнього воїна не залишиться майже нічого - якщо не враховувати потужних валів навколо замчища.
В XV столітті в місто запросили єврейських купців - щоб посприяти торгівлі. Допросилися... В кінці ХІХ століття з 6000 жителів міста 3600 чоловік становили євреї. Побачити та почути цадика-чудотворця в Белз приїздили з усіх усюд. Синагогу в мавританському стилі було підірвано у 1942р. Що сталося з іудеями, казати навіть не хочеться.

Белз був польським містом аж до 1951 року. Саме тоді йому повернули його міські права. А вже наступного, за бажанням Сталіна, Україна і Польща, як два колекціонери поштівками, помінялися містами: ми їм Устрики Долішні (Ustrzyki Dolne) в Бещадах, вони нам Белз.


 Вузлики на пам'ять.

Літо-2006. Фото - Ігор Хома

За чим слід буде повернутися в Белз:
1. За костелом і польовим вівтарем. За мурами замчиська навколо костелу. За масою архітектурних дріб'язків, якими ця територія всіяна. За видами на околиці міста. До речі, копію славетної ікони планують повернути на це місце.

2. За старим єврейським кіркутом. Він знаходиться на західному виїзді з міста і вартує на увагу вже хоча б тому, що це, фактично, майже все, що вціліло від численної белзької єврейської громади. На старому кіркуті збереглися три мацеви (?) членів відомої династії белзьких цадиків: Шолема, Йошуї та Іссахара Довів. Арон Дов, белзький цадик в четвертому поколінні, пережив Другу світову і оселився в Ізраїлі. Зараз, до речі, будують нову синагогу. Ходити туди будуть, певно, привиди.

3. За дерев'яною П'ятницькою церквою XVII ст. і дзвіницею (ХІХ ст), що притулилися на міському цвинтарі. Не встигла побачити, а треба. Ігор Хома розповідав, церква справила на нього сильне враження. А влітку 2006 р., коли храм реставрували, він побував у фактично коробці храму - теж цікаво.

4. За історико-культурним та мистецько-літературним журналом "Белз", який видали до тисячоліття міста "Українські технології". Хоча як хто де бачив часопис не у Белзі - дайте знати. Я теж хочу його побачити. :) До тисячоліття провели археологічні обстеження на території комплексу "Замочок" і на місці Великої синагоги, відкрили музей історії міста та художню виставку.




Місто зі сторони залізниці

Місто зі сторони залізниці


Фото від І. Хоми. Літо-2006

Фото від І. Хоми. Літо-2006


Старі віли ще стоять

Старі віли ще стоять


...хоча їх і небагато вже.

...хоча їх і небагато вже.


Площа Ринок колись. Дещо змінилося

Площа Ринок колись. Дещо змінилося


XVII століття, між іншим. Домініканці

XVII століття, між іншим. Домініканці


Є тут шарм

Є тут шарм


Фрагмент дзвіниці

Фрагмент дзвіниці


Сама дзвіниця

Сама дзвіниця


А дехто дітей в капусті шукає. А треба в трояндах

А дехто дітей в капусті шукає. А треба в трояндах


А кляштор нічогенький!

А кляштор нічогенький!


Хоча і розвалений

Хоча і розвалений


Романтично

Романтично


Костел на замчищі

Костел на замчищі


Велика Синагога

Велика Синагога


Церква. Фото -І.Хома

Церква. Фото -І.Хома


Кіркут. Фото - І.Хома

Кіркут. Фото - І.Хома


Вали. Фото - І.Хома

Вали. Фото - І.Хома

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник