English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Чернівці - Садгора
25 травня 2014 р. Реставрація синагоги у Садгорі йде повним ходом.

25 травня 2014 р. Реставрація синагоги у Садгорі йде повним ходом.


Cадгірська синагога в Першу світову - і в лютому 2008 р.


Cадгірська синагога в Першу світову - і в лютому 2008 р. Архівне фото - з комьюніті Gr-Czernowitz


Середмістя Чернівців. Карта


Буда і Пешт були різними містами. Прага, як пазл, складалася воєдино з Вишеграду, Малої Страни та інших частин.

Чернівці не гірші. Вони мають в своєму складі абсолютно провінційні Ленківці і Нову Жучку, колоністську Рошу - і чарівну в своїй самодостатньості Садгору. Садагуру. Чернівці проковтнули цей колишній ярмарковий центр та монетарню в 1964 році, та повністю перетравити, здається, не змогли. Садагура - як Кіцмань чи Сторожинець. Цілком собі місто - і цілком само по собі. Тільки от маршрутки на Садгору і Чернівці - одні. :о)


 Монетний двір

Садгірські монети

Історики кажуть, Cадгора була відома ще з часів Київської Русі. З цими анонімними істориками сперечаються стенди з біографією міста (а зараз частини Чернівців) на головній площі Садгори. Наочна агітація (на яку я чи не перша звернула увагу, а отже, своє покликання вона виконала) пов'язує заснування містечка з роботою монетного двору, який працював тут в роки російсько-турецької війни (1768-1774). Напевно, навіть рідний Кам'янець в часи 27-річного османського панування не бачив стільки турецьких гармат, як Садагура за 1771-1774 рр. Бо монети карбувалися з бронзових і мідних гармат, захоплених росіянами в Хотині. Та й самих монет не було б, якби не Хотинська фортеця. Ну і плюс нестримне бажання імперії Романових прорватися на Чорне море. Ну і плюс занепокоєння цією обставиною союзників Порти, Франції та Австрій. Ну і плюс оголошення турецьким султаном війни 14 жовтня 1768 року. Кому треба, все це й сам знає а кому не треба, того й зануджувати не буду. :о)

Як би там не було, амбітно-мілітаристські плани двох держав зіткнулися на невеличкому буковинському п'ятачку, яке тоді належало васалу Туреччини, Молдавському князівству. Бо Хотин тоді хотіли як ніколи: одні оборонити (турки тримали там 20-тисячний гарнізон!), а інші захопити. Саме захоплення Хотина було головною метою щойно створенної Першої армії під командуванням генерал-аншефа О.М.Голіцина. І мета була досягнута 9 вересня 1769 р.


Таким чином росіянам дісталися чималі трофеї: 20 000 ядер, 3 000 бочок пороху - і 194 гармати. Дуже вчасно: війна - справа дорога, гроші потрібні, а ще як врахувати, де Пітер, а де спраглі платні солдати... Згадавши факт, що для ста карбованців міддю потрібен був цілий віз, неважко зрозуміти, чому П.О.Румянцев вирішив, що гроші можна карбувати тут же, на Буковині - і з підручного матеріалу.

Задумане князем втілив у дійсність таємний радник польського короля, саксонський барон і підприємець Петер Ніколаус Гартенберг, що непогано знався на карбуванні монет. Баронство йому жалував польський король Станіслав Август. Він же й дав йому нове прізвище - Садогурський (переклавши Гартенберга на рідну мову).

Місце для монетного двору вибрали на "букаті землі" поблизу сіл Рогізна та Жучка, поблизу битого торгового шляху та лісу. Гартенберг запросив сюди німецьких майстрів-колоністів - от і виникло перше промислове підприємство на Буковині, назване за прізвищем саксонця. Назва непогано прижилася - гора над поселенням є, садів теж вистачає. А за слов'янську назву треба дякувати, напевно, вельможному Румянцеву - інакше мали б на Буковині цілком собі лютеранську Гартендорфівку. Навіть типово-московське акання ("СадАгура") присутнє.

За монетарями потяглися ковалі і кравці, пекарі і будівельники, були тут навіть пивовар і каретний майстер.

Сюди звезли трофейні гармати - таким чином отримали 251 тисячу пудів міді лише в серпні 1771 р., ще 152 тисячі пудів в лютому 1772 року, а в березні поступило ще 75 гармат вагою в 7 тисяч пудів.


 Економічна хроніка

Стара кам'яниця

Так хотинська зброя через робітниче поселення Садагура поверталася в Хотин у вигляді мідних кружальців, "парників" і "двопарників", які то осідали в кишенях російських вояків, а то обмінювалися ними на харчі і фураж.

Не дивно, що у 2002 р. в Хотині було знайдено одну таку монету. Гармат-бо було чимало, грошей з них вийшло вдосталь - інфляція чистої води, превалювання грошової маси над товарною. Харчі і той-таки фураж стрімко виросли в ціні, купці і селяни були невдоволені, Порта схаменулася - і в 1774 р. видала наказ вносити третину податків та платні за відкупи мідяками. Запізно: через маленьку Садагуру в Молдові, а осбливо її столиці - Яссах, почався дефіцит продуктів. Все просто - селяни відмовлялися везти харчі на міські ринки. Невигідно!

Коли російські війська покинули Буковину, мідні садагурські гроші залишилися тут: їх було заборонено ввозити в Росію. Cергій Пивоваров і Ігор Чеховський в своїй статті "Гарматні гроші" із Cадагури" писали:

"...коли в Києві у селянина економічного відомства Спиридона Дучина було знайдено молдаво-валахської монети 787 рублів 57,5 копійок, то його піддали покаранню нагайками, а монети конфіскували і відправили до Москви. Туди ж було відіслано виявлені в Київській губернії монети у 1779 та 1780 роках загальною вагою в 83 пуди 38 футів.

На території князівств молдаво-валахська монета ще деякий час була в обігу і навіть потрапила до скарбів".

Садагурські мідяки не дожили до 1780 року - хіба в якості дукатів в намистах. Самій Садагурі судилася довша доля.

 

 


 Від монетарні до ярмаркової столиці

Будинок (1911) в Садгорі

Монетному двору довелося перекваліфіковуватися: він випускав пам'ятні медалі, печатки і церковні дзвони. Всі вироби мали фірмовий знак у вигляді літери S.

Та це вже був не той розмах. Барон Гартенберг-Садогурський покидає невдовзі Буковину, за ним переїхали на батьківщину і деякі німці-колоністи. А невдовзі Садагура, як і вся Буковина, потрапила під австрійське крило.

Новий орендар поселення, знов барон, але цього разу Мустяца, 7 грудня 1801 р. виклопотав для Садагури у влади статус торгівельного містечка. Мустяца теж увійшов у топоніміку поселення - один з садгірських кутів дотепер називається Баронівкою, є й Баронів Сад.

В 1811-1848 роках Садагура могла впевнено претендувати на звання буковинської столиці на рівні з Чернівцями. В ці роки тут проводились велелюдні ярмарки з продажу худоби. Лише в середині ХІХ ст. Чернівці обійшли перед фінішною прямою і Садагуру, і Сторожинець, і Вижницю. Садагурі довелося найгірше: вона споглядала розквіт суперника, відділена від нього мілкеньким Прутом.

В 1946 р. місто отримало сучасну назву - Садгора - і навіть встигло побути районним центром. А потім і взагалі зрослося з Чернівцями - і про його колишню торгову славу нагадує хіба поблизький Калинівський ринок.

Хоча Садагура все одно була значним поселенням: на кінець ХІХ ст. тут мешкало майже 50 000 чоловік. І більшість населення складали євреї.

Резиденція цадика

Їх магнітом притягував Ісраель Фрідман з Ружина (сучасна Житомирщина), рабин-чедотворець, хасидський пророк. Його крилаті вислови записувались і передавалися з вуст у вуста. Йому приписували здатність зцілювати безнадійних хворих. А хасиди-паломники, що приїжджають вклонитися його могилі цілими автобусами, вірять, що цю свою здатність цадик не втратив і після смерті. Тому й моляться в каплиці над його могилою.

Бачив би цадик, в що перетворилася його резиденція зараз! Ошатний блакитний будинок (цадик любив багатство, на відміну від меджибізького скромника Баал-Шем Това), прикрашенний ліпленням, стоїть відкритий всім вітрам. Недостає великих фрагментів стін. Немає скла в вікнах. Немає й пристойного ракурсу для фото - садиба заросла кущами. А колись при садибі була навіть своєрідна духовна академія, а сам реббе їм з холота і срібла та мав розкішний екіпаж. А ще трошки побув арештантом - царат вважав його політично-неблагонадійним. Цадику це не зашкодило: ореол мученика чудотворцям пасує.

Кажуть, цадик ходив в сандалях з золотими застібками, але без підошв. Неймовірно непотрібна річ. Приблизно така ж, як і розвалини його синагоги-клойза у маританському стилі (1842, за іншими даними - 1870-ті) сьогодні. Ще одна легенда стверджує, що у фундаменті божниці - земля, привезена для цього аж з Єрусалиму.

В 1940-х в колишній синагозі спочатку ремонтували танки, а потім зробили ремонтно-тракторну майстерню. Зараз, коли стеля впала (а дах почав протікати ще на початку 1990-х!), а все, що можна було винести, винесли, залишилися лише фрагменти малювання на стінах - та пляшки від бомжів, що ночують тут часом.

 

Чернівці чепуряться перед ювілеєм - в цьому, 2008-му, році їм 600 років. До Садгори чепуріння не долетить. Хоча ще в червні 2005 року синагогу взяв в оренду на 49 років Чернівецький благодійний фонд «Ор Авнер». Роботи за два роки так і не почалися - на реставрацію потрібно хоча б 5 млн. доларів, а це серйозна сума. Так що коли втілиться в реальність мрія фонду відкрити тут історико-культурний центр з музеєм, бібліотекою, офісним центром, ліцеєм, готелем, їдальнею і рестораном, незрозуміло.


 Костел і церква

Костел, 17.02.2006

Костел розташований трохи далі від центру, по вул. Івана Підкови, напроти старого чи то саду, чи то парку. Трохи нижче - садочок і ЗОШ № 37, добротна австрійська будівля, до якої мене направляли всі місцеві, почувши, що я шукаю "будинок цадіка". Цадіка, садіка - їм нема різниці.

 

Католицьку парафію в Садагурі було створено в 1777-1778 роках, а мурований костел з'явився у 1815 р. Освячено храм було в 1826 р. під титулом Архангела Михаїла. В 1897 р. святиню розширюють, повторно освячують у 1898 р.

Трохи далі, по вул. Степана Галицького, стоїть Покровська греко-католицька церква (ХІХ). Далі парк, головною прикрасою якого є справжній розкурочений літак. Кльово!

 

Здається, приміщення військової частини були зведені ще за Австрії - типовий такий комплекс казарм, але невпевнена, нічого казати не буду.

 

А ще наївна провінційність Садгори проявляється чи не в єдиному пам'ятникові, який стоїть в центрі - і це пам'ятник Максиму Горькому. :)

А, є ще баня. Зовсім поруч з синагогою. Радянських часів - але 17 лютого, в 10-градусний мороз, біля неї стояло чотири голих мужика в рушниках. Мила чарівність провінції:).


 Дивимось:


Пам'ятник. Чомусь Горькому.
Літак в парку.
Церква колись.
Ринкова площа в Садгорі.

Пам'ятник. Чомусь Горькому. Літак в парку. Церква колись. Ринкова площа в Садгорі.


 Цадик і синагога.

Palais des Wunderabbi vun Sadagora
Sadagora. Palais des Gross Rabi
Садогірська синагога під час ремонту. Травень 2014 р.
привіт з Садагури. Стара листівка з видом синагоги










Замок? Який ще замок? Так барона Мустяца! Фото з комьюніті "Gr_czernowitz".



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник