English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Летичів
Головні архітектурні цікавинки Летичева - це домініканський Успенський костел (12724) та рештки замку. Політ квадрокоптером над Летичевим 18 червня 2016 р.

Головні архітектурні цікавинки Летичева - це домініканський Успенський костел (12724) та рештки замку. Політ квадрокоптером над Летичевим 18 червня 2016 р.


Летичів. Залишки замку та кляштор з Успенським костелом на старій світлині.

Залишки замку та кляштор з Успенським костелом на старій світлині.



 Замок в столиці рибного царства.

Latyczów – osiedle typu miejskiego na Podolu w środkowej Ukrainie

Пам'ятник Кармалюку біля замкових стін. 19.06.05 Уже історія: у вежі в 2011 р. з'явився новий-старий дах "під Наполеона Орду". За формою таки дуже схожий. Але виконаний з сучасної зеленої металочерепиці, що нівелює всю цінність такої реставрації.


 Див. цю ж роботу в журналі "Бліц-Захід" ("Статус").

 Координати: 49°23′30″ пн. ш.27°37′24″ сх. д.

Біля 10 тис. мешканців.

Карта

 

Туристична привабливість Летичева, райцентру Хмельницької області, могла б базуватися на трьох китах: замково-монастирському комплексі в центрі міста, могилі Кармалюка та знаменитому рибному базарі. Бонус: зручне розташування поселення. Летичів лежить на автошляху ХмельницькийВінниця, десь в 50 км. від Хмельницького. Зручно.

 

Тим не менш, туристів в містечку небагато. Можливо, не знають, що проминають?

 


 Оглядова екскурсія

Три храми з чотирьох, здається, існуючих у містечку. Аерофотозйомка 18 червня 2016 р. Видно велетенські ставки навколо Летичева.

Три храми з чотирьох, здається, існуючих у містечку. Аерофотозйомка 18 червня 2016 р. Видно велетенські ставки навколо Летичева. А ще трохи видно монумент римському папі Івану Павлу ІІ у центрі монастирського клуатру (двору).


Базари не проминуть точно: торговці смачнющою рибою, на яку за легендами багаті місцеві водойми (саме в Летичеві зливаються річки Вовк та Південний Буг) розташувалися поблизу обох в’їздів у місто. Плесо величезного озера по обидва боки від дороги до Летичева часто сердиться білими хвилями — здалеку ну абсолютно морськими. 

 

(Інформація від інсайдерів: вся та риба, котрою торгують на обох рибних базарах містечка, зовсім і не летичівська, а привозна. У ставках, хай які вони велетенські, риби практично немає). 

 

Замок проминути теж неможливо, але тут треба уважно стежити за пейзажами за вікном авто. Стара ошатна башта, підніжжя якої охороняє суворий бронзовий Кармалюк, вигулькує обабіч траси раптово – і так само швидко ховається за спинами сучасних кількаповерхових будинків. Домініканський монастир та костел Успіння Діви Марії, що славився десятиліття тому своєю чудотворною іконою — поруч, під захистом замкових стін. В 2000 році споруди комплексу, що перебували в стані руїни, ґрунтовно реставрували.

Парадокси Східного Поділля: сакральна пам’ятка розташована за абсолютно „совковою” адресою: по вул. 50-річчя Жовтня, 10 (зараз, після декомунізації 2016 р., вулицю перейменували на вул. Юрія Савіцького).

Страшний стан монастиря ще кілька років тому легко пояснити: під час Другої світової війни в його стінах був концентраційний табір. Кістяки нещасних жертв, кажуть старі люди, закопали з другого боку замку, від вулиці Леніна (і така ще існує у місті). Після війни в кляшторі розмістилися склади. 1982 року в них вибухнула пожежа, за шість років — ще одна. Місто шепотіло, що вогонь розійшовся не просто так: СРСР вже кілька років штормило перебудовою, старі храми масово повертали віруючим, що не всім могло сподобатись. Місцевим католикам навіть пожежа не стала на заваді: першу месу ксьондз Ян Ольшанський, майбутній єпископ кам’янецький, відправив тут ще у 1989 році. На відправу зібрався багатотисячний натовп. Щоб потрапити до костелу, вірним довелося виламати двері: комуністична влада відмовилася надати ключі від приміщення навіть після належного оформлення всіх потрібних паперів.


„Совок” особливо гостро відчувається з непарадного боку замку. Це від траси замкова вежа і санктуарій — як картинка в рекламному буклеті. А відразу за рогом старих мурів — розкішні баки для сміття, які, здається, прибирають не надто часто. Хоча жителі міста замком, схоже, все ж пишаються: навіть огорожа кафе поблизу автовокзалу своїм силуетом нагадує зубці-мерлони Летичівської вежі.

Найважче знайти місце останнього притулку українського Робін(а) Гуда. Могила Кармалюка знаходиться на міському цвинтарі. Просто з дороги ще один пам’ятник нескореному борцю з несправедливим суспільним ладом не побачиш.

 


 Урок історії: про Свидригайла, дипломатичні казуси і татарську тактику

Летичів. Стара листівка з фотографіями кам'янецького фотографа Міхала Грейма

Костел і замкова вежа у Летичеві. Стара листівка. Фото М.Грейма. Кінець ХІХ ст.


Розібратися з історією міста нелегко. Плутанина дат павутинням обліплює дослідника.

 

Ця територія в ХІІІ столітті належала літописній Болохівській землі, яка відкололася від Київського князівства, зазнала татарських плюндрувань, а пізніше увійшла до складу Галицько-Волинського князівства. Чи існував Летичів вже в ті часи — невідомо, бо жодної згадки про поселення в літописах не знаходимо.

 

Польські джерела повідомляють, що в 1362 році литовці будують в Летичеві замок. Як виглядала та первісна твердиня, невідомо, але можна здогадатися: навряд чи місцевих форпост сильно відрізнявся від інших подільських замків тих часів. Дерев’яні стіни, земляний вал і глибокий рів, що наповнювався водою з річки. Типовий проект Середньовіччя.

 

П’ятнадцяте століття принесло чимало подій. У 1429 році поселення отримало статус міста. Невдовзі політична ситуація змінилася, за Поділля не на жарт зцепилися Польща та Велике князівство Литовське. Справжня війна розгорнулася на теренах України: боротьба тягнулася з перемінним успіхом, і якби не невдала облога Луцька, навряд чи поляки пішли б на підпис перемир’я з князем Свидригайлом. Договір уклали на 2 роки — до свята Івана Купала 1432р. За Польщею лишилися Камянець, Смотрич, Скала та Червоногород, Бакота відігравала роль нейтральної території, а східні околиці, включно з Летичевом, перейшли у володіння Литви.

Ненадовго: по закінченню дії домовленості поселення увійшло до складу Речі Посполитої. У фінансових документах польського короля є записи від 1440 та 1441 років про надання летичівським шляхтичам певних грошових сум.

Кінець століття промчався над містом чорним буревієм: з 1482 року почалися спустошливі регулярні татарські набіги. Поруч – горезвісний Кучманський шлях, яким швидкі, досвідчені в коротких несподіваних сутичках татари гнали в Орду свою здобич — ясир. Їх загони, що складалися з кількох тисяч вершників, стали справжньою чумою для краю. Літописи волають про допомогу: лише в 1507 році татарва забрала в полон близько 150 000 подолян. 1516, 1517, 1519, 1523, 1524, 1526, 1540, 1558 роки — це хроніка тільки найбільш спустошливих нападів.

Серед цього мартирологу вирізняється 1517 рік: того разу Летичів не піддався східним нападникам. Подвиг, можливо, й невеликий: ординці не затримувались для тривалих облог і, якщо перша спроба взяти місто провалювалася, просто просувалися далі, лишаючи гордий град позаду. Але вже з 1523 року на ласий подільський шматочок почали зазіхати ще й турки.

А що ж держава? Як захищала свої міста Річ Посполита? А майже ніяк. Щоб тримати прикордонну охорону та гарнізони в замках, потрібні гроші. Де Краків, а де Летичів. Тут свої наділи від міжусобиці вбережи спробуй, де вже на прикордонні фортеці кошти взяти. А навіть і збереться потрібна сума, піди сформуй бойовий загін — достатньо мобільний, швидкий, гарно озброєний — такий, що зможе протистояти нападам турків та татар. А в східняків мистецтво кавалеристів значно краще розвинуте...

В таких умовах державники використали свій козир: дипломатію. Всього й треба: перенаправляти активну „діяльність” нападників в нове, ще невідоме їм русло. На північний схід. Розбійницькі походи — до речі, за великі кошти — все частіше спрямовувались в напрямку Московії. Що не позбавило Поділля від нехай і менш частих, але все так само спустошливих „гостин” ординців. 

1537р. Зиґмунд Старий надав Летичеву привілей: „Через те, що Летичів в кам’янецькому повіті, спалили татари, поновлюємо його тевтонське, або магдебурзьке, право, встановлюємо торгив понеділок, а ярмарки на свято Успіня Богородиці та на св.Катерину”. Мало допомогло. Принаймні, наступний польський монарх, Зиґмунд Август, у 1558 році знову відновлює права та свободи міста, а до того ще й звільнює його на 10 років від сплати всіх податків.


 Пошуки замкової генеалогії

Залишки в'їздної брами. Летичівський замок
Залишки в'їздної брами летичівського замку

Залишки в'їздної брами летичівського замку: 2005 і 2014 рр. Змін чимало.


Отже, існуючі на окраїнних землях замки слід укріпляти та розбудовувати. В 1579 році староста кам’янецький Ян Потоцький за урядовим наказом перебудовує дерев‘яно-земляний замок на кам‘яний. Чи точна ця дата — зараз важко сказати (в коментарях до відомої серії гравюр білоруського художника ХІХ століття Наполеона Орди названа інша дата побудови фортеці: 1598 рік). Можливо, замок почали будувати в 1579-му, а закінчили лише за 19 років. Адже посол короля Рудольфа ІІ Еріх Лясота, який добирався 1594 року до Києва, записав в своєму щоденнику, що в Летичеві на річці Вовк бачив замок Потоцького.

Уявити як виглядала ця споруда не так і важко: до наших днів гарно збереглися замкові стіни по всьому периметру та одна башта. Велике прямокутне подвір‘я оточували високі кам‘яні стіни з амбразурами, чотирма круглими по кутах та чотирикутною в‘їздною вежами. З боку міста замок захищав земляний вал з частоколом. Між стінами замку та валом проходив глибокий рів з водою. Саме такою фортеця зображена на першому своєму „портреті” — карті французького військового інженера Гійома де Боплана. Форпост оточений двома ставками з греблею та ще одною греблею на Бузі. Потужний оборонний вузел!

А вже за кілька років, в 1606-му, кам’янецький єпископ Павел Волуцький будує на території замку домініканський монастир на місці попередника — дерев’яного костелу, який згадувався з середини XVI столітя. Новобудову довели до ладу в 1638р. А перша згадка про орган в костелі відноситься навіть до 1637 року. У 1720 р. збудовано дзвіницю костелу. Ряд інших міських споруд, зокрема Михайлівська церква XV-XVI ст., також входили в систему оборони поселення.

Місто в 1601 році отримало статус повітового центру, а отже, було немалим. За Хмельниччини летичівські околиці відносилися до території, яку спочатку контролював козацький гетьман, а після підписання перемир’я в лютому 1649 року знову відійшла до Польщі. Місто, затиснуте в кліщах двох воюючих сторін, невдовзі занепало.

Ротація влад: в березні 1651 року у Летичів на кілька днів прибув полк магната Лянцкоронського на шляху до Кам’янця. А пізніше в Летичівському старостві хазяйнують та громлять шляхту козацькі загони Олександренка. 1672 року край зайняли турки. Розвиток міста зупинився. В „Люстрації воєводства Руського” (1661-1665) згадується, що в Летичеві є лише 9 „димів”. На місто не тягне.

За Хмельниччиною — гайдамаччина. „Курєр Польський” за 1737 рік, ледь стримуючи жах, розказує про загони гайдамаків, які блукають лісами біля Летичеві. А в 1750-му році повстанцям навіть вдалося захопити місто, яке на той час втсало з колін руїни, виросло та збагатилось. А далі...

 


 Ера Кармалюка

Кармалюк тицяє дулю. Летичів-2005
Пам'ятник Устиму Кармалюку в Летичеві. 2016 р.

Кармалюк тицяє дулю.


Далі почалася ера Кармалюка.

Біографія найвідомішого подільського месника відома всім ще з шкільних часів. Роман гордої панянки та небідного селянина з села Головчинців дав поштовх початку серії набігів, підпалів, грабунків, які час від часу переривалися: про Устима казали, що він мав фарт втекти, але не мав щастя сховатися. Його кілька разів ув’язнювали в Кам’янецькій фортеці – втік. Вислали етапами до сибірського Тобольська – знову втік, щоб продовжувати мститися панам і багатіям. Його спина витримала 4000 ударів шпіцрутенами, 227 ударів батогом, його тричі таврували як небезпечного злочинця. Він вижив, витримав всі катування — і знову мстив. На Поділлі розгорнулася справжня селянська війна, яка не на жарт турбувала російського царя Миколу І.

Кінець війні поклала зрада: 1827 року хтось з загону Кармалюка перед вирішальною сутичкою з царськими військами змастив рушниці повстанців салом. Так національний продукт завадив представникам самої нації вистояти в бою. 750 чоловік заарештували — та Кармалюк втік і цього разу.

І лише ще одна зрада, на цей раз жінки, перерізала ниточку бунтівного життя. У Коричинцях-Шляхових неподалік від Летичева, у хаті Оляни Процикової, вранці 10 жовтня 1835 року шляхтич Федір Рудковський  дочекався своєї жаданої мішені. За що й отримав пожиттєве звільнення від податків та перстень від імператора. Тіло Кармалюка довго потім возили селами: проводили „педагогічну роботу” з населенням, а потім поховали в Летичеві.

 

Кремезна чорна фігура народного месника виситься з 1974 року біля вцілілої башти замку (скульптор В.І. Зноба). Суворий погляд, скуті кайданами міцні руки — не підходи до замку, тримайся краще осторонь! Він неначе пружина, яку занадто сильно стиснули - і не дають розвернутися, випрямитися. Він хоче на волю. Ні, пам'ятник справді дуже вдалий. 


 Інші герої міста

Башта з боку двору. Летичів, 2005 р.
Вежа у 1930 р. П.Жолтовський. З книги "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).

Башта з боку двору була такою.


А підійти варто. Якщо пощастить, зможете потрапити на подвір’я фортеці та забратися напівзруйнованими сходами в стіні башти на самий її вершечок — щоб поглянути на одноповерхове місто з висоти пташиного лету. (UPD: текст писався в 2005 році - і з того часу багато що змінилося. І сходи вже не напівзруйновані, і дах у башти вже є. Але потрапити на подвір'я санктуарію з боку башти все так само важко - місцевий священик не дуже прихильно ставиться до таких візитів).

 

Зайдіть і до костелу: хоча роки в ролі то стайні, то складу знищили все старе убранство храму, його стіни зараз вкривають вишукані розписи. Розписам було б важко вижити в будь-якому випадку: в храму була ну дуже вже непроста історія. Монастир домініканців діяв в Летичеві до 1832 р., коли Микола І скасував його - з десятками інших римо-католицьких обителей - в якості помсти за повстання Костюшка. Монастирський храм в Летичеві перейшов до Подільської дієцезії. Та про це трохи нижче. 

 

Кармалюк був не останнім відомим в історії діячем, чия доля виявилася пов’язаною з Летичевом. В скромному подільському місті напередодні російсько-турецької війни, в 1854 році, по дорозі в Крим, побував офіцер Дунайської армії Лев Толстой. Письменник прожив тут більше місяця, написав оповідання „Рубка леса”. А за десятиліття до цього в Летичеві жив поет Антон Шашкевич.

 

Але найзнаменитішим „жителем” міста був відомий на все Поділля та Волинь образ Летичівської Богоматері, створений за зразком відомої ікони з римської базиліки Санта Марія Маджьора. Папа Климент VIII подарував цей образ домініканам (1592), які відправилися на Поділля за запрошенням єпископа Волуцького. До Летичева дісталися у 1606 році. Але тодішній господар міста, Ян Потоцький, був кальвіністом – і не пустив монахів до міста. А от дружина летичівського старости Єлизавета, ревна католичка, надала братам притулок в сільській хаті у передмісті Залетичівка. Невдовзі міщани почули про різні чуда, пов’язані з привезеним образом, хтось начебто бачив відображення богоматері на тлі місяця, ще комусь ввижалося дивне сяйво навколо ікони... Потягнулися прочани, деякі навіть з-за Дніпра. Що казати: сам кальвініст Потоцький раптом увірував, простояв перед мадонною ніч на колінах - і віддав під образ (а заодно й монастир) свій замок.

Селяни із Залетичівки були не одні, котрим щось ввижалося. Кілька ночей поспіль уві сні бачив у замку постать жінки, яка застерігала перед наближенням ворога, втомлений від битв з татарами Станіслав Ревера Потоцький, майбутній коронний гетьман і київський та краківський воєвода. Він отаборився був біля фортеці із своїм загоном - для короткого перепочинку. Який вже там перепочинок, коли таке сниться - військо було підняте за наказом підготовки до бою. І справді - на світанку під стіни міста прийшов татарський загін. З молитвою воїни Певери Потоцького кинулися у бій - і перемогли. Сам пан Станіслав зайшов до дерев'яного тоді ще храму після перемоги помолитися - і упізнав на іконі жінку з свого сну. Це настільки вразило побожного магната, що він разом з своїм військом склав "копитову" пожертву на будівлю мурованої святині. Ян Потоцький теж пожертвував на таку справу значну суму. І у 1638 р. славнозвісна ікона отримала нове кам'яне житло. 

Летичів, замок, 2014 р.

Вежа замку, жовтень 2014 р.


Коли козаки Хмельницького у 1648р. влаштували у кляшторі стайню для своїх коней, домініканці поспіхом вивозять образ до Львова. 76 років образ перебуває у львівському храмі Тіла Господнього. Ікона повернулася в рідні пенати аж 2 липня 1772 року. Знову вервечка прочан тягнеться до образу.

4 жовтня 1778 року ікону коронував папа Пій VI.

В часи Першої світової війни славнозвісна "чудотворна" ікона почала свої довгі мандри: тодішній священик Франциск Шимкус перевіз образ спочатку в П'ятничани (зараз район Вінниці), в маєток Здіслава Грохольського, а пізніше - до капуцинського костелу у Вінниці. Коли Поділля ненадовго опинилося під контролем австрійського війська, ікона повернулася в Летичів. Її начебто зустрічав 10-тисячний натовп. 

В 1919 р. екс-монастир став комісаріатом, причому так раптово, що ікону навіть не встигли евакуювати, лише прикрили завісою. Наступного року в Летичів увійшли поляки - і занавісочку над мадонною відкрили. Вже ненадовго: Поділля перебувало в зоні турбуленції, влада змінювалася блискавично, але більшовики сунули темною хмарою. 14 червня 1920 р. перед образом відправили літургію, а потім віддали її штабним офіцерам 18 девізії, які й вивезли її до Проскурова, а потім - у спецвагоні, перетвореному на каплицю - до Варшави. 

В міжвоєнний період західно-українські землі були частиною Речі Посполитої. Саме в той час, у 1934 р., луцький єпископ Адольф Шельонжек, який опікувався і Кам'янець-Подільською єпархією, спробував виклопотати ікону до Луцька. І получилося: в 1935 р. образ урочисто внесли до кафедрального собору в Луцьку. Шельонжек називає мадонну на образі "Панею Поділля і Волині". Ікону там і справді дуже шанують. 

Єпископ вибрав правильний момент: у 1934 р. іконі вже було нікуди повертатися, вона була бездомною: летичівський костел було закрито в травні 1933 р., а тодішнього ксьондза Яна Кухарського і кількох його парафіян вислано до Сибіру. В костелі влаштували колгоспну стайню. 

У волинській столиці ікона протрималася декаду: 6 серпня 1945 р. її вивезли до Польщі у вантажному вагоні з меблями. Шельонжек на той час вже з півроку як перебував під арештом у Києві. "Пані Поділля і Волині" прибула до Любліна, де і перебуває до нашого часу. 

Друга світова теж залишила свої сліди в історії костелу: храм не відкрили, як це було у багатьох містах і селах. В монастирі було облаштовано концтабір. В повоєнний час у комплексі були і склад будматеріалів, і зерносховище, і міндобрива зберігалися. У келіях розмістили кравецьку фабрику, телемайстерню, цех з виготовлення надгробків, ПТУ і навіть якусь забігайлівку. В таких умовах годі було мріяти зберегти хоч щось автентичне: навіть костельну підлогу - і ту вийняли. Кажуть, пішла на доріжки біля садиб партійних бонз.  

  © Blacky, 2005-2016
© "Бліц-Захід"


 І наостанок: Кармалюк і вежа з дахом

Кармалюк і відновлена (не знаю, наскільки достовірно) вежа замку в Летичеві.

Кадр з квадрокоптера: Кармалюк і відновлена (не знаю, наскільки достовірно) вежа замку в Летичеві.





Летичівський санктуарій з неба. Червень-2016
The old dominican monastery and remnants of the castle in the town of Letychiv, Ukraine
Колишній домініканський монастир у Летичеві, аерофотозйомка.
Квадрокоптер над Летичевом.
Latyczów - Sanktuarium MB Królowej Podola i Wołynia

Санктуарій з неба



В місцевих кафе експлуатують фортецю.
Летичів, центр

Експлуатація фортеці


Słynny klasztor dominikański z obrazem Matki Boskiej Latyczowskiej
Санктуарій Летичівської богоматері. Інтер'єр. Червень 2016 р.

Санктуарій Летичівської богоматері


Letychiv Assumption Church.
З альбому "Костьоли України" (Харківський приватний музей міської садиби,2012). Фото Павла Жовтовського, 1930 р.

Ще інтер'єр костелу. Колись.


Letyčivas — gyvenvietė Ukrainoje, Chmelnyckio srityje.
Latyczów - Sanktuarium MB Królowej Podola i Wołynia
Latyczów - Sanktuarium MB Królowej Podola i Wołynia
Вид на домініканський костел в Летичеві з тилу

Санктуарій, 2014, 2016 рр.


Tygodnik Ilustrowany, 1872

Tygodnik Ilustrowany, 1872

Храм в Летичеві. Фото 1930 р. Павла Жолтовського. З книги "Костьоли України" (Харків, 2011)
Храм в Летичеві. Фото 1930 р. Павла Жолтовського. З книги "Костьоли України" (Харків, 2011)

1930, П.Жолтовський



Летичів, монастир. Архівне зображення в'їздної брами. Зараз вона відновлена, але якось недбало
Дзвіниця летичівського монастиря у 1930 р. Фото П.Жолтовського з книги "Костьоли України" (Харків, 2011)

Фрагмент в'їздної брами


Вид з подвір'я. Не дуже.
мури замку в Летичеві

Вид з подвір'я. Не дуже.


Меморіальна дошка на замковій стіні.

Меморіальна дошка на замковій стіні.


Антикварне фото костелу в Летичеві
Latyczów - Sanktuarium MB Królowej Podola i Wołynia
Latyczów - Sanktuarium MB Królowej Podola i Wołynia

Антикварні види костелу

Фото монастирського будинку в Летичеві. 1930 р., П.Жолтовський. "Костьоли України"

Ялина в клуатрі



А ви були в башті? Я була!

А ви були в башті? Я була!


Ще одне фото з башти

Ще одне фото з башти

В сучасному Летичеві церкви не дуже цікаві. Два православних летичівських храми стоять майже поруч з базаром.
Михайлівська церква у Летичеві в 2014 р.
Ескіз Михайлівської церкви (XVII ст.) в Летичеві. Юхим Сіцинський. З альбому С.Таранушенка "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).
Дерев'яна церква у Летичеві. З альбому С.Таранушенка "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).
Дві церкви Летичева, аерофотозйомка з квадрокоптера

Церкви Летичева


Колись летичівські ставки були багаті рибою. Зараз вже ні.
Велетенські ставки зараз без риби

Риба тоді була. Зараз ні.


Крамниця "Бджільництво" в старому будиночку, котрий пам'ятає ще ТОЙ Летичів.

"Бджільництво"



"Чудотворна" ікона.

"Чудотворна" ікона.

Вежа у 1930 р. Фото Павла Жолтовського. "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).
Відреставрована замкова вежа у Летичеві на Поділлі
Відреставрована замкова вежа у Летичеві на Поділлі

Вежа (1930, 2016)


Архівна листівка. Вежа замку в Летичеві?

Ой, а це що?


Зведений за типовим проектом тюремний замок в Летичеві. Фото П.Жолтовського, 1930 р.

Тюремний замок


Мацева на летичівському кіркуті. Фото Павла Жолтовського, 1930 р. З книги "Синагоги України" (Харків, 2011).
Старий будинок у Летичеві. Фото Павла Жолтовського, 1930 р.
Заїзд в Летичеві. 1930 р. Фото П. Жолтовського. З шикарної книги "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).
Заїзд в Летичеві. 1930 р. Фото П. Жолтовського. З шикарної книги "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).

1930р, П.Жолтовський


Ринок в Летичеві колись

Ринок в Летичеві


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник