Карта

Координати: 50°45′47″ пн. ш. 25°30′49″ сх. д.

Біля 1 тис. мешканців

Перша письмова згадка - у грудні 1322 р.

Велике спасибі пані Ярині Куцик за знайомство з цим місцем.

Я от зовсім не розумію, як так вийшло, що я про неї не знала. Ну, про Покровську церкву. Це ж - ууух! Це ж той самий Павло Гіжицький, котрий колегіату в Кременці будував.  А я реально до поїздки на Волинь у серпні 2020 року про храм цей не чула (або чула - і забула).

Ну, моя непідготовленість тільки додала вражень. Церква - пізньобарокова бімба. Шкода, що тут історія майже як з Почаєвом: будували розкішну споруду греко-католики. А користуються і по-загарбницькому знущаються з храму прибічники московського патріархату. 

Дубових лісів, котрі позичили селу на річечці Коноплянці ім'я, напевно, вже давно нема: церква стоїть на пласкій як млинець рівнині. Нема і того дуба, на котрому, згідно легенди, явилася мандрівникам ікона Богоматері - хіба, може, іконостас з нього зроблений, хоча де б той дуб дожив аж до часів Гіжицького (а це кінець XVIII ст.). Тільки от закритий був храм 25 серпня. І нікого на території, щоб попроси відкрити. Хоча - тут РПЦвУ, а адепти московської церкви чомусь з відвідин храмів, котрі дісталися їхній конфесії, влаштовують квести: то не одягай, туди не ходи, сюди не дивись, йди за тридев'ять земель за благословенням якогось попа. Так що не була - й не так вже це і страшно, поки храм належить ментальним чужинцям. (А під власне право на церкву вони навіть легенди видумали, то нібито цар Петро І посилав слуг за водою з місцевого джерела, то нібито храм заснований за наказом імператриці Катерини ІІ. Що мала російська правителька до Волині у XVIII столітті?).

Павло Гіжицький звів поруч з храмом і цікавий келійний корпус, але він не дожив до нашого часу.

З неба Покровська церква - квітка квіткою: навколо центрального куполу вісім менших пелюстками. Якби ще не той дешевий блиск дешевого нітриту титану.

У 1937 р. для місцевих римо-католиків (їх було майже 1200 у самих Піддубцях та навколишніх селах) збудували дерев'яну каплицю. Вона не збереглася: згоріла у 1943 р. А цікавий модерністський мурований храм за проектом Тадеуша Карасинського з 1938 р. так ніколи і не з'явився: його наріжний камінь єпископ Адольф Шеляжек освятив за кілька днів до початку ІІ світової війни. Якою мала бути римо-католицька святиня. дивіться у галереї поруч.

Саме село звичайнісеньке, що було колись навіть райцентром, так і не скажеш. На повороті до нього з траси (там якийсь кілометр лише) - гарна радянська мозаїчна зупинка. Поки ще жива.