Храм розташований в самому центрі села. З усіх боків на стареньку церкву наступають нові споруди: і висока мурована православна храмина, що підкреслено пихато височить ліворуч, і двоповерхова нецікава пошта - ця розташувалася праворуч, і меморіал на честь загиблих в роки Великої Вітчизняної Війни - бронзовий вояка взагалі прикриває широкою спиною церкву від проїжджаючих через Сокирницю автомобілів та автобусів.

Читала навіть десь, що не можна за правилами пожежної безпеки розташовувати об'єкти так близько до висотного факела, на який на раз перетвориться стара церквиця в тому випадку, коли під час блискавиці старий та несправний громовідвід не спасе... Але маємо те, що маємо: за високими деревами та сучасними спорудами церква губиться, ссутулившись старою позеленілоб гонтою.

Підходиш до храму ближче — і з зеленого затінку вигулькне спочатку чимала каркасна дзвіниця в бойківському стилі (1770), вкрита дубовим лемехом, з опасанням і шатровим верхом, а потім вже й сам недіючий храм. На дубовому зрубі цифри – 1709. За кілька років ювілей.

Хоча фахівці стверджують, що це лише дата перевезення храму з села Шашвар на Виноградівщині, де святиню звели за сто років до моменту її мандрівки на Хустщину. Практика купівлі церков раніше була поширеною: тут купили, там продали...

Отже, нижня частина храму (до першого залому) може невдовзі святкувати 400-річчя. Хоча шашварська мандрівниця вдяглася в Сокирниці в зовсім нові, більш пишні шати: зі скромного, критого соломою храму хатнього типу перетворилася на стрімкий конус, який от-от, здається, зірветься до неба.

Що ще змінилося за 400 років? Під час реконструкції 1770р. перекриття храму замінюють на аркові склепіння - ну і встановлюють вежу-красуню.

Готика, нехай і запізниласа, але голосно заявляє про себе. Їй належить вежа з кутим хрестом:  домінуюча в селі вертикаль, навіть не дивлячись на нову муровану сусідку поруч.

Все тягнеться тутт до сонця - крм низького, старенького входу до храму, прикрашеного різьбленим порталом. Сонце схаменеться вже всередині: вхід до бабинця прикрашають древні солярні символи. Біля кутових з'єднань зрубів в майже кожному брусі - незрозумілі отвори (діаметром в 3 см).  

Вже в актах єпископської візитації за 1801р. будевказано, що церква в Сокирниці, хоч і зведена з гарних дубових колод, але стара і затісна для вірних. Всередині вона прикрашена, має 4 звони.

Ех, бідна-бідна церква... Вже є втрати: щезла старовинна вкрита дашком дерев'яна огорожа, яка відділяла церковну територію від села. Залишилися лише нечисленні фрагменти.

Навколо клацають затвори фотоапаратів — невелика група туристів перемовляється угорською. Гості з-за кордону? Ні, просто дві родини з Берегова, які теж приїхали оглянути дерев’яні церкви. Святиня вперто не бажає позувати, ховаючись за листям дерев. Скромниця.

Це вже потім, побачивши всі чотири храми, зрозумієш, чим сокирницька церква відрізняється від своїх майже ідентичних сестер. Вона більш опаскувата, з ширшим дахом, не така висока як інші. На стінах зовні ціла колекція дерев’яних хрестів, значно більша, аніж в інших марамороських дивах.

Дзвони церкви мовчать. А дарма. Найбільший відлито в 1921 р., а ще два виготовлені ужгородською фірмою "Акорд" в 1934 р.

Хочеться вірити, що і в наступні мої візити в Закарпаття цей храм стоятиме, не піддаючись вітрам та вогню. Хочеться вірити, що хоч чотири послання з минулого залишаться на Хустщині ще на довгі-довгі роки. Хочеться...

Upd: наступного візиту (4 травня 2006 року) я не лише сфотографувала храм в гарну погоду, а й була свідком абсолютно кустуріцівської весільної процесії. :)

Upd2: у квітні 2018 року ми політали над церквою та її дзвіницею нашим "Фантомом". Храм нещодавно пережив реставрацію і виглядав як з голочки.