English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Меджибіж
Меджибіж з боку Требухівців: Південний Буг, фортеця і руїни костелу за її межами. Політ над Меджибожем квадрокоптером 18 червня 2016 р.

Меджибіж з боку Требухівців: Південний Буг, фортеця і руїни костелу за її межами. Політ над Меджибожем квадрокоптером 18 червня 2016 р.


Замок в Меджибожі. 23.08.10. Międzybuż - zamek

Замок в Меджибожі. 23.08.10


Вид на замчище в Меджибожі з Лицарської вежі. 23 серпня 2009 р. Il castello. Medzhybizh Меджибіж Меджибож Międzybóż Międzybuż Medschybisch מעזשביזש  Mejibuji

Вид на замчище в Меджибожі з Лицарської вежі. 23 серпня 2009 р., "Стародавній Меджибіж"


Фестиваль "Стародавній Меджибіж 2010": кілька звітів в моєму блозі :о)

Координати: 49°26′19″ пн. ш. 27°24′10″ сх. д.

Карта

 

 В Меджибожі знаходиться друга за популярністю та відомістю фортеця Хмельниччини після Кам'янця.


Назва походить від того, що поселення розташоване “межи Бугами”: тут Південний Буг з‘єднується з своєю лівою затокою Бужком.

Знаходиться Меджибіж в 25 км. на схід від обласного центру, в кілометрі від траси Хмельницький-Вінниця. Фортецю з дороги побачити важко, але можливо, зате неможливо не побачити придорожню забігайлівку в вигляді фортеці, яка так і називається – “Меджибіж”. Тут звертаємо на бокову дорогу, переїжджаємо через міст – і перед нами відкривається панорама могутньої твердині, що досить непогано збереглася до наших часів.

Неподалік від фортеці – руїни пізньоготичного Троїцького костелу 1600-1632 рр. фундованого магнатами Синявськими (Сенявськими). Поруч - залишки келій домініканського монастиря. Зруйновано споруду 1962 р. за наказом головаря колгоспу, який страждав на жорстокий дефіцит каміння.

 Це не єдина жертва совка. В місті десь в той самий час спотворено торгові ряди та розібрано ратушу, понівечено старі католицький та єврейський цвинтарі. Знищено церкву Успіння з фресками XV сторіччя, що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в доброму стані. На місці її поставили туалет. (За даними Є Лопушинської).


 Меджибіж. Хронологічна таблиця

Меджибізька фортеця, 18 червня 2016 р. Політ над замком нашим дроном.

Меджибізька фортеця, 18 червня 2016 р. Політ над замком нашим дроном.


30-20 тисяч років тому – на місці майбутнього Меджибожу селилися люди камяного віку.

1146 р. – У Іпатівському літописі згадується, що Великий князь київський Ізяслав Мстиславович передав у володіння удільному князеві Святославу Всеволодовичу п’ять міст, у тому числі Межибоже.

1151 р. – Меджибіж перейшов у володіння князя Ростислава Юрійовича, сина Юрія Долгорукого.

ХІІІ ст. – Меджибіж у складі самостійної територіальної одиниці – Болохівської землі.

1254-1255 рр. - війська Галицько-Волинського князівства здобули ряд міст Поділля, серед них  і Меджибіж. Данило Галицький віддає наказ про будівництво у Меджибожі оборонного замку на мисі між двома річками.

 ? - Зруйнування фортеці в Меджибожі після походу татарського хана Бурундая.

XIV-XV ст. – Литовські князі Корятовичі зводять на давньоруському замчищу муровану фортецю. Перша документальна згадка про укріплення – від 1516 р.

1444 р. - Меджибіж входить у склад Польщі, ставши столицею Меджибозької округи.

XV  ст. – Зведено Лицарську вежу замку в Меджибожі.

1540 р. – Меджибіж стає власністю магнатів Синявських (Сенявських).

XVI ст. – В Меджибожі зявляються перші євреї.

1570 р. – Хвиля Реформації сягає Меджибожа: у містечку діє кальвіністська громада.

1593 р. – Меджибіж завдяки старанням Синявських отримує право самоврядування (магдебургію), право на організацію цехів і братств. 

Середина XVI ст. – за 2,5 км від Меджибізького замку зводиться замок Ракочі.

1566 р. – Замок Ракочі знищений під час татарського нападу.

1600 р. – Будівництво мурованого костелу неподалік замку.

І пол. XVII ст. – Населення Меджибожа сягає 12 тис. чоловік. Єврейська община нараховує 600 родин.

1649 р. – Вдалий штурм Меджибожа полками Д.Нечая і І.Богуна.

1649, 1653 рр. – в Меджибожі перебуває Богдан Хмельницький. В замку відбувається козацька рада.

1657 р. – Угорський князь Д'єрдь Ракоці стоїть зі своїми загонами під Меджибожем.

1666 р. – Невдала облога Меджибожа козацько-татарським військом.

1672-1699 рр. – Окупація Туреччиною Поділля. В Меджибожі стоїть турецький гарнізон.

1702 р. – Повсталі селяниі  міщани обложили замок.

Близько 1715 р. – В меджибізькому замку кілька років провели гості Синявських, угорський князь Антоні Естерхазі з дружиною Марією.

1730 р. – Меджибіж з околицями переходить у власність родини Чарторийських.

1740-1760 рр. – В Меджибожі проживає рабин і цілитель Ізраїль Баал Шем-Тов (Бешт), засновник хасидизму.

1794 р. – У замку міститься штаб польського повстання проти царату під керівництвом Тадеуша Костюшка.

1814 р. (за іншими даними, 1819 р.) – Відкриття Адамом Чарторийським повітової школи в Меджибожі.

1831 р. – Царський уряд конфіскує маєтки Чарторийських.

4 жовтня 1846 р. – У Меджибожі перебуває в складі археологічної експедиції  Тарас Шевченко.

1848 р. - Меджибіж передано військовому відомству Російської імперії.

1870-ті - початок ХХ ст. – Щорічні літні військові збори у Меджибожі. В місто навідуються російські імператори Микола І і Олександр ІІ.

1896-1914 рр. – В перебудованному замку міститься штаб 12-го Охтирського гусарського полку.

1917 р. – На території меджибізької фортеці формується військо гетьмана П.Скоропадського, який перебував у місті протягом трьох місяців.

1920 р. – Прихід радянської влади у Меджибіж.

1923-1959 рр. – Меджибіж – районний центр Кам’янець-Подільської (Хмельницької) області

1962 р. – За наказом голови місцевого колгоспу руйнують костел на каміння.

1967 р. – Памятки Меджибожа досліджують спеціалісти інституту «Укрпроектреставрація».

1970-ті рр. – Початок реставраційних робіт на території замку.

Cічень 2015 р. – впала бічна стіна палацу фортеці. 


 Довга-довга моя стаття про Меджибіж :о)

Розвалини костелу в Меджибожі

Розвалини костелу.

...Це варто побачити хоча б раз в житті: велична, величезна мурована фортеця, що віддзеркалюється у тихих водах Південного Бугу. Вся історія Поділля сконцентрована тут, у маленькому селі, а колись славному містечку Меджибожі Летичівського району Хмельницької області. Тут є що оглянути навіть вибагливим туристам. Замок, котрий колись називали «Білим лебедем» і котрий вважається однією з найцінніших оборонних споруд України, руїни пізньоготичного костелу, кілька меморіальних колон, фортифікована каплиця-ротонда з XVІІ ст., могила засновника хасидизму Баал-Шем Това посеред старих мацев – все це Меджибіж. Тут проповідував Бешт і закохувався Тадеуш Костюшко, тут бували російські імператори і гостювали угорські князі, тут щосерпня сходяться в двобоях сучасні лицарі з усієї України. Меджибіж – віха в історії не лише українського народу, а й польського, єврейського, навіть угорського.

 

Меджибіж – дзвінка назва, неначе рій бджіл повз вухо пролетів. Топонімічних загадок за словом, що аж дзвенить, немає: поселення просто розташоване “межи Бугами”. Тут Південний Буг з‘єднується зі своєю лівою затокою Бужком. Буг – одна з найголовніших річок Поділля, яка народжується біля надзбручанського села Купіль і впадає до Дніпрово-Бузького лиману Чорного моря. Протягом віків Південний Буг був важливою транспортною артерією.

 

Меджибіж відомий в документах з XII ст. як місто Побужжя, що мало торгові зв‘язки з іншими поселеннями Волині та Київщини. Перша письмова згадка про місто - у Іпатіївському літопису під 1146-1148 рр., коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу п'ять міст, серед яких і „Межибоже".

 

В ХІІІ ст. Меджибіж належав до Болохівської землі, і вже тоді, певно, мав дерев‘яну фортецю з земляними валами. Твердиня була знищена під час боротьби князя Данила Галицького з татарами (1241). Відомо, що наслідком тієї війни було знесення всіх укріплень українських міст близько 1255 р. (хоча недавні дослідження доводять, що знесені були лише міські мури, а сам форпост постраждав мало). Після цього край потрапив під безпосередню владу татар і залишався під нею майже 100 років.

Коли Ольгерд 1362 р. прогнав з Поділля татарів, місто належало до Луцької землі. У 1366 р. Меджибіж дістається князю Любарту Гедиміновичу, розбудовнику луцького замку. Ольгерд передає Меджибіж (як і Кам'янець та Червоногруд) своїм племінникам, князям Коріатовичам. Брати відбудовують та розширюють фортецю. Первісне її ядро увійшло в ансамбль як дитинець, де були ще й житлові та господарчі будівлі, скоріше за все, дерев'яні. Замок за планом повністю підпорядковувався рельєфу – це неправильний чотирикутник, який звужуються біля устя Бужка. У XIV сторіччі на пагорбі перед дитинцем звели церкву, що нагадувала романські храми Європи.


 Меджибіж: гортаємо сторінки історії далі

1444 року Меджибіж і Хмільник увійшли у склад Речі Посполитої, була створена Меджибізька округа. Поселення, що лежало поблизу двох горезвісних татарських шляхів – Чорного і Кучманського – потребувало захисту, тож тут мусив зявитися мурований замок. Перші відомості про нього є за 1516 р. Татарські напади сильно дошкуляли Меджибожу, аж поки в 1507 р. неподалік від поселення львівський каштелян Ян Кам’янецький не переміг східняків у битві.

З 1540 р. місто стало приватною власністю – майже 200 років ним володіли магнати Синявські (Сєнявські, Сенявські - написання прізвища варіюється від транскрибування). З 1730 р. маєтністю володіли князі Чарторийські.

 

Хоча в XVII – XVIII ст. Меджибіж потерпав від багатьох воєнних подій, але місто було чимале й славилося торгівлею та виробництвом. 1593 р. Адам Сєнявський надав Меджибожу магдебургію, бо "... людська пам'ять не тривка, не вічна, звикли люди її своїм предкам залишати на папері" ( із грамоти Адама Синявського містечку Меджибіж). Та й інші власники надавали ремісникам – ткачам, гончарам, ковалям, шевцям та кравцям – грамоти на підтвердження їхніх прав. Досі зберігаються п'ять пергаментних грамот Меджибізьких власників про права цехів в XVI-XVIII століттях. Меджибізькі міщани мали жваві торгові зв‘язки зі Львовом та його братством, Київом, Польщею. В місті було кілька церков з братствами при них, одна з них – Успенська – і зараз є зразком оборонного сакрального будівництва XVII ст.

1570 року на Поділля з Європи дійшов реформаторський рух – в Меджибожі діяла протестантська громада. Кальвіністським проповідником був Томаш Ходоровський.

 

За бурхливих козацько-польських воєн меджибізька фортеця переходила з рук в руки: то до козаків, то до поляків, то до турків. На самому початку Визвольної війни українського народу, в 1648 р., фортеця була захоплена козаками, та наступного року її відбили польські війська. В 1650 р. Богдан Хмельницький по дорозі до Кам‘янця стояв під Меджибожем обозом. Невелика польська залога фортеці була змушена залишити замок – і його зайняв гетьман. Та ненадовго. В 1657 р. козаки втягли у війну угорського князя Ракоці, він теж з своїми загонами стояв деякий час під Меджибожем, аж поки не зазнав поразки від турків.

 

В турецьких руках місто, як і все Поділля, перебувало в 1672-1699 рр. В 1702 р.  Меджибіж постраждав від місцевого населення: повстанці обложили замок. В 1831 році майно Чарторийських, в тому числі і Меджибіж, було конфісковано за участь князів у польському повстанні. Невдовзі у замку почали проводитися “таборові збори” – тут стояло військо. 


 Меджибізька фортеця

Колись давно Меджибізька фортеця була дерев’яною цитаделлю, яку захищали земляні вали. Історики, що провадять вже не перший рік розкопки на замковому подвір'ї, виявили ядро цього форпосту ще давньоруських часів - на глибині 11 метрів. В ті часи укріплення займало площу на схилі високого пагорба. Храм на території фортеці існував вже тоді.

Храм на замковому подвір'ї в Меджибожі מז'יבוז'

Церква чи костел? :о)

 

Над місцем з'єднання Бужка і Бугу виростала вежа з брамою, від якої фортечні мури розходилися на північ і захід. Західне прясло, перед яким було викопано глибокий рів, поділяло подвір'я фортеці навпіл. На рогах фортечних мурів стояли круглі вежі, одна з них збереглася дотепер у перебудованому вигляді.

Підступи до брами захищав прямокутний барбакан (передукріплення) розміром у плані 10х8 метрів. Він був 10 метрів заввишки. Його в'їзна брама мала герсу (пристрій для підняття й опускання воріт): про це свідчать щілини завширшки 28 сантиметрів у муруванні одвірків. Якщо б ворог прорвався через першу перешкоду - герсу, внутрішній простір передукріплення боронили б з навколишніх дерев'яних галерей. Схожу структуру мали Золоті ворота в Києві. Але там вони були прорізані в земляних валах, а в Меджибожі прясла фортечних стін муровані.

Після того, як татари перестали панувати на Поділлі після перемоги Ольгерда на Синіх Водах, цей литовський князь передає Меджибіж (як і Кам'янець чи Червоногруд) своїм племінникам, братам Коріатовичам. Брати відбудовують та розширюють фортецю. Первісне її ядро увійшло в ансамбль як дитинець, де були ще й житлові та господарчі будівлі, скоріше за все, дерев'яні.

У XIV сторіччі на пагорбі перед дитинцем звели церкву, що віддалено нагадувала споруду в романському стилі. З іншого боку, архітектурні фанаберії не були надто розповсюджені на територіях, на які весь час приходили східняки. Не до фанаберій було. 

 

Фортечні мури в той час мали товщину 1,8 метра, мали прямокутні стрільниці, що суттєво відрізнялись від давнішних (їх попередники були розміром 33 х 28 сантиметрів). Їх перекривали кам'яні плити, а розміром стрільниці сягали 65х77 та 50х60 сантиметрів. Із зовнішнього боку підстрільнична частина їх була скошена. Такого типу архаїчних стрільниць лишилося в Україні небагато, бо з розвитком фортифікаційного мистецтва в другій половині XV сторіччя структура стрільниць змінюється: вони мають ззовні, а часто і зсередини аркове перекриття.

Ці архаїчні стрільниці знаходилися на мурах, які оточували кам'яниці XV ст. Одну з них, схожу на триповерхову вежу, прибудовано із зовнішнього боку східного прясла фортечного муру, друга, яка слугувала за житло і була так само триповерхова, врізається в південне прясло. Поверхи як першої, так і другої кам'яниць були перекриті кам'яними склепіннями та складчастим дахом. Широкі вікна, двері завершувалися лучковими кам'яними арками. У покоях були коминки, один з них зберігся.

 У другій половині XV століття, коли Поділля відійшло до Польщі, фортеця у Меджибожі, що стояла на перехресті Кучманського та Чорного шляхів, стала захисником навколишніх земель. Комплекс часто руйнувався та відбудовувався. Так, на зламі ХV-ХVІ сторіч знову укріплюють північну сторону замку, яка виходила на дорогу. З'являються дві потужні вежі - п'ятикутна (Лицарська) та північно-східна кругла (Офіцерська) з чотириметрової товщини мурами і з бійницями, що мали передстрільничні ніші з отворами для виведення диму від гарматних випалів. Лицарська вежа, винесена за лінію стін замку, використовувалася також як спостережний пункт. Це підтверджує і гравюра початку ХІХ ст., де видно альтанку на вежі - для спостерігача.

В XVI ст. також з'явилася високо піднята над землею брама у південній куртині. Вона була призначена для приймання вантажів, які доправлялися сюди на човнах Південним Бугом (зараз брама замурована). Шкода, що не зберігся спеціальний пристрій, яким вантажі підіймалися. 

Фортеця у Меджибожі з неба. 2016 р.

Дронофото

 

Святиня, що збереглась до нашого часу на замковому подвірї, датується 1564 р. (за іншими даними, її звели в 1581-1586 рр. з наказу кам’янецького каштеляна Рафала Синявського). Так, згаданий вище прото-романський храм не зберігся навіть до того часу. 

Про той храм-попередник на замковому подвір'ї відомо, що в XV ст. він використовувався як костел. За модою того часу під час чергової реконструкції споруда набула рис готичної архітектури: видовжені вікна, склепіння з нервюрами. Від первісної пра-церкви до нашого часу збереглася крипта під підлогою костелу.

 

Замкова церква довгий час була закрита. На початку 2000-х можна було хіба піддивитися у шпаринку від ключа - і помітити купу якихось скульптур леніно-подібних форм, що стояли у понівеченій наві. Що це могло бути?:) В 2009 році храм вже був діючим, там було встановлено новий іконостас.

 Стан споруди в середині 2000-х років був не дуже: перекошений ліхтарик, повибивані вікна. В 2009 році ситуація змінилася на краще.

 

Та повернімося до історії замку.

Володарі фортеці Сєнявські капітально реконструювали фортецю, влаштували в ній свою резиденцію з палацем. Щоб в гостей магнатів, бува, не склалося враження, що Сєнявські (Синявