English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Крайниково
Михайлівська церква у Крайниковому. Фото радянських часів.

Михайлівська церква у Крайниковому. Фото радянських часів.


Див. також мою статтю про марамароську готику (і храм в Крайниковому) в часописі "Карпати"

Координати: 48°07′10″ пн. ш.23°26′26″ сх. д. 

Карта


 Серед старих дубів

Гармонія архітектури і природи. Михайлівська церква у Крайниковому. Серпень-2005.

Михайлівська церква у Крайниковому. Серпень-2005.


Продовжимо подорож дерев'яними готичними храмами Мараморощини - сучасного Хустського району Закарпаття


Сусіднє з описаним вже Даниловим село - Крайниково. Сюди нас БЕЗКОШТОВНО довіз старенький автобус, який йшов з Данилова. Коли водії та кілька пасажирів взнали, що ми прибули здалеку для того, щоб відшукати церкви їхньої Батьківщини, нам почали давати безліч рад, посміхатися, та ще й НАМ подякували, що ми в їхньому автобусі проїхали... Дивина. Я завжди кажу - закарпатці незвиклі люди. Надзвичайно привітні та доброзичливі.

В Крайниково, на відміну від інших хустських сел, де храм було видно вже здалеку, нам довелося трошки поблукати в пошуках церкви. Куди йти - спробую пояснити. В центрі села буде розвилка, де від нової траси віддаляється старий шлях. Ось ним, повз садочок (варіант - повз православну церкву) і треба йти до наступного повороту дороги. А там вже пбуде видно.

Ми туди йшли дорогою №2. Вона привела до мурованого храму, поруч з яким підносилося щось незрозуміле: чи то саморобний космічний корабель, чи то лицар в лискучих латах. Потім з'ясуємо - попереду вже видніється готичний шпиль.

Михайлівська церква зведена у 1668 році з величезних дубових колод. Вона вужча за своїх товарок, старіша. Саме на неї орієнтувалися майстри з сусідніх сіл, коли зводили дерев'яні храми. Навколо дуби-ровесники святині. Таких тут в XVII столітті, певно, росло чимало. З їх братів і збудували храм. Підходимо до ґанку, прикрашеного різьбленим орнаментом. В центрі символічне зображення сонця. Здається, це найгарніше оформлений вхід з усіх марамороських церков.

Як не дивно, табличка з охоронним номером на стіні церкви збереглася. Щоправда, вигляд в неї настільки антикварний, що починаєш підозрювати, а чи не князь Трансильванський Дракула повісив її в якості оберегу від злих мародерчих сил?

Вічна проблема - пошуки ключів від церкви. Два хлопчаки, що хихотять біля колонки, зголошуються провести до хати Антона Хвуста, дяка храму. "Діда Антона тут всі знають!" - кричать, обганяючи нас на велосипедах і прямуючи через велетенські калюжі. За кілька хвилин серед дубів з'являється жвава, хоча й похилена фігурка.


 Дід Антон

Cirkevni pamatky na Podkarpatske Rusi Богуміла Вавроушека (Ужгород, 2004).

Фото 1920-х рр. з книги "Cirkevni pamatky na Podkarpatske Rusi" Богуміла Вавроушека

89-літній дідусь каже, що туристи часом заїжджають помилуватися храмом. Пану Антону не даш аж стільки років. Виглядає значно молодшим, кляне комуністів та щиро переживає за долю церкви. Стан споруди майже катастрофічний, реставрація була ще в 1971 році, хоча, дивлячись на зелений від моху високий дах, можна подумати, що святиню не ремонтували з 1668-го. 


Відчинені двері церкви - як вхід до машини часу. Східну стіну вкривають автентичні розписи XVIII століття, трохи наївні та щирі. А який цікавий старий різьблений іконостас! Таке виразне, промовисте бароко - цей стиль більш пасує до часу побудови храму, чи не так? 

Гарно збереглися бічні створки іконостасу. Хоча деяким фрагментам стінопису пощастило значно менше. Дяк запрошує оглянути й закристію: 

"Та не бійтеся, це тільки православні не пускають туди жінок, заходьте"... Хм. Ну добре. Щоправда, я вже спробувала сфотографувати нутрощі закристії через віконце, але запрошенням гріх не скористатися.

Тут вже роздивитися розписи значно важче: вони майже непомітні на фоні яскравих риз, вицвіли з плином часу.

Церкву віддали греко-католикам зовсім недавно, кілька років тому. Громада маленька, якихось півтора десятки чоловік, та кожної неділі в крайниківський храм приїжджає священик. 

Грошей на відновлення даху не вистачає. Громовідвід благенький. Поруч як застереження - остов пораненого блискавкою дубу. 

Пан Антон Хвуст каже, що якщо гроші на ремонт знайдуться, ніхто серед громади не дозволить забілити старі фрески. Це ж пам'ять віків! Ще за Чехії хотіли церкву до Праги забрати, і забрали б, якби не війна. А по війні влаштували тут сільський музей. 

З'ясувалося і походження незрозумілої бляшаної споруди біля православної святині. Дзвіницю Михайлівської церкви (1668) перемістили до православного храму та вкрили бляхою. Мабуть, щоб не дошкуляв вигляд старого дерева, що аж волає про реставрацію. Легко і просто.



Крайниково — село в Україні, Закарпатській області, Хустському районі.
Михайлівська церква. Марамароська готика Хустщини

Церква за дубами


Крайниково. Православна церква

Православна церква


Бляшане одоробало. Дзвіниця в Крайниковому

Бляшане одоробало


Фото 1920-х рр. з книги "Cirkevni pamatky na Podkarpatske Rusi" Богуміла Вавроушека

А було ж так


Крайниково. Дуби навколо церкви теж старі

Дуби навколо церкви теж старі


Стара хата. Крайниково

Помираюче справжнє


Mihálka település Ukrajnában, Kárpátalján, a Huszti járásban.

Вхід до церкви


Покоління ікон
Крайниково, іконостас
Ікона Михайлівської церкви. крайниково
Ікона Михайлівської церкви. крайниково

Покоління ікон


Навіть табличка антикварна

Навіть табличка антикварна...


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник