English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Леськове
Леськове, палац Даховських
Леськове, палац Даховських

Сто років тому - і 8 квітня 2008 року.


Карта

Координати: 48°59′37″ пн. ш. 29°52′47″ сх. д.

 

Моя стаття про Леськове.

 

В червні 2013 р. садиба Даховських у Леськовому нарешті отримала статус історико-культурного заповідника державного значення. Дива бувають. 

Пам'ятку рекомендовано передати на баланс міністерства культури та включити до реєстру пам'яток архітектури, котрі не підлягають приватизації. З держбюджету-2014 заплановано взяти кошти на капітальний ремонт палацу. Планується також відродити ландшафт парку. 

Ну а далі - мої враження-2008.

 

Туди не пускають - це перше, що ви повинні знати про Леськове.

Там гарно - а це друге, що ви повинні знати про це місце.


 Лекція в купе.

Палац в Леськовому

Я бачила фотографії вікової давності з маєстатичним палацем в якійсь Леськовій в центрі України - і не дуже звертала на них увагу: мало що там більшовики понищили на початку ХХ століття?

Про те, що місце цілком собі живе, дізналася анекдотично просто. Поверталася з Москви, в купе була разом з імпозантним мужчиною середнього віку і його сином-підлітком. Мужчина виявився головою сільради з Монастирищини на Черкащині, і дізнавшись, що я займаюся вивченням архітектурної спадщини, поцікавився, чи бачила я "замок" в сусідньому з його вотчиною Леськові.

Замок? На Черкащині? Не Тальне? Це як так?

А ось так. Є на Монастирищині замок, і він справжній, з баштами, і навіть перекриття і вікна цілі - ну так, трохи дах тече, от і всі пошкодження. І що ж там? Школа або технікум? Ні, голова сільради сказав, що там ПУСТО. І що туди місцевих школярів водять на екскурсії.

Голова сільради був (і, сподіваюся, є) романтиком. Все в його розповіді було правдою, крім одного: ніякі екскурсії в палац не водять, не водили і не збираються. Відомчий об'єкт з охороною на прохідній. Заборонена зона.


 А було так...

Салон в Леськовому колись

Та до сьогодення ще повернемося, давайте в минуле зазирнемо.

 

Село і Афтаназі, і Урбанський кличе на жіночий манер: Леськовою, не Леськовим. Коли поселення виникло, достеменно невідомо, а от прославилося в цілком конкретну епоху: в середині ХІХ ст., коли стало столицею розлогих маєтків родини Даховських. До того моменту відділити історію Леськового/Леськової від долі Монастирища - неможливо. Ті самі Вишнівецькі, Тарли і Лянцкоронські. Старий великопольський рід Даховських (Dachowski herbu Lodzia, відомі з XV ст.) в особі такого собі Олександра 1778 року народження набув цю місцевість аж в 1801 р. Олександр встиг дорости до звання маршалка місцевої шляхти з Липовецького повіту (прєдводітєль дворянства, якщо общепонятным). Помер досить молодим, і обоє його синів (Казимир, 1822-1894, і Кароль, народився в 1823 р.) відправилися на навчання до Харкова, до професора римського права Олександра Міцкевича, брата поета.

Вдова Олександра, Геновефа Грушецька, мала неабиякий адміністраторський хист, але Леськове не жалувала, оселившись з 1830 р. на хуторі Вранглівка під Бердичевим.

Казимир Даховський, її син, до Леськового все-таки якісь пієтети мав, бо звів там на успадковані гроші шикарний неоготичний палац. Так як і він, і його спадкоємці всі як один були шаленими англоманами, вибір тюдоровської готики здається цілком виправданим. А ще йому пощастило мати сина Тадеуша (який потім оновить і парк, і садибу) та невістку Марію Володковічівну-Романовську, яка від свого прийомного батька успадкувала колекцію античностей і творів мистецтва. Ну і ще села Княже і Городок, тим самим збільшивши леськівський ключ до 10 000 чудово загосподарованих моргів землі.

Леськове в 1910 р.

До 1917 року на всю російську імперію - та навіть за кордоном! - славилися леськівські скакуни. Тут були чудові стайні, де плекали жеребців англійської породи. З 47 леськовських кобил (я нікого не хочу образити!) тут мали приплод в 128 лошат. Даховські самі були прекрасні наїзники, а вже скільки нагород привозили з іподромів всього світу їхні жокеї, знають лише легенди.

 

Останнім власником палацу був онук і повний тезка Казимира Даховського, інженер Казимир Даховський.

Палац в Леськовій був і раніше, але назвати його показним не ризикнув би ніхто. Так, садиба і садиба. За будівництво нового приміщення в стилі єлизаветинської неоготики взялися орієнтовно в 1850-х роках. Легенди приписують леськовським панам заздрість до майже-сусідньої Софіївки: мовляв, хотілося Потоцьким носа втерти. Та я думаю, вони старалися не так для Поттоцьких, як для себе. Те, що в результаті в Даховських вийшло, було визнано найцікавішою польською резиденцією в усій Центральній Україні. Крім того, слово "замок" пасує до цієї садиби значно більше, аніж банальне "палац". Шкода, що Історія не зберегла ім'я автора проекту. Відомо, проте, що автором останньої реконструкції споруди в 1890-х роках був архітектор Цехановський.

 

Навіть неговіркий охоронець, посланий зі мною начкаром в якості цербера і сторожа, захоплено визнавав силу естетики. Ще б пак. Асиметрія, зубці-мерлони на даху і баштах, враження, неначе в одну взяли й спресували як мінімум дві будівлі. На старих фото помітно, що раніше споруда була ще й різнокольоровою, а не просто-цегляною, як зараз.

Знову Великий салон, фото до 1917 р.

На головній, квадратній вежі колись піднімався залізний флагшток, на якому розвивався на вітру прапор Даховських - для селян з Леськової це було знаком, що пани вдома, а не в черговій якійсь маєтності. Ще одна вежа, на цей раз кругла в плані, з балконом, увінчувала фасад палацу-замку з боку парку, поблизу одного з входів до замку. Від вежі починалися кам'яні сходи до парку. Вони все ще помітні, але стан їх, на відміну від стану будівлі, вкрай катастрофічний.

Ще одна квадратна вежа, але значно нижча, творила головний акцент бічного фасаду споруди. Вікна замку вражали різноманітністю форм: прямокутні, вузьки, в стилі тюдорівської готики, подвійні, венеційські тощо.

Дозволю собі пропустити опис архітектури палацу: все і так видно на старих та сучасних фотографіях. Дивна штука з цим Леськовим: архівних фоток місця в рази більше, аніж сучасних: військові заховали палац як військову таємницю, як дорогоцінний скарб, і не хочуть ділитися ним ще з кимось. Скажу лише, що незадовго до Першої світової війни тодішній власник маєтку, Тадеуш Даровський, здійснив невелику перебудову комплексу, добудувавши в лівій частині невелике квадратове у плані крило з маленькими бічними вежами.


 Дещо про інтер'єри

Малий салон до 1917 р.

Найцінніші предмети, які прикрашали замок, походили з колекції родини Володковичів (невістка Марія, пам'ятаєте?). Вони прикрашали великий салон (див. його фото вгорі), який складався з двох з'єднаних частин, більшої та меншої. Особливо розкішним видавався малий салон, який було оздоблено фризом з рослинними мотивами. Побідне різьблення вкривало всю стелю цього покою. В її центрі була багата розетка, з якої звисала розкішна порцелянова люстра.

По центру стіни в великому салоні було вмонтоване велике люстро з рамою, прикрашеною стилізованим листям аканту. Під дзеркалом стояла ренесансна скриня, вкрита багатим різьбленням, а на ній - валика ваза півметрової висоти. Поруч стояли предмети з порцеляни, не менш цінні, але менш масштабні. Було ще два бронзові канделябри висотою майже в метр у вигляді жіночих фігурок. Біля дзеркала висіли полотна: "Nenufary" Юзефа Хельмонського (Josef Chelmonski), "Відпочинок патриція" Генріка Семирадського. В кімнаті було чимало вазонів.

Напроти вікна в більшому салоні знаходився камін з білого мармуру, декорований рельєфами і двома бічними волютами. Камін прикрашав бронзовий годинник, два канделябри і дві вази. Над каміном висіло велике венеційське дзеркало. Спеціальне місце займала колекція столової порцеляни: миски, тарілки, супниці тощо. Ще одне люстро, цього разу в барочній оправі, висіло напроти каміну.

В кімнаті знаходилася статуя гладіатора, а також кілька старовинних картин. М'які меблі походили з кінця ХІХ ст. Підлога була паркетною.

Фрагмент їдальні, до 1917 р.

Чимало цінних предметів зберігалося також в кабінеті з світлими стінами і фризом з рослинними та пташиними мотивами. Люстра тут була виконана в стилі голанських свічників. В куті кімнати стояла висока вузька пічка, викладена білими кахлями. Підлога й тут була паркетна, але про це можна було й не здогадатися: підлогу повністю вкривав східний килим. Серед меблів привертали увагу барокова шафа і вкритий різьбою комод, два цінних ампірних столики, декоровані бронзовими деталями, та кілька більш мініатюрних предметів. Під вікнами знаходилося велике сучасне (тим часам) бюро, а в центрі кімнати - софа і два м'яких крісла в стилі Наполеона ІІІ. На комоді - мармурова статуетка римського патриція - чомусь ця тема була близька власникам Леськового. Стіни тут, як і в інших приміщеннях, були прикрашені старовинними картинами.

Головною оздобою їдальні були два ренесансних різьблених буфети різного розміру, на яких стояли свічники.

Бібліотеку оздоблював фриз з картин-тондо та стилізованих рослинних композицій поміж тондо. Книги на в\полицях високих засклених шаф тут були головним чином нові і більшим ступенем художні, а не наукові. Проте на різних мовах: були польські, англійські, німецькі, французькі книжки. Для особливо цінних паперів і документів в стіні була влаштована спеціальна шафа. В центір бібліотеки стояв стіл з кріслами.

Відомо, що в палаці зберігалася велика колекція старовинних тканин. Для них була відведена окрема кімнатка. Ванна кімната магнатів розташовувалася на третьому, останньому, поверсі.


 Як побачити притулок англоманів?

Одна з брам садиби

Коли гора не йде до Магомета, магомети підсуваються до гір. Даховським випала доля жити в Російській імперії, але кохали вони Англію. Довелося в Центральній Україні створювати свій шматок Альбіону. (До речі, саме ця англоманія переконує мене, що легенда про сперечання з сусідами-Потоцькими - не більш як легенда). Джентельмени не глушать горілку відрами, а п'ють чай. Тадеуш Даховський був справжнім джентельменом - і в селі влаштував не корчму, а чайну. Замість вобли - печиво і цукерки. Я так і уявляю, як хихотіли і посміювалися у вуса мужики - хоча якщо хоч одну душу пан Тадеуш вберіг від пиятики, всі ці посміхеньки йдуть лісом.

За англійською звичкою навколо палацу розкинувся англійський (ландшафтний) парк, а огорожі були виключно зелені - з низького охайно підрізаного живоплоту. Площа парку тоді займала кілька десятків гектарів (зараз територія садиби нараховує майже 90 га). Навколо замку було розбито великі клумби - зараз і місця їх не знайти. все окупували дерева і квіти, які в нас на Поділлі зовуть баранчиками або баранцями, а тут кличуть чи то рохами, чи ще якось не надто милозвучно. Зараз в парку пусто - а колись його алеями гасали вершники в компанії мисливських собак. Тоді дерева знали свої місця - серед просторих галявин підносилися поодинчо або гарна сосна, або старий дуб (багато дерев походило ще з парку-попередника). Джунглям місце не тут, і шкода, що не всі це розуміють.

Острів Любові

Трохи нижче розташовувався великий став з рукотворним острівцем посередині - місцеві називають його Островом Любові, на манер уманської "Софіївки" (хоча це якось так анти-англомансько, що Даховські, напевне, крутяться в домовинах). На іншому березі ставу піднімався вже не парк, а хвойний ліс - він є там і зараз, і там хотілося б поблукати.

Крім власне палацу збереглися флігелі, будинок для прислуги (він розташований найближче до замку), гарні вази для квітів (щоправда, вже в тріщинах), сторожка, залишки стаєн. В одній з цих споруд ще в часи розпаду совка був супер-популярний серед мешканців Монастириського району так званий "гарнізонний", військовий магазин, куди вибиралися за дефіцитом. Ще недавно парк прикрашали скульптури, зараз від них лише кілька побитих постаментів. Вази теж скоро полетять за ними в архітектурний вирій. Шкода.

Для простих туристів побачити садибу можна поки що єдиним способом: в мене або Федора на сайтах, або в бінокль з під'їздів до села: в час, коли листя на деревах немає, абрис найвищої башти помітно вже здалеку. Ну а сторожку і огорожу можна знімати - не хочу.


 Доля садиби

Флігель для прислуги

А до речі, про долю маєтку після революції - це ж саме цікаве!

Роман Афтаназі сумує в Х томі своїх "Дій резиденцій...": "Скоріше за все, після 1917 р. від маєтку в Леськові не лишилося навіть руїн" - і жорстоко помиляється. Садибу врятували, за переказами, самі селяни Даховських, в якості вдячності за людяність панів. Останній з Даховських побував тут в буремному, безвладному 1920 році. Його мріям привезти сюди з Варшави родину і замешкати в Україні не було суджено збутися.

З 1934 р. в палаці влаштували піонерський табір, через десятиліття тут розмістили санаторій для психічнохворих (охоронці тут плуталися і називали хворих то офіцерами, то солдатами, інші джерела згадують туберкульозників, коротше - суцільна плутанина, хоча в 1950-х тут начебто був санаторій Уманської дивізії, отже, військові зайняли садибу ще тоді). З 1970-х в споруді був склад медикаментів. Зараз, ще з 1992 р., це військовий об'єкт у відомстві Маньківської військової частини. Щось тут зберігають. Що - краще не знати, якщо хочеш потрапити на територію. Мене завірили, що перекриття між поверхами, всупереч чуток, цілі. Хоча... стан споруди не надто райдужний, у одній з веж тріщина, стан даху, кажуть, вимагає негайного ремонту. Вже років з десять як в Леськове приїздять крутелики з грошима, які мріють про власну садибу - та повертаються ні з чим. Пам'ятка входить до обласного реєстру національної спадщини, а, отже, за законом не підлягає орендуванню чи продажу. Так і помирає потихеньку.

 

Поглянути на план садиби можна на чудовому сайті Федора Гонци. До речі, дослідник був в Леськовому восени 2006 року, ще й не один, а у компанії директора монастирищенського краєзнавчого музею. На територію таких поважних гостей пустили після довгого скандалу, але фотографувати суворо заборонили. Вважаю себе щасливчиком - мені вдалося все обзнімкувати.

Хоча палац з 2007 р. на балансі сільради, військові з об'єкту йти не хочуть. Така собі тиха війна за Леськове. Жертвою буде лише палац.


 Архівні види:


Палац і парк до революції.
Фрагмент їдальні.
Бібліотека.
Вид кабінету.
Знову їдальня.

Палац і парк до революції. Фрагмент їдальні. Бібліотека. Вид кабінету. Знову їдальня.


 Сучасні види:


Одне з господарчих приміщень компексу.
Ваза і палац.
Виразно невдала панорама
Фрагменти декору палацу.


Одне з господарчих приміщень компексу. Ваза і палац. Обоє постріскались. Виразно невдала панорама. Боки в замку як в бочки, але яка вже є. :). Фрагменти декору палацу.


 Як же без легенди? Ніяк!

Кімнатка з старовинними тканинами

 

Безумовно, раз замок - мав бути підземний хід.

За переказами, він вів до хвойної частини лісу (особливо романтичні стверджують, що до Умані, до якої 50 км). Зараз засипаний. Ще не так давно почали провалюватися в деяких селян городи - кажуть, теж наслідки підземних переходів Даховських.

Пивниці в палацу вражають і зараз, вони дуже розлогі, великі - та я туди не пішла. На відміну від архітектури наземної, підземна як правило дуже вже схожа. :о)



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник