English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Монастирище
Монастирище. Панорама центру міста, 8 квітня 2008 р.

Панорама центру міста, 8 квітня 2008 р.


Карта

Координати: 48°59′24″ пн. ш. 29°48′04″ сх. д.

 

Довголапим масивним пауком розмістилося Монастирище над каскадом ставків в своєму центрі, там, де колись стояв маєток шляхтичів Подіських (Подоських). Північний захід області, тоненькі артерії другорядних доріг, 6 км від одноіменної залізничної станції. На перший погляд - жах і бездоріжжя, глухий кут, транспортна безвихідь. Насправді сполучення з сусідньою Вінничиною чи Уманню - непогане, а з Києвом і взагалі чудове: 16 рейсів за день, і ці 180 км бусики долають всього за три години.


 З історії міста

Монастирище. Палац Подісьських. Н.Орда, 1870 р.

Палац Подісьських. Н.Орда, 1870 р.

Монастирище вперше фігурує в документах десь на зламі XV-XVI століть. В 1635 році власником навколишніх земель був князь Януш Вишнівецький, на той час чи не найбільший вланик земель на Брацлавщині.

Відомо, що Монастирище було у 1688 р. весільним посагом дочки брацлавського воєводи, князя Костянтина Кристофа Вишнівецького (1633-1686) Франчішки (Франциски, померла в 1690 р.). Дівчина одружувалася з гощинським старостою Казимиром Тарлом (Kazimierz Tarlo)- який теж, що за збіг, помер у 1690 р. Так містечко перейшло від Вишнівецьких до Тарлів. Ці на інцести не зважали, і дочка від шлюбу Казимира Тарла Анна одружилася з коронним кухмистром (поваром, чи що?) Станіславом Тарлом (помер в 1721 р.). А вже їхня дочка в 1719 р. вийшла заміж за стобницького старосту Лаврентія Лянцкоронського (Wawrzyniec Lanckoronski) - і Монастирище знову змінило прізвище своїх господарів. І знову ненадовго: в 1804 р. представники роду Лянцкоронських продали Монастирище і ключ (4 фільварки, загальна площа 3000 га) якомусь Скоповському, а той вже за рік, в 1805, продав маєтність Єжи Подоcьському (Jerzy Podolski), шамбеляну останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського і майбутньому липовецькому маршалкові.

Подоcьські гербу Юноша (І що смішного? Junosza, так і є) відомі з початку XV ст. і походили з мазовецької місцевості Подосьє. Одна з гілок рожу у XVIII ст. перебралася на Поділля. Так як Єжи Подоський дітей не мав, монастирищинський ключ перейшов у спадок до його молодшого брата Леона. А в цього пана біографія була ще та.


 Дід своїх дітей

Палац в Монастирищах в 1890 р.

Отже, пан Леон. Мав дружину, Казимиру Каменську, рідну сестру генерала Генріка Каменського, героя листопадового повстання 1831 р. Леон Подоський мав двох синів, Владислава та Генріка, але обидвоє вони померли ще молодими. Тому шляхтичусиновив трьох синів... своєї власної доньки Розалії (померла в 1826 р.).

Бідна Розалія! Вся родина була проти її шлюбу (1821 р.): дівчина обрала собі найгіршого ворога, російського генерала! Хоча, здавалося б, генерал, та ще й з баронським титулом, та й звали пана аж ніяк не Федором чи Іваном - бо Теодором Фридериком фон Калмом (Teodor Fryderyk von Kalm). Походив він з тсаровинного німецького роду, що мешкав у Бруншвіку. Але служив Теодор Романовим, був ветераном антинаполеонівської кампанії, а це для польських шляхтичів найтяжчий гріх.

В Росії переїхав ще батько Теодора фон Калма, і сталося це в 1770 р. Оженився з естонською шляхтянкою Геленою Фридерикою Крузенштерн, був куратором Казанського університету.

А познайомилася пара так: генерал як керівник бригади стояв на українських землях, зустрів Розалію, і... Коли дружина померла після 5 років шлюбу Теодор фон Калм назавжди виїхав до Курляндії. Сини лишилися в Україні: Теодор Миколай (1823-1884), котрий стане маршалком ольгопільської шляхти, а потім емігрує з Росії і буде дипломатом, помре в Малазії; Леон (1824-1894), католицький діяч і публіцист (саме йому і дістанеться Монастирище) і Єжи (1825-1864).

Всі три юних барони фон Калми, залишившись без батька, виховувались дідом в дусі польського патріотизму. Ось тобі, російський генерал, ось!

На підставі спеціального дозволу царя Миколи І всі три юнака отримали право називатися подвійним прізвищем: фон Калм-Подіські.

Двір Леона Калм-Подоського. 1914 р.

Якось так виходило, що Монастирище весь час опинялося в руках Леонів Подоських: спочатку дід-вихователь, потім його усиновлений середній онук, теж Леон, а від нього - і син Леона-молодшого, теж Леон фон Калм-Подоський (народився в 1846 р., юрист за освітою). Дочка останнього, Ядвіга, вийшла заміж теж за одного з Подоських, Титуса, - але з іншої гілки роду (якийсь напівзахований мотив інцесту проглядає і тут). Так пара, що об'єднала дві гілки старого роду, стала останньою власницею монастирищенських маєтків.

І саме Леон Подоський, дідусь, збудував у Монастирищому палац, знайомий з літографій Наполеона Орди - у всякому разі, так стверджує польський Slownik geograficzny. Хоча родинні перекази з Словником не погоджуються і вказують на першого з Подоських в цих краях, пана Єжи. Йому ж приписують висадження липової алеї (в два ряди з кожного боку), яка частково тягнулася і через містечко, і розбиття прегарного ландшафтного парку - аж від палацу до озера. В такому разі, двір в Монастирищі, що славився своїми живописними видами, виник в 1810-1820 роках.

Про архітектуру місцевого палацу можна писати довго, але навіщо: він не зберігся, раз, на ілюстраціях все більш-менш видно, два. Скажу лише, що старий палац замінив на новий дім Леон фон Калм-Подоський. Він же вліз в такі борги, що Монастирище з парком було вирішене продати. Так на місці маєтку виникла... цукровня, а в палаці мешкав її... гм-гм... топ-менеджмент.

Новий, значно скромніший двір Леон фон Калм-Подоський звів в цілковито новому місці. Перевіз туди всі найцінніші речі з попереднього палацу.


 Три палаци і парк

Знову Монастирище, знову Н. Орда

Останній власник Монастирища, Титус Подоський, після свого весілля в 1899 році, зводить ЩЕ ОДИН, вже третій палац в містечку. Сталося це близько 1904 р. Споруда була з цегли, одноповерхова, з погляду архітектури абсолютно нецікава. Хоча інтер'єри могли й потішити: сюди перевезли багато старожитностей і цінних меблів, а архіви родини, які тут зберігалися, велися ще з 1400 року!

Стояв палац далеко від своїх обох попередників, в широкому яру. Біля нього було закладено новий парк та ставки.

І палац, і його цінні речі згоріли в пожежі зимою 1917-1918 років. (За іншими даними, палац Титуса зберігся, а згоріли інші палаци міста, щоправда, начебто збереглися якісь з господарських приміщень двору Подоських).

 

Все, що залишилося по Подоських у Монастирищі - парк, який частково переходить у фруктовий сад, а частково нагадує хвойний ліс. Значно краще за мене в цьому парку розбирається Федір Гонца. Є й каскад ставків з острівцями у центрі. Тут чимало рибалок - це чи не єдиний в околицях став, який все ще в колективній власності, всі інші вже в приватних руках.


 Сучасне Монастирище

Впізнати в цій споруді костел важко.
Як і в цьому... ееее... квітнику - книгарню.
А біля міськради все так само стоїть Ленін.

Впізнати в цій споруді костел важко. Як і в цьому... ееее... квітнику - книгарню. А біля міськради все так само стоїть Ленін.


Містечко виглядає значно привабливішим за більшість райцентрів навколо. Це логічно: тут довгий час працювало велике містоформуюче підприємство з виготовлення котлів. На весь СРСР таких було два - в Монастирищі та в Таганрозі. Он, на панорамі міста вгорі вся права частина фото - корпуси заводу, а вся ліва - будинки, зведені для його працівників. Зараз підприємство частково в руках якихось чужинських бізнесменів, частково продовжує робити парові котли, залишаючись все-таки монополістом (ВАТ "Теком").

 

Міський БК - старий класицистичний, дуже перебудований костел. Відразу поруч - міськрада з Леніном. А далі - сквер на місці старого польського кладовища. Ті, кому зараз за 40, пам'ятають старі могили та склепи, а хлопчаки 1960-х полюбляли нишпорити там - часом вдававлося знайти старовинні монети.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник