Ім’я архітектора не збереглося, та це безперечно був майстер своєї справи.
Невеликий храм, захований поміж ярами від шумної вулиці Московської Олімпіади за деревами, як за лісом, виглядає гармонійно і вишукано. (Доповнення: поясню, як сюди добиратися. З боку Кам'янця - найзручніше. Вул. Московської Олімпіади починається за Прутом і веде до чернівецького скансену (музею дерев'яної архітектури). НЕ ДОЇЖДЖАЮЧИ до музею з правого боку буде в лісопарковій зоні, при дорозі капличка. Тут і звертати на Горецьку церкву).
Семиверха святиня схожа на храми козацького бароко на Лівобережній Україні, наш голосний і виразний внесок в світову архітектурну спадщину. Та інтер’єр церкви має спільні риси й з молдавськими культовими спорудами. А дерев’яна дзвіниця нагадує схожі будівлі Галичини та Прикарпаття.
Обов’язково зайдіть досередини церкви. Не дивуйтесь тісняві: пам’ятаємо, бойовий ярус, капличка? Краще озирніться навколо. Стіни храму вкривають фрески XVIII століття, трохи вибілені часом, але все ще чіткі. Відразу над входом — Страшний суд: над незліченним людським натовпом нишпорять тонкі червоно-чорні чорти, крилаті аспиди тягнуть довгі язики до сильних світу цього. Від грішного до праведного в затісному храмі — один крок. За солідними колонами з різьбленими капітелями відкривається розкішний бароковий іконостас. Високий і ошатний. Щоправда, сфотографувати це диво монахи навряд чи дозволять.
(Доповнення: Я фотографувала у 2005 році інтер'єр, не дивлячись на істерику оточуючих монахів та їх клевреток. Пам'ятка архітектури - надбання всього народу, а не купки агресивно налаштованих ченців. За кілька років, коли я знову була в цьому місці, агресивний слуга "русского мира" спробував розбити мені камеру, хоча я навіть не заходила всередину церкви. Зараз, коли я це пишу, в 2018 році, спробувати фотографувати в цьому лігві українофобів я б взагалі не ризикнула. Скоріше б московський патріархат вигнали з країни драним віником. Заслужили.).
