Пейзажі дорогою в Сторожинець вже абсолютно карпатські, хоча до справжніх гір ще далеко. Недалеко звідси знаходиться гора Дракулуй (Чортова), на яку я мріяла вилізти - виключно через вампирячу назву пагорба.

Що в райцентрі приємно тішить, так це його прикордонність. Ні, я не про державні кордони. Я про мовні і етнографічні. Сторожинець якось так порівну належить і українцям, і румунам, і євреям (звідси походила династія сторожинецьких равинів-чудотворців); тут все змішалося - і мікс получився симпатичним.

Місто вперше згадується 18 лютого 1448 р. у грамоті молдавського господаря Романа ІІ. За переказами, Сторожинець заснували карпатські лісоруби.

Сторожинець лежить на лівому березі річки Сірет (тут зазначу, що на Західній Україні дві річки з такою назвою - на одній розташований мій улюблений Чортков, а це - інша). Одне з найстаріших міст Буковини, охайне і невелике (скоріше за кількістю населення, аніж за площею - площа в Сторожинця ого-го, все-таки більшість народу тут живе в приватному секторі). Назва походить, як неважко здогадатись, від сторожового поста-башти на Сереті - а може, від першого поселенця на ім’я Сторож, який розчистив ділянку землі від густого лісу та оселився тут, біля карпатських гір.

Окраса центру міста - ратуша (примарія) в стилі модерн. На високій башті - годинник радянських часів зі знаками зодіаку. Ще в 2008 році я писала:

На жаль, один з маскаронів, який підтримує ратушний балкончик, не так давно відвалився. Другий в катастрофічному стані. Дуже шкода споруду.

Не дарма було шкода - в серпні 2010 року ніяких маскаронів-напів-атлантів вже під балкончиком не було, балкончик спростили, позбавивши примарію частини шарму. Зате недалеко від ратуші виріс жахливий, помпезний, реально капарний на вигляд фонтан - з таких, знаєте, дешевих, але з претензією на псевдо-розкіш. Над майданчиком з фонтаном - напис про те, що це дарунок місту від однієї політичної сили, котра раніше царювала переважно на сході України, а зараз вже і на наші терени проникає - -разом із хамовитими депутатами, блатняком і закоханністю в російську вертикаль влади.

Міський статус Сторожинець отримав лише в 1854 р. (за іншими даними, це сталося 21 травня 1904 р., тому у треті вихідні травня святкується день міста. Я трошки пофлужу і додам, що в ці самі дати звично святкує свій день народження рідний Кам'янець-Поділсьький). Сторожинець в 1904 р. став повітовим центром Австро-Угорщини. В ті часи у місті проживало чимало колоністів з Австрії, Чехії, Угорщини та Німеччини, діяли школи з румунською, українською та німецькою мовами викладання, працювали цегельня, тартак, гуральня, філія будапештської фірми Леопольда фон Поппера, маленька фабрика з виготовлення капелюхів, а 53-кілометрова ділянка залізниці з’єднала Сторожинець з Берегометом.

Вже при в’їзді в місто розумієш: поселення було австрійським, точно! Така кількість старих кам'яниць зламу ХІХ-ХХ століть на це прозоро натякає. Таких будиночків чимало на вул. Чернівецькій, яка й веде з Чернівців. Там же побачимо не надто цікавий архітектурно храм Різдва Пресвятої Богородиці (1882), а в 50 метрах від траси, праворуч, за брамою з зірками Давида, розташований старий іудейський кіркут.

Сторожинець - безумовно саме зелене місто Буковини і одне з найзеленіших міст України. На кожного мешканця райцентру припадає 40 кв.м зелених насаджень. Зеленим місто було і століття тому - не в останню чергу завдяки баронам. Дотепер в дендропарку, закладеному ними, трапляються 200-річні дуби, липи, клени і граби, збереглася стара липова алея. На багатьох деревах є таблички з назвами дерев, їх віком тощо. Є й екзоти: пірамідальні туї, червоні дуби, пурпурнолисті буки, дволопатеве гінкго, ялівець віргінський, каштани їстівні, бархат амурський, калина будельник, слива Піссарда, айва японська, сосна Банкса, схожі на пальми аралії маньчжурські (шип-дерево) тощо. На доглянутих клумбах — квіти. Навіть у листопаді: саме тоді починають квітнути північноамериканські гамамеліси. Є трояндарій, багата колекція кизильників, на альпійській гірці квітнуть едельвейси. Є на території парку й два ставки, і альтанка в китайському стилі, і вольєри з тваринами. У найвищій точці лісопарку ростуть три зігнуті верби — так звані Шевченкові. Живці з Тарасової верби, яку поет виростив у казахському засланні, привезли в Сторожинець в 1968 р. Загалом в дендропарку росте до 1200 видів дерево-чагарникової рослинності.

Трохи далі, за маєтком Оренштайнів, лежить старий польський цвинтар. Скромна каплиця, що розташована там, — пам’ятка архітектури місцевого значення.

Варто прогулятися й компактним центром Сторожинця. Неподалік автовокзалу, в самому початку вул. Видинівського, знаходиться двоповерхове приміщення ЗОШ № 1. Це перша сторожинецька школа, початково шестикласна, яка була відкрита ще 1 жовтня 1858 року. На тихих міських вуличках збереглося чимало віл і будинків кінця ХІХ – початку ХХ століть. Поруч з парком стоять муровані храми міста: Георгіївська церква з 1888 р. (грутновний ремонт влітку 2010 р.) і неоготичний костел св. Анни. Відомо, що на цьому ж місці дерев’яний костел з’явився ще в 1794 р., а на початку ХХ століття з’явився мурований храм.

Напроти храмів — міський парк, де встановлено пам’ятник Ю.Федьковичу та меморіал на честь загиблих у Другу світову війну. В приміщенні колишньої синагоги неподалік міського ринку розташувалася спортивна школа. З кінця ХІХ століття походить приміщення нинішньої районної лікарні. Найстаріший храм міста — ну ЖУЖЕ скромна дерев’яна Архангельська церква (1796-1798), розташована поблизу румунського кладовища, вул. Б.Хмельницького - це на виїзді в бік Буденця, фактично на околиці міста, десьв кілометрі після мосту через Сірет). Дивитися там АБСОЛЮТНО нічого, я чи не вперше жалкую, що витратила добрячий шмат часу на добирання до цього одоробала - синя бляха, купа сарайчиків-прибудов, цілковито знищена аура часу. Про сяку-таку старовинність говорять лише старі хрести на цвинтарі поруч - але це не того рівня пам'ятки, щоб рекомендувати їх туристам.

Хоча загалом - Сторожинець безсумнівно вартий візиту. Приємне місто, нехай і дещо сумбурне.