English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Єзупіль

Костел в Єзуполі
Дерев'яна церква в Єзуполі
Монумент воякам ОУН-УПА в Єзуполі
Ратуша (?) в Єзуполі

Карта

Координати: 49°02′30″ пн. ш. 24°46′49″ сх. д.

 

Ви не дивуйтесь, що на карті написано "Жовтень" - це стара, радянська, назва селища. Бо ані Марьямпіль, ані Єзупіль, названі на честь самі розумієте кого там *кивнула чи то вгору, чи то в бік найближчого костелу* зберегти за совєтів свої старі назви ну ніяк не могли.


 Добираємося.

Веселка на пероні в Єзуполі, 15 липня 2006р.

Веселка на пероні в Єзуполі, 15 липня 2006р.

Їхати сюди з станіславівського двірця якісь смішні 20 хвилин. В кілометрах це 16. Як порядні люди, ви ж візьмете в касі квиток, невже вам шкода тих 1.50 гривні, навіть якщо ви й знаєте, що перевіряти його в вас ніхто не буде? :)

Електричок в цьому напрямку досить - ну от самі на розклад гляньте. Нас цікавлять потяги на Рогатин або Ходорів.

Якщо залізничний транспорт для вас з певних причин табу, є бусики, які тут називають "пижиками" - теж доберетесь, але це займе трохи більше часу (19 км від облцентру). Не страшно. Навіть плюс можна знайти: бусик доставить вас в самісінький центр селища, а від залізничного перону доведеться з кілометр топати пішки, проминаючи на шляху спочатку дерев'яну церкву, далі обвішаний патріотичними газетами і меморіальними дошками будинок культури (за вікнами першого поверху поважні галичани солідного віку старанно, але не дуже вдало видувають з мідних духових "Гуцулку Ксеню"), монументи загиблим в Другій світовій, упівцям, Тарасу Шевченку, аж поки центр не дасть шанс вибрати маршрут до вподоби: до ратуші і костелу, а потім до маєтку, а чи навпаки, почнемо з маєтку-санаторію, а тоді вже подивимось на костел. Вибирайте.

Готелів тут, здається, немає, та й не потрібні вони: довго затримуватись в Єзуполі без особливої причини не варто. Кафе є, вибір страв скромний. Магазинчиків достатньо.


 Назва

Дошка на будинку культури.

Хоча... Найкраще почати все-таки з початку, еге ж?:) А саме - з назви. Про неї я вже писала кілька років тому:

"В книзі Валентина "Капітана" Стецюка "Культурні грона Дністра" читаємо наступне:

Під час одного наїзду татар якийсь польський воєвода (каетан) тікав від них на свому коні-румакові. Він переплив Дністер, але кінь ніяк не міг вскочити на стрімкий берег. Воєвода вигукнув: "Єзус-Марія!" - і кінь виніс його на берег. На подяку богові воєвода заснував на обох берегах міста Єзупіль і Маринопіль (Маріампіль)".

Та Жовтень і Єзупіль - ще не весь спектр назв поселення: в 1435р. воно вперше фігурує в документах як селище Чешибіш (або й ще цікавіше -Чешибіси. Люблять чорти, щоб їх почухали, ну що твої коти). Єзуполем Чешибіш стане аж в 1597 році. Хоча вже навіть в чешибісівські часи сільце було укріплене дерев'яно-земляною фортецею: переправа через стратегічно важливий Дністер неподалік.

Зараз Єзупіль - селище Тисменицького району, на лівому березі Бистриці, неподалік Дністра, з населенням близько трьох тисяч чоловік.


 Палац Дідушицького

Палац Дідушицького в Єзуполі

Адреса палацу (про всяк випадок): вул. С.Бандери, 21. Тіки не запитуйте місцевих напряму "А де в вас тут палац?" - можуть не зрозуміти. Краще поцікавтесь, як потрапити до дитячого санаторію - оце буде правильно. Обласного психоневрологічного. Санаторій так і називається: "Єзупіль". А колись, відповідно, - "Жовтень".

