English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Отинія
Отинія стара. Вілла заводчика Бредта.

Вілла заводчика Бредта.


Otynia. Прикарпаття. Костел в Отинії. 26 червня 2011 р.

Костел в Отинії. 26 червня 2011 р.



 Замку тут немає. Ну і що?

Gruss aus Ottynia

Карта

Координати: 48°44′02″ пн. ш. 24°51′25″ сх. д. 

 Близько 5.3 тис. жителів.

 

Колись давно, в минулому тисячолітті, Отинія вабила мене рядком з старої книги, де згадувались замки Прикарпаття. Книзі було начхати на сучасні реалії, книга займалася своєю справою: тут, тут і там були твердині. Чи є вони зараз? Питання не до книги.

Тож Отинія неминуче мала виникнути на моєму шляху під час мандрів - тоді ще автівкою. І виникла. Замку, звичайно ж, в містечку не було, а наприкінці дев'яностих мене цікавили виключно фортеці. І про Отинію я забула. Аж поки не потрапила в це місце на годинку в червні 2008 року. Виявилося, що це цілком собі містечко (населення трохи більше за 5 тис. осіб) в межиріччі Ворони і Опрашини з кількома може й не най-ай-яй-яй-нішими, але цілком пристойними пам'ятками старовини.


 Історія Отинії

Отинія. Кадастровий план середини ХІХ ст.

Кадастровий план середини ХІХ ст.

Не маю на меті зануджуватися передруківкою історичних фактів, тож звично обмежуся найголовнішим.

Колись давно поселення (а вірменин за походженням і історик за фахом Садок Баронч зазначав, що поселення відоме з ХІІІ ст.) називалося Балабанів або Балабанівка. Саме під цим кодовим ім'ям воно фігурує у документах 1606 року. Назва зрозуміла: містечком володів магнат Олександр Балабан, трембовлянський і вінницький староста. Він якось і сам не визначився: чи то в нього є Балабанівка, чи то Корчаків (від родинного гербу Корчак). Але чи то людям балабанняти не хотілося, чи з яких інших причин, та за документами 1613 р. вже значиться "Balabanowka alias Ottynia", а з 1649 року документи фіксують вже просто Отинію, без Балабанівки. Начебто від слова "отин" - невеликий замочок, який охороняв прилеглу територію від зазіхань татарви. Шкода, але це - та топонім "За валами" - все, що лишилося в сучасній Отинії від колишнього замку. За Польщі, до речі, назва писалася з двома "т", та потім одна літера десь загубилася.

А на рідному моєму Південному Поділлі "отенією" взагалі називали те, що лежить вдалині, віддалено. 

 

Первісна Отинія була трошки вбік від Отинії сучасної: на так званих Розмитинцях, тобто землях, які щовесни розмивали бурхливі води весняних рік. Зараз на тому місці стоїть селищна залізнична станція. З первісного місця поселенцям довелося швидко перебиратися на горбок - саме через воду навесні.

Цікавим було XVII століття в Отинії. Вже в 1618 р. поселення з околицями купили за 150 тисяч злотих Понятовські. В 1643 р. Отинія перейшла до рук Станіслава Потоцького. З 1635 року в Отинії мешкали євреї. Ой невчасно! Якраз за рік до нової назви, в Хмельниччину, в 1648 році, Семен Височан формує в поселенні п'ятнадцятитисячне військо, з яким приєднується до повсталих козаків, а ще захоплює твердині в Пневі, Єзуполі і Печеніжині. Тепер у самому центрі містечка Семену встановлено погруддя, а на гарматі під ним - напис від вдячних нащадків.

До речі, про єврейську громаду. В 1765 році в місті мешкало 296 синів і дочок Ізраілю, що займалися комерцією та тримали корчми; в 1880-му - 1 557. Станом на 1900 рік в місті проживало 2081 іудеїв, що становило 40 % складу 5-тисячної Отинії. Зараз населення налічує стільки ж, але євреїв там вже годі відшукати. Такий приріст єврейської громади спричинило оселення в Отинії одного з рабинів з хасидської Вижницької династії.

У 1753 році Отинія дочекалася Магдебургії. В кінці XVIII століття Отинія стала торговим центром, куди приїжджали за сіллю та тютюном. 1817 р. в Отинії відкрилася перша школа, в якій пізніше працював вищезгаданий Садок Баронч. У 1840-х роках поселенням володів поміщик Мікулі. В ХІХ столітті почала розвиватися мануфактура з виробництва гончарних виробів, працював тартак.

Центр Отинії сьогодні

В старій кам'яниці - пошта Отинії

На межі ХІХ і ХХ століть запрацював машинобудівний завод Бредта і Ко, де було зайнято спочатку 500, а пізніше понад тисячу працівників. Продукцію експортували у Румунію, Болгарію, Росію. Підприємство, яке випускало парові котли, преси, резервуари для спирту, насоси та обладнання для броварень і винокурень, було електрифіковане, машини були на пару - чудо техніки тих часів. Та що там електрика. місцевий машинний магнат Бредт мав власну автівку! В першу світову завод Бредта постраждав - і більше вже ніколи не працював, відродилася лише лісопилка.

Була в Отинії навіть власна броварня. Залізниця ледь не пройшла повз Отинію: до вокзалу доводилося долати відстань у півтора кілометри. Але вокзал все-таки був.

Майже в кожному будинку середмістя працювали крамниці. Вже в ті часи поруч з магазинами, що торгували новим одягом, були й заклади, де збували тогочасний "секонд-хенд". А ще - горілчані заклади, магазини капелюшків, взуттєві крамниці тощо. По вівторках містечко гуділо базаром, куди прибували жителі околишніх сіл та міст, хто піший, хто на конях. Торгували птицею і горщиками, костюмами і фруктами, овочами і худобою - з землі або возів. Все було так просто. Були в Отинії ратуша, Велика синагога на 5000 віруючих, суд і поліційний відділок. Та був навіть ТЕАТР! Часом там показували кінофільми, а часом ставилися вистави силами місцевих аматорів або заїжджих гастролерів.

1910 року через Отинію проїжджав цісар Франц-Йосип з загоном австрійських вояків. Місцевим надовго запам'яталися хвацькі вусачі з свити імператора (я й не знала, що до Першої світової всі австрійські вояки були ЗОБОВ'ЯЗАНІ носити вуса). Франц-Йосип був не єдиним монархом, який побував в Отинії. В 1917 р. містечко відвідав (ну як відвідав... проїжджав повз) Микола Іі Романов.


 Костел в Отинії

В Отинії був в костелі вівтар з Тіроля
Otynia 2008
http://www.audiovis.nac.gov.pl/search/

Вівтар з Тіроля колись і вид на костел з тилу.

Римо-католицька парафія виникла в містечку в 1669 р. завдяки старанням Андрія Потоцького. На його ж кошти було зведено первісний дерев'яний костел, освячений в 1775 р. архієпископом Вацлавом Сераковським. В храмі з 1718 року був образ мадонни, який вважався "чудотворним" (7 чудес протягом 1757-1779 рр.). Автором образу в три лікті заввишки був Казимир Ладоньський з Жукова, відомий своєю набожністю. Під час роботи над іконою він три дні не їі і не пив, лише молився.

 

Успенський неоготичний храм, який височіє в містечку зараз, зведено в 1905 р. зусиллями пароха Людвика Швайгера. Автором проекту був відомий архітектор Теодор Тальовський. До речі, цей самий проект Тальовського використано в 1905 р. при будівництві костелу в Бібрці біля Кросна (Польща. Виявляється, в них теж є своя Бібрка), а таку саму вежу Тальовський примайстрував до трохи іншого храму в Качиці (Польська Буковина, 1903-1904). Загалом характер споруди цілком вписується в улюблений Тальовським так званий "перехідний" стиль.

На час побудови костел стояв на південь від ринкової площі, від якої зараз мало що лишилося. Освячено його чомусь вже аж в 1924 р. Болеславом Твардовським. 24 березня того ж року в костелі вперше заграв орган, виконаний Яном Слівінським з Коломиї: парох Вишатицький, який служив тут в той час, дуже любив музику і мріяв мати в храмі інструмент.

В 1934 році виконано розписи інтер'єру художником Яном Буковчиком (помер в 1936 р.). Тут був неоготичний вівтар, привезений аж з Тіроля. Сюди до образу стікалися цілі натовпи прочан. Різьблення виконав майстер Ян Серафин, який навчався у Кракові та Відні, працював над оздобленням костелу в Єзуполі. Взагалі все в храмі підчинялося ідеї неоготики і було витримано в цьому стилі.

 

В червні 1945 р. все костельне начиння було вивезене до Польщі. В радянські часи в храмі до 1970 р. був продуктовий склад, далі тримали хімікати, а потім облаштували філіал заводу "Індуктор". Хрест з вежі зняли лише в 1960-тих, тоді ж був знищений дах вежі. В 1970-х було розібрано балюстради хорів в інтер'єрах костелу. Була думка зробити там музей, були готові документи, та в 1992 р. костел віддали місцевій громаді римо-католиків.

Зараз храм діючий.

Чорно-білі ілюстрації в галереї праворуч - з тому 14 видання "Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodstwa Ruskiego" (Краків, 2006).

 

Є невелика вірогідність, що первісний костел св. Софії, зведений Андрієм Потоцьким, стояв на старому замчищі або був зведений з матеріаліт твердині. Та первісний храм швидко згорів, підпалений татарами. Літопис шляхетно називає їх скифами: "per Scytas". Наступний храм звів майбутній краківський каштелян Юзеф Потоцький у 1702 році. Ця святиня теж довго не простояла: була зруйнована у 1765 р., а вже за рік з'явився третій костел, теж дерев'яний, вибудований стараннями ксьондза Шимона Войтицького. Саме цей третій храм видно на старих фотографіях з Отинії.


 Церква Різдва Богородиці

Дерев'яна церква в Отинії
Дзвіниця церкви в Отинії

Дерев'яна церква в Отинії

За відомим каталогом дерев'яних храмів України Василя Слободяна в Отинії значаться відразу дві дерев'яні церкви: Введення Богородиці (1877) і Троїцька (1849). На єдиному знайденому мною храмі в центрі міста значилася назва "Деканальна Церква Різдва Богородиці". Зведена вона у 1853 р., розміри греко-католицької святині - 25 на 17 м. 

Ще на стіні було прибито проект Святодухівської церкви, яку зводять в центрі ще з 1996 року. Те, що зводять, є жовтим, опецькуватим, масштабним - і малосхожим на запроектоване.

Хоча найбільше мене здивувала розруківка з... Вікіпедії. Про святого Шармеля. Дивно: якщо тут такий прогресивний свяшеник, чому він дозволив дерев'яному храму паритися в блясі? Так як править тут випускник підпільної семінарії і Люблінського католицького університету, кандидат богословських наук, декан Отинійський Василь Мельничук - питання саме до нього. :о)

 

Введенська церква з 1877 р. теж існує (дерев'яна, 24 на 18 м, храмове свято 4 грудня), належить УПЦ КП. Шкода, що я її поки що не бачила. 

 



An old timber church of Otynia
Рождественская церковь в Отынии на Ивано-Франковщине

Дерев'яно-бляшана церква: 2008 і 2011рр.


Отинія. Пам'ятник С. Височану

Пам'ятник С. Височану


Отинія здалеку. Травень-2011

За кілька кілометрів


Школа в Отинії. 1911 р.
Отинія, стара поштівка. 1913 р.
Залізничний двірець в Отинії. 1913 р.
Єврейська Отинія: весілля доньки рабина
Отинія. Дім рабина
Суд в Отинії

Стара Отинія


костел в Отинії. 16 червня 2008 р.

Костел 16 червня 2008 р.


старий костел в Отинії, архівне фото
Otynia Отинія Отыния

Костел до 1902 р.


Отинія. Проект нового костелу авторства Т.Тальовського

Проект нового костелу авторства Т.Тальовського,


Адаптація споруди під музей, проект. 1980-ті. Всі ілюстрації - з тому 14 видання "Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodstwa Ruskiego" (Краків, 2006).

Адаптація під музей, 1980-ті


План костелу в Отинії.
Отинія, костел. Аксонометрія з часів перекваліфікації в музей
Отинія. Костел в 1915 році
1939р. Отинія, Костел

Костел в 1915 і 1939рр.



Отинія. Меморіальна дошка на честь Яна ІІІ
Отинія. Меморіальна дошка на честь Грюнвальдської битви

Меморіальні дошки в костелі


Нова церква в Отинії

Вже збудували. Жовте.


Тут поважають Вікіпедію

Тут поважають Вікіпедію


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник