Координати: 48°34′53″ пн. ш. 25°15′18″ сх. д.

Це село вабило назвою - СТАРИЙ Гвіздець - і своїм місцем. Біля Гвіздця, за темним лісом, десь вдалині від трас. Причому до XVII століття це і був сам Гвіздець. Поселення, тим більш, відоме ще з 15 грудня 1373 року. Місцеві ще називають поселення Старогвіздці, тим самим відхрещуючись від подібного на прокляття слова "Гвіздець". Там МУСИЛО бути щось старе.

Але там був жах.

Про всяк випадок розкажу дорогу до жаху: від каплички на початку села або хреста, відновленого в 1991 р. на місці старого, поставленого на честь відміни панщини, повертаємо праворуч, і невдовзі дорога виведе до церковного двору.

Невже ніхто з понад півтисячі мешканців Старого Гвіздця не розуміє, ЩО коїться з їхнім Успенським храмом (1860)? Що двері як в хаті і пластикові квіти - це зло, а оббита бляхою дерев'яна церква і розвішані скрізь солодкаві, манірні ікони - це просто гидко? Що пофарбувати дерев'яну каркасну дзвіницю в синій і рожевий - це якось недоречно? Що те, на що перетворена скромна мурована капличка (1995) біля церкви - це апофеоз бед-тріпу, з цими дівчинками-метеликами при вході і джунглями штучних квітів всередині?

Риторичні питання. Що не так зі смаком в українців? Звідки ця любов до яскравого і аляповатого? Україну скоро покинуть цигани, налякавшись буяння кольорів навколо автохтонів... Поки наші храми ТАКІ, душі їхніх парафіян будуть такими же - дешевими підробками під щось справжнє і прекрасне.