На території бувшого маєтку Дідушицьких і правда зараз санаторій. В головному корпусі (ака палац) - житлові кімнати, в старому парку - сучасний монумент воїнам, що полягли тут в 1941-1945 роках. Примітивні гойдалки, одноповерховий корпус (колишні господарські приміщення?), великий парк навколо садиби - звідти відкриваються шикарні краєвиди, ось тут би побігати малою.

А ще - вали. Коооонкретні такі вали, в кілька рядів. В. Стецюк писав, що замок в Єзуполі стояв на місці теперішнього костелу, але щось мені підказує, що це не зовсім так: маєток Дідушицького знаходиться на підвищенні (непогано для оборони, правда?), а земля навколо палацу в невпевнено-закопанському стилі збурилася хвилями - невже сама по собі, невже не допомогли їй кілька століть тому кріпаки? А ще й якийсь глибокий льох в одному з валів - просто так? На пустому місці? Не вірю. Цілком можливо, замок колись стояв саме тут.

Як на мене, це вали.

 

А до речі, що це за граф Дідушицький? Чому це на катедрі у Львові висить пам'ятна таблиця на його честь? О-о-о, це була надзвичайна людина! Ким він лише не був. Процитую "Львівську газету":

"археолог, драматург, історик, літератор, міністр Галичини (1906-1907 рр.), містик-спіритуаліст, парламентарій (посол на Сейм у 1876-1909 рр. та Райхсрат у 1879-1885 рр., 1895-1909 рр.; 1900-1904, 1907-1909 рр. – віце-президент, 1904-1906 рр. – президент “Польського кола”), професор Львівського університету, публіцист, філософ".

Кажуть, родоначальником Дідушицьких був легендарний лицар Гуйда, якого ще Данило Галицький одружив із своєю племінницею, давши їй чималий посаг. Галичанин, отже, з пра-пра-пра-діда, Войцех Дідушинський (13 липня 1848 - 23 березня 1909р.) казав: “Франц Йозеф є паном у Відні, а я – в Єзуполі”. І таки був паном: мав при палаці стайні і псарню, щоранку купався в Дністрі, а приїжджаючи до Станіславова, наказував почту співати українських пісень.

Єзупіль в часи графа Войцеха.

Освіту отримав блискучу: навчався в Віденському університеті відразу на двох факультетах: філософському та правничому, в 1871р. склав докторат з філософії. Цікавився історією та літературою, навіть сам писав (найвідоміший твір - "Атени", 1877, ідеалізація давньогрецької демократії). При цьому був інфантильним в своїх забавах: Ігор Чорновол в статті про графа пише: "Войтек розважався тим, що (наприклад) дзвонив до квартири якого-небудь бюргера, а коли господар виходив відчиняти, ховався, і так десятки разів. (...) 

 Граф здобув перший політичний капітал, торпедувавши в Галицькому сеймі урядовий проект злиття повітових рад зі староствами, який він небезпідставно трактував як замах на галицьке самоврядування (початок 1880-х). Угруповання, яке він тоді очолив у Сеймі, називали “атенянами”.

До речі, в 1873р. Войцех написав ще один твір: "Богдан Хмельницький". Трапиться на очі - розкажіть, що там за фабула.

У Львові Дідушицькі теж мали палац - і який! - але й Єзупіль не забували.

Ліпнина тут, напевно, ще з графських часів.

До речі, ця драма 25-річного графа-письменника про Хмельницького була поставлена в рік написання в театрі Смуховського у Львові. Більше того: йшла на сцені з чималим успіхом у глядачів і з задивованими рецензіями критиків, які називали п'єсу “артистично-історичне дивацтво”. “Як вважає автор, – писала Gazeta Narodowа, – Хмельницький – то підпора трону, Ярема Вишневецький – зрадник краю, а Ян Казимир – спільник Марії Людвіки у бунтуванні козаків. Схожі дивацтва повинні вражати вже в книжці, а що казати, коли бачимо їх на сцені”.

Світогляд графа формувався польською кров'ю та українською батьківщиною: звідси ідеалізація Люблінської унії, мрії про відновлення багатоетнічної Польської держави, що поєднає в мирі литовців, поляків і українців, як то було за Ягелонів. Ще шматок статі з "Львівської газети":

"В такому ж дусі гр. Дідушицький інтерпретував історію Галицько-Волинського королівства, спадкоємцями котрого вважав українців і поляків (але не росіян), і через прищеплення цього погляду громадській думці прагнув довести до польсько-українського порозуміння. Граф виголошував публічні промови, в яких говорив про потребу української аристократії, про що з великим занепокоєнням доносили міністрові Галичини Флоріянові Зємялковському його приятелі. 1885 р. гр. Дідушицький організував з’їзд археологів у Львові, на який запросив професора Володимира Антоновича. У відповідь москвофільська преса Львова вчинила скандал, стверджуючи, нібито гр. Дідушицький і Антонович домовилися приєднати Україну до Австрії. Навіть 1903 р., коли ексцентричний граф перетворився на провідника українофобського угруповання “подоляків”, він писав: “...аби війни з Руссю не було, треба також над добром Руси працювати, бо це прецінь частина нашої вітчизни в історичній традиції. Хоч інший народ русини, то наші брати і родичі”.

Палац Дідушицького в профіль.

Найвідоміший дотеп гр. Дідушицького – тост про гр. Давида Абрагомовича (гомосексуаліста): “Пані, панове, і ти, Давиде Абрагомович!” Натомість маршалкові Галичини графові Станіславові Баденьому у відповідь на запрошення на обід відписав: DUPA. Коли обурений маршал зажадав від професора пояснень, виявилося, що він мав на увазі: “Дзєнкує упржеймє, пржийде акуратнє”. А загалом Дідушицький почувався в атмосфері скандалів, як риба у воді, й іноді, схоже, створював їх штучно.

Соціаліст Ігнатій Дашинський згодом згадував, як познайомився з графом Войтеком у поїзді зі Станіславова до Львова: до купе, в якому їхав Дашинський, зайшов неохайний пан, що без упину сипав дотепами та поїдав яйця, які витягував із бездонних кишень.

1905 р., після перемоги Японії над Росією, граф запросив у Єзупіль посла Японії в Австро-Угорщині барона Небуакі Макіно та влаштовував на його честь банкети доти, доки не запротестували російські дипломати. Можна собі уявити, як любили графа студенти, яким він викладав етику, естетику й історію філософії у Львівському університеті (з 1897 р)".


 Пам'ятник Тарасу Шевченку

Монумент Т.Шевченку в Єзуполі

Недалеко від санаторію-палацу в тіні від заплаканих верб сидить суворий, похмурий Кобзар.

Здавалося б, найдіть село в Україні, де б він не сидів, що тут такого? А ось що: зведено пам'ятник на кошти колишнього єзупільського вчителя математики, а зараз мешканця США, 76-річного (2006р.) Володимира Войцюка. Заокеанський (вже) меценат подарував землякам ще й свій колишній двоповерховий будинок - під майбутній краєзнавчий музей (треба буде якось туди потрапити), проспонсорував видання книг місцевих авторів, передав місцевій школі укомплектований кабінет креслення, а ще не шкодує кошти на розвиток вітчизняної кіноіндустрії та зведення монументів (крім єзупільського Тараса існує ще чотири пам'ятники, зведені на гроші В.Войцюка. В самому селищі є ще бюст Івана Франка). Я бачила ще один: монумент на честь 85-річчя ЗУНР у Франківську.

Думаєте, з вчителів подався в міліонери? Нє-а, в Штатах галичанин працює двірником. Ось так.

 

Відкрили пам'ятник Шевченку 11 червня 2000 року. А в 2005 році єзупільці зробили крок у відповідь: поставили у селищі пам'ятник самому В. Войцюку, прижиттєвий - на знак пошани до цієї людини.

Ще читати про Войцюка.


 Костел Успіння Діви Марії

Костел у профіль трохи більш пошарпаний, аніж ан фас.
Меморіальна дошка на лікарні поруч з храмом.
Ну і вид ан фас.

Костел з цікавою та важкою долею. Кілька років тому його знову повернули вірним - а до того цією територією розпоряджалися військові. Воно й помітно: площа перед храмом заасфальтована, подекуди видно залишки якихось автомобільно-ремонтних пристроїв.

Більше про костел я напишу, коли повернуся додому і до другого тому чудової книги "Парафії, костели та каплиці:  Івано-Франківська, Тернопільська та Чернівецька області". Поки що - лише конспектно:

в Єзуполі був домініканський кляштор (функціонував з 1594 по 1943 роки). Оборонний монастир фундував у місті магнат Якуб Потоцький. Валентин Стецюк вважає, що замок в Єзуполі стояв на місці теперішнього костелу, та я вже писала вище, що думаю трохи по-іншому: якщо кляштор було фундовано ще в часи Середньовіччя, якщо він був оборонним, якщо навколо палацу Дідушицького помітні вали, то замок був таки не тут. Але це так, мої здогадки.

Ось тут читаємо, що і монастир, і фортеця з'явилися в місті одночасно: в 1598р.

В храмі збереглися старі розписи. Я бачила їх через шпаринку, цього мало. Пішла в лікарню за ключами. Пані докторка поставилася з розумінням до мого прохання, обдзвонила пів-села, ключів не знайшла, подзвонила в Галич (!!!), спитала, чи погоджуся я почекати трохи, поки аж звідти не приїде ксьондз. Ох. Я вирішила вдовільнитися шпаринкою - піднімати людину з іншого міста заради своїх захцянок мені психологічно важко. :)

Відомо, що вже в 1622р. в костелі був орган: бо згадується в документах якийсь органіст Циріл (Cyryl) з Вінниці. А в 1894р. отець Флоріан Бєлют (Florian Bielut) організував купівлю нового органу. На жаль, Друга світова не помилувала інструмент.

В малоцікавому з архітектурної точки зору приміщенні єзупільської лікарні (колишні келії кляштору) поруч з костелом була катівня НКВС, про що нагадує меморіальна дошка.


 Стражниця? Ратуша? Що це?

Споруда в Єзуполі до...
...і після ремонту. Фото І.Скальського

Здається, фортифікації і Єзупіль - нерозлийвода. В 1906-1907 року, за австрійського панування, тут будується якась "стражниця колейова", тобто казарма воєнізованої охорони колії (інші були в Освєнцімі, Жешуві, Тарнуві, Дембіці, інших польських містах (як не дивно, я була у всіх), а на Галичині - в Лавочному, Нижньому і Миколаєві).

Що від неї залишилося - не знаю, але виходячи з фотографій збереженої стражниці в Тарнуві (дивимось їх тут), я спочатку припустила, що це і є дивовижна споруда напроти санаторію-палацу та поруч з костелом.

Бо ж відомо, що була це двоповерхова будівля (11 на 9 м) на бетонному фундаменті та з цегляними стінами. Деталі вікон та дверей виконувалися з каменю. В стражниці жили військові, що несли службу на об'єкті. (Залога складалася з 1/4 компанії піхоти (як пояснив мені знавець фортифікацій Тарас Карабин, це два взводи солдатів). Стражницю доставляли до колії (це не дуже зрозуміла). На її атику були стрільниці для ручної зброї та кулеметів. Ще, наскільки я зрозуміла з тексту, на поверсі було по 6 стрільниць, а у башті - стрільниця для цкм (крупнокаліберного кулемету). На всіх стрільницях була броня, а ще сталеві фрамуги в сантиметр завтовшки. В стрільницях зберігався колючий дріт та інша амуніція на випадок військових дій.

Що маємо в Єзуполі? Найпривабливіший будинок містечка. Запущений. Без вікон. Раніше був кінотеатр, а про попередній етап кар'єри споруди місцеві нічого путного не повідомили. Можливо, "Сокіл" або читальня?

З'ясувалося, що тут єзупільчани влаштували потім млин. То ж перед нами просто будинок незвичних архітектурних форм.


 Інші цікаві речі







Дерев'яна греко-католицька церква (1902 рік). Поруч - майже-пізанська (принаймні, сильно похилена) падаюча дзвіниця, теж з дерева. Я якраз потрапила на вінчання. На будинку культури поруч з церквою меморіальна дошка на честь 90-ліття створення в Єзуполі (1906р.) 25 місцевими жителями під орудою Івана Петрушевича споживчої спілки, яка дасть початок руху споживчої кооперації в Галичині.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник