English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Комарно
Містечко в 1905 р. Ще одна антикварна листівка.
http://www.polona.pl/
http://www.polona.pl/

Комарно в світі не одно. В'їдливі комахи-кровососи не є виключно галицьким ендемічним видом, а тому населені пункти, що названі в честь особливо великих скупчень комарів, існують не лише в Городоцькому районі. Скажімо, є старовинне Комарно в Словакії. Між іншим, саме південне поселення країни. Гарне, з старим містом, ратушею і соборами.

Але ми поговоримо про львівське Комарно. Бо говорити є про що.

Поетичний епіграф.

Cтара листівка. Комарно.
www.polona.pl

(...) Ми транзитом через Львів
      повертаємось з столиці

у столицю комарів.

— Ви з Комарно?

— Ми з Комарно! Ми з Комарно,
там, де весело і гарно!

— Де ми тільки не бували,—
розказали школярі,—
скрізь і всюди “Ми з Комарно”
нам співали комарі.

Нині в черзі з комарами
ми стояли за квитками,
щоб поїхати туди,
де і весело і гарно,
у Комарно — а куди ж!

 

Оксана Сенатович, "Вірш про комарів". 1989 рік.

Історична довідка.

Хоча місцевість тут болотиста, та люди облюбовали територію сучасного селища міського типу Комарне ще в давні часи: в 1936 році тут було розкопано курган зі знахідками, що відносяться до ІІ тисячоліття до н.е.

Наступні знахідки археологів відносяться вже до слов'янських часів: ХІІ століття. Хоча перша письмова згадка відноситься взагалі аж до 1427 року. Хто його знає, на що розраховували давні поселенці: можливо, на те, що самі якось до комарів, яких чимало в мочарах, звикнуть, а ворогу кусючі комахи будуть особливо сильно дошкуляти.

Відомо ім'я одного з перших власників Комарна. Ним був боярин Митко Друцький. Пізніше власниками Комарнівського ключа (куди в різні часи входило від 8 до 28 сіл в околиці) були Станіслав та Оттон з Ходча, з 1578 року - Ян Милецький, а з 1590-го - Ян Остророг. Цей список також містить імена магнатів Вишневецьких, Огинських та Лянцкоронських. Про останніх (в усіх значеннях цього слова) ми поговоримо докладніше трохи пізніше.

Король Польщі Казимир дарує Комарному магдебургію в 1473 році. Місто негайно привілеєм скористалося і почало розбудовуватись. Саме в тому році було закладено розкішний костел, а ще замок. Щотиждня місто чекало гостей на базарі, а раз на рік влаштовувало ярмарок. Щоправда, на прирості населення німецьке право сказалося мало: народу в місті проживало з гулькин ніс. Навіть через сттоліття після отримання магдебургії - всього 435 чоловік. А що ви хочете, час важкий, татарва не спить. Через Комарно саме проходять важливі торгові шляхи на Львів та зі Львова. Смачний кусень.

Проте нечисельне місцеве населення було по-справжньому міським: майже чверть від загальної кількості людей була ремісниками. А в XVII столітті промисли взагалі почали бурхливо розвиватися: тут з'явились млини та бровані, пасіки та хмелярні, а в великих ставках вирощували рибу.

Не дивлячись на мініатюрність, при потребі місто вміло постояти за себе. Так, коли в 1524 році турецьке військо, не зумівши підкорити Львів, повалило Чорним шляхом на Комарно, захисники міста зуміли відбити напад чужинців. Менше пощастило поселення в 1621р., коли міські передмістя спалили татари. Місто, укріплене валами, відчувало ненадійність земляних укріплень в часи розвитку артилерії - і невдовзі вали "прикрашали" різнокаліберні гармати.

У 1592 році створено місцеве православне братство, а при ньому школа і лікарня. За його взірцем подібне братство створюється і в передмісті Комарно, при церкві св. Трійці.

Комарно було одним з чотирьох міст, що не впали перед натиском козачих військ в середині XVII cтоліття. Більше того. Коли в 1672 році половина Західної України, разом з рідним Кам'янцем, потрапила у турецьку неволю, біля Комарного польська армія розгромила 10-тисячне військо Нуреддин-султана. Жителі міста вирили рів поперек дамби, закидавши його дровами. Коли зайди спробували перебратися через дамбу, комарнівці очистили рів - і вода, не відчуваючи більше перешкод на своєму шляху, залила всю долину. Ворог відступив до Рудок та Вишні, де його і доконали королівські загони.

13 вересня 1768 року на місцевому Ринку повісили учасники Коліївщини Максим (з Плещаківки), Сава (з Солопівки), Федір Коваленко (з Журавки), Іван Андрушків (з Бузикевич).

В австрійські часи в Комарному розвивається виробництво полотна, працює суконна фабрика, чиї вироби експортуються навіть до Відня. Ще один вид експорта з Комарно - фрукти. Скажімо, в 1875 році прибуток лише від торгівлі фруктами склав 12 000 злотих. Працює 10 маслобоєн.

В 1908 році зведено цеглярний завод. (3 млн. штук цегли в рік). Працюють дві п'ятикласні школи (чоловіча та жіноча), а також бурса.

На початок ХІХ ст. тут проживає 2350 чол. Населення всього Комарницького ключа в 1820 році складало 14818 чол.

Зараз, певно, населення менше.

Дерев'яна церква.

Троїцька (чи Михайлівська?) дерев'яна церква в місті Комарно
Троїцька дерев'яна церква в місті Комарно

Зведена в 1754 році, як і дзвіниця. Діюча. За своє існування пережила чимало реставрацій і реконструкцій: в кінці ХІХ ст., в 1920-тих роках, в 1970-ті тощо. Зараз відновлена в первісному вигляді. В усіх довідниках фігурує як Михайлівська, але уроженець Комарно Роман Кочан пише в листі, що храм все-таки присвячено Трійці.

В 2005 році (стан на фотографіях) вимагала ремонту, який і відбувся десь за рік. Чекати на милості від держави жителі міста не стали, а взяли й об'єдналися в спільних зусиллях греко-католицька і православна громади

- і відновили церкву. Держава надала лише 5000 гривень.

Костел Різдва Богородиці (1657 або 1656)

Неочікувано багато скульптур? Є таке. А остання картинка покаже, яким був костел століття тому.
Неочікувано багато скульптур? Є таке. А остання картинка покаже, яким був костел століття тому.

Зведений на місці дерев'яного, збудованого в 1473р. Будівничий і, можливо, автор проекту - Я.Покорович.
Горів в 1774р. В антаблементі чітко помітні бійниці.
Фасади прикрашені пілястрами корінфського ордену. Фасад багато декорований скульптурами: по боках від головного входу фігури святителів. На пілястрах голівки ангелів. Саме ці скульптури роблять храм ласим шматком і суперовою моделлю для фотографів-краєзнавців: оппа, в нас теж є багато прикрашені скульптурою костели! Ми ТЕЖ Європа!

 

То все добре, але скульптури походять щонайпізніше з кінця ХІХ століття, хоча думаю, то все-таки століття ХХ... На жаль, ані наші м'які вапняки не могли б протриматися в такому стані з XVII століття, ані наші скульптурні майстри того часу в такій манері не творили.

 

За храм давно і жорстко сперечаються громади римо- та греко-католиків. Порозуміння все ще не видно.

Меморіальна каплиця (колона) (1663)

Цікава штука. Знаходиться на виїзді до села Кліцько (в яке теж потрібно завернути, щоб побачити старовинну дерев'яну церкву).

На жаль, вже зовсім звечоріло, коли я почала бігати з фотоапаратом навколо колони, тому фото дуже нечітке.

Зведено каплицю-колону з білого каменю на честь перемоги над турками та татарами. Це високий, майже триметровий обеліск на постаменті висотою в 125 см. По периметру верхньої частини латиною виведена фраза "Моя смерть, твоє життя" (Mea mori tua vitta, можу помилятись). По слову на сторону.

З західного боку дати "1641" і "1663".

 

Супер-знахідка: ВАЛИ ЗАМКУ

Вали стадіону.
Вали стадіону.

Все-таки Лазер - мітке око. Саме завдяки його спостережливості ми знайшли в Комарно те, що й не шукали: залишки замку.

На околиці міста, поблизу дороги на Переможне, стоїть місцевий стадіон. Це зараз він стадіон, а колись... Колись тут був замок. Про це абсолютно чітко і недвозначно свідчать високі земляні вали бастієвої системи навколо футбольного поля та трибун. Вали непогано збережені.

На Лазерові крики прибіг сторож і багато чого цікавого розповів. Він і сам був цікавий. І про Кароліну Лянцкоронську знав, і сам, як стверджує, з дворян. На лазерове прохання назватися бурчить нерозбірливо "%?)№;:%%ський". "Перепрошую пана, як ви сказали?" - "№*?::?*)*ський" - не менш гордо і нерозбірливо у відповідь.

Шляхетний сторож, щоправда, версію про замок спочатку відкинув - мовляв, в 1960-х роках тут проводили меліорацію, було б щось кам'яне під шаром грунту, його б неодмінно виявили, але не знайшли нічого.

Меліоратори.

 

Знайшли інші. Він ще хлопчиком запам'ятав один випадок: тоді ж, в 1968, здається, році, раптом серед поля з'явилася яма, з якої стирчало крило "студебекера". З ями невідомі чоловіки винесли два ящики невідомо чого. Наступного дня яма щезла.

Ось вам і підтвердження легенд про те, що від комарницького замку йшло два підземних ходи до двох храмів, розташщованих від укріплень майже на однаковій відстані: до місцевого костелу (див. фото вгорі) та до храму в Переможному.

Тут одне незрозуміло: в Переможному храм модерновий. Хоча, можливо, його звели на місці більш давнього костелу.

Ось такі справи, малятка.

Палац Кароліни Лянцкоронської

Руїни палацу Кароліни Лянцкоронської в парку.
Руїни палацу Кароліни Лянцкоронської.

Cторож з стадіону вказав нам на ще одне варте уваги місце: в парку є рештки "польської школи". парк, як він розповідав, ще кілька років тому прикрашали альтанки, а кілька десятиліть тому - статуї. Зараз хащі хащами.

В розмові згадується побіжно пані Кароліна Лянцкоронська, що померла в 2002 році у віці 104 років. Школа та Лянцкоронська в одне ціле чомусь не пов'язуються. Даремно.

Тут дійсно була польська школа, але ж не відразу!

Дозволю процитувати вам фрагмент своєї статті, яка писалася для часопису "Карпати":

 

Їдемо до парку. Товсті стовбури дерев недвозначно натякають на їх вік. За ними, в високій траві, бачимо остов двоповерхової будівлі в класицистичному стилі. Тут справді в міжвоєнні часи була польська школа. Але раніше в цих стінах мешкала Кароліна Лянцкоронська, улюблена та найталановитіша дочка графа Кароля. Як виглядав ще один палац польських магнатів, зараз можна дізнатися хіба з ілюстрацій до книги Кароліни „Wspomnienia wojenne”, яку видали 2001 року в Польщі. На відміну від Роздольського маєтку, палацом Лянцкоронських в Комарному не зацікавиться вже, певно, ніхто — після того, як ним докладно „поцікавились” німецькі солдати у вересні 1939-го. Якщо відомо, що для вмеблювання львівської квартири пані Кароліна вибирала лише італійські меблі не молодші за XVI століття, можна лише здогадуватись, які скарби зберігалися в комарницькому палаці. Зараз туди страшно заходити: руїна.

Місцеві жителі після відступу німців 22 вересня 1939 року привезли графині те, що вдалося врятувати — папери та рукопис книги, яку пані професор готувала протягом восьми років.

 

Для довідки: Кароліні Лянцкоронській, останній в роду Лянцкоронських, пощастило жити в трьох сторіччях: ХІХ, ХХ та ХХІ. Вона народилася в 1898 році, а померла в 2002-му. Мала ступінь доктора філософії та мистецтвознавства, була видатним спеціалістом з італійського Ренесансу. 1934 року вона захистила докторську дисертацію в Львівському університеті, тим самим стала першою жінкою в Польщі, яка отримала науковий ступінь з мистецтвознавства, та першою жінкою, яка захистила докторат у Львівській alma mater. Після смерті батька отримала родинний маєток в Комарному, та проживала більше у Львові, на Зіморовича, 19. Протягом кількох років пані Кароліна викладала в Львівському університеті, аж поки не була звільнена в квітні 1940 р. Під час війни була в Польській Армії Крайовій та Червоному Хресті. У травні 1942 року Кароліну заарештовують в Коломиї. Потім — в’язниці Станіславова та Львова. Смертний вирок завдяки втручанню італійської королівської сім’ї замінили на відбуття покарання в концтаборі Равенсбрюк. Після звільнення в квітні 1945 року продовжила боротьбу — цього разу вже в Італії. Лянцкоронська покидає кар’єру науковця і всі свої сили присвячує польській науці та культурі. Залишки батьківської колекції живопису вона презентувала польським музеям. І Лех Валенса, і Олександр Кваснєвських намагалися вшанувати пані Кароліну орденом Білого Орла. Відповідала: „Орден за образи[1]? Це була б образа!”. 2000 року фонд Лянцкоронських виділив 14 000 дол. для музею східних культур у Золочівському замку.

 

Кароліна Лянцкоронська всім своїм життям давала приклад справжньому патріотизму та любові до Батьківщини. Схоже, нам ще вчитися цьому та вчитися. Інакше не бовваніли б в захаращених парках напівзруйновані палаци, а ангелів роботи Вероккіо не здавали б на брухт.



[1] Obraz – малюнок (польска).

 



Комарно століття тому.
Комарно століття тому.
Костел, вид з тилу
Костел в Комарно
Дві церкви поруч: велична мурована і скромна дерев'яна.
Дві церкви поруч: велична мурована і скромна дерев'яна.
Михайлівська церква
Михайлівська церква в Комарному
Меморіальна колона з 1663 р.
Меморіальна колона з 1663 р.
Меморіальна каплиця (колона) (1663)
Меморіальна каплиця (колона) (1663)
Таблиця на будинку.
Таблиця на будинку.
Цвинтарну каплицю католики використовують як костел.
Цвинтарну каплицю католики використовують як костел
Троїцька дерев'яна церква і її дзвіниця
Троїцька дерев'яна церква і її дзвіниця
Троїцька дерев'яна церква і її дзвіниця
Тут трапляються цікаві старі надгробки.
Тут трапляються цікаві старі надгробки.
Один з храмів міста
Комарно, церква
Костел щедро декоровано скульптурами.
Комарно, костел
Комарно, костел
Інтер'єр костелу.
Комарно. Інтер'єр костелу.
Комарно. Інтер'єр костелу.
Двері храму.
Костел в Комарному
Ганебна руїна палацу Лянцкоронської
Ганебна руїна палацу Лянцкоронської

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник