English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Чернівці: Скансен
Вітряк з чернівецького музею народної архітектури та побуту

Вітряки як своєрідна реклама музею етнографії народної архітектури: а в нас он що є!



Здалеку - й справді як реальне село у різдвяні свята. Чернівці, державний музей народної архітектури та побуту

Здалеку - й справді як реальне село у різдвяні свята.


 Скансен: вітряки в неволі

На чернівецькій вулиці Московської Олімпіади знаходиться обласний державний музей народної архітектури та побуту. Простіше (і коротше) кажучи — скансен, один з шістьох, існуючих в Україні.

Та сама брама з часів Залозецького.

Та сама брама з часів Залозецького.

Якщо раптом слово «скансен» звучить незрозуміло, пояснимо: в 1891 році в Стокгольмі етнограф Артур Хацеліус відкрив перший в Європі етнографічний музей на відкритому повітрі. Назва знаменитого на весь світ Скансену скоро перетворилася з власної на загальну. Так називають оази давнього побуту, коли хати крили очеретом і не вміли користуватися компьютерами.

Популярність ідеї створення музеїв просто неба спонукала й чернівчан не відставати від музейної моди. Ще в 1906 році на засіданні Наукового товариства в Зальзбурзі Володимир Залозецький, сенатор, директор музею народовідання та популярний в Чернівцях меценат, вирішив увіковічнити дерев’яні пам’ятки Букового краю.

Між задумом і реалізацією стояло кілька десятиліть та одна світова війна. Та в 1934 році справа зрушила з мертвої точки: на гору Цецин, де колись стояла фортеця Черн та де пан Володимир успадкував садибу, було привезено з Карпат селянську садибу. На схилах замкової гори, де Залозецький завзято навчав місцевих дітлахів кататися на лижах, дбайливо відтворили хату та господарські споруди, а вела до міні-музею гарна різьблена брама. Лише вона пережила Другу світову. Зараз аксакала чернівецького скансену можна побачити недалеко від входу у музей.


 Сучасна історія

В хаті середняка. Чернівецький скансен

В хаті середняка.

Місце для сучасного музею народної архітектури та побуту, створеного (чи все-таки вважати, що заклад відновили, а не робили з нулю?) в 1977 році, вибрали вдало: на схилах великого яру. З протилежного боку на крила вітряків з заздрістю поглядають сучасні багатоповерхівки. Проте поруч зі скансеном Чернівці з обласного центру перетворюються на напів-сільське поселення: одноповерхові хатки з городами, багато зелені, спокій.

 

Зовсім поруч - старовинна (найдавніша з мурованих в місті!) церква на Горечі. Приємне сусідство, достойне.

З 60-х до 70-х років ХІХ століття десь тут неподалік знаходилася міська шибениця. Хоча від центру сюди неблизький шлях, подивитися на страти збирався чималий натовп. Юрба завжди охоча до крові. Зараз замість сумнівної якості глядовищ можна поблукати музейною територією (8,65 га) та уявити, якими побачили Чернівці австрійські вельможі наприкінці XVIII століття, коли місто відійшло до імперії Габзбургів.

Хоча і видовища теж є: в скансені проводяться щорічні фестивалі: фольклорний обласний "Від Різдва до Йордану" і релігійний "Обнова-фест".


 Екскурсія в минуле

Корчма на Буковині

Корчма поблизу вітряків

З усіх споруд, що розміщені в музеї просто неба, а їх тут більше трьох десятків, око відразу відмічає силуети трьох двоярусних вітряків, що стоять осторонь від старих сільських садиб. Їх привезли з села Рукшин на Хотинщині та Шишківців з Новоселицького району. Типові буковинці! В тих краях крилаті млини ніяк не відправляться на пенсію: і в ХХІ столітті стоять вздовж доріг, мелють муку, допомагають селянам. І ніякої залежності від газопостачання чи перебоїв з електрикою!

 

(Доповню себе: якось мені довелося побачити процес мелення муки на одному з діючих млинів поблизу села Недобоївці. Два дідка взяли споруду в аренду і працювали кілька років на користь всій сільській громаді - хіба це не чудово?)

 

Колись працювали не лише крила, весь корпус вітряка обертався навколо стовпа, закопаного в землю. Довгі роки вітряки у скансені стояли без крил, як поранені птахи. Зараз вітер знову призивно свище поміж дерев’яними лопастями, кличе до роботи. Тільки відвикли музейні експонати працювати...

Між вітряками — біленька хатка. Корчма. Неподалік кузня. Одна родом з Кельменеччини, друга з Хотинщини.

Ось невелика дерев’яна церква св. Миколая. Збудували її з смереки в селі Драчинці на Кіцманщині.

Дерев’яні храми — візитки кожного українського регіону, а часом навіть і району. За їхніми силуетами можна вивчати географію Батьківщини. Ця споруда — так званого  «хатнього типу», характерного лише для Буковини.

Коли краєм володіла Османська Порта (XVI – XIX ст), християнам не дозволялося зводити показні високі церкви: немає чого тут владі поперек горла кістки вставляти. Стоять собі в селі хатини, а поміж ними й церква. Не було б хреста на високому даху, і не здогадатися б, що це храм.

Драчинську церкву побудували в 1810 році, коли турки вже давно покинули Чернівеччину. Та будувати продовжували як і за яничар — сила звички.

Зрубна каркасна дзвіниця (1786) походить з с. Берегомет. Колись в її першому ярусі містилася камора з церковним майном, а другий займали дзвони, що кликали вірних до церкви.

Зайдіть всередину храму, якщо пощастить потрапити в скансен не в холодну пору року, щоб побачити ще один типово місцевий прояв мистецтва: ікони «буковинського примітиву». Тут зібрана чимала колекція давнього сакрального живопису краю.


 Кастовість за майновим цензом

Обійстя бідняка. Чернівецький скансен

Обійстя бідняка

Вздовж музейної «вулиці» вишикувались за майновою ієрархією три селянські садиби: від хати бідняка до заможного обійстя.

Зрубну хату бідняка (1860) привезли в музей з с. Гаврилівці Кіцманського району. Дерево використовували в таких оселях лише в якості каркасу, а щілини між кілками заповнювали сумішшю глини та соломи. Дах вкривали очеретом. Над плануванням приміщень довго не задумувались: сіни та кімната, ось і все. Поруч немає жодної господарської споруди: звідки в бідняка коні чи корова? Тож і стайні чи стодоли не треба. Нема навіть димаря: за нього довелося б платити чималий податок (подимне).

(А що ж є? Песик-охоронець, якого Блека тут же взялася годувати припасеними з Кам'янця для свого обіду крабовими паличками:). На фото тваринка не потрапила. )

За плотом розташувалася хата позаможніше (1875). Таких в селах Кіцманщини, звідки вона родом, було на межі ХІХ та ХХ століть найбільше.

Ті самі дерев’яні кругляки, взяті за основу, так само обмазані глиною; знову очерет на даху. Та хата вже трикамерна: хатчина, сіни та світлиця. А печей навіть дві: в хаті мешкало два покоління, для молодят зробили окрему піч. Поруч з хатою  комора для зерна, карник для свиней, курник, стайня та криниця. Жити можна.

 

Нарешті, найбагатша оселя з с. Рідківці Новоселицького району. Вона ж і найстаріша — з 1835р. Бачите на даху невеликі отвори? Це димники, щоб не вчадіти в холодну пору року. А на обійсті і велика стодола, і дві кошиці, і навіть клумби з квітами. Коли є достаток, є й час подумати про красу.  

Маланка на подвір'ї багатого селянина

Маланка на подвір'ї багатого селянина

 

(Мені пощастило потрапити в скансен вперше якраз на Маланку - 13 січня. Скансен давно проводить ось такі народні свята на широку ногу, тут збирається чималий натовп з артистів та глядачів, приїжджає місцеве телебачення. Звичаї продовжують жити, нехай і в музейних стінах, неначе звірі в зоопарку).

 

Остання перед церквою споруда на вуличці — примарія (30-ті рр. ХІХ ст) з с. Ревне на Кіцманівщині. Так на Буковині називали сільську управу. В одній її частині проводили засілання сільські депутати, в іншій розташовувалась жандармерія та житло для шефа жандармів. Зараз там музейна експозиція - зразки килимів, одягу, старовинні книги по сільському господарству тощо.

 

Усі хати перетворені на музейні зали, де експонується півтори тисячі експонатів: килими та посуд, одяг та реманент, дитячі колиски і прялки...

А якщо пощастить потрапити до скансену в дні новорічних свят, на Маланку чи Івана Купала, можна стати учасником справжнього народного дійства. Моє улюблене - фестиваль "Від Різдва до Йордану". щорічний огляд-конкурс всіх маланок області. Відбувається він в середині січня.




Черновицкий областной государственный музей народной архитектуры и быта
Черновицкий областной государственный музей народной архитектуры и быта
Черновицкий областной государственный музей народной архитектуры и быта

В скансені

"Від різдва до Йордану" в Чернівцях
"Від різдва до Йордану" в Чернівцях
Фестиваль "Від різдва до Йордану" в Чернівцях
Фестиваль "Від різдва до Йордану" в Чернівцях

"Від різдва до Йордану"


Миколаївська церква з Драчинців
В церкві з Драчинців іконостас не рідний

В церкві з Драчинців іконостас не рідний


В хатах отак. Це ж все-таки музей

В хатах отак. Це ж все-таки музей


13.01.2006. Маланка в Чернівецькому скансені

13.01.2006. Маланка в Чернівецькому скансені


Кінь і гусар з Шебутинців
Кінь і гусар з Шебутинців

Кінь і гусар з Шебутинців


Маланкарі з Великого Кучурова

Маланкарі з Великого Кучурова


Маланкарі з калаталами: Бабин на Кельменеччині
Маланкарі з калаталами: Бабин на Кельменеччині

Маланкарі з калаталами: Бабин на Кельменеччині


Чортик з Шебутинців

Чортик з Шебутинців


"Кінь" з Новоселицького району

"Кінь" з Новоселицького району


"Від Різдва до Йордану": фестиваль в Чернівцях
"Від Різдва до Йордану": фестиваль в Чернівцях
"Від Різдва до Йордану": фестиваль в Чернівцях

Обличчя фестивалю

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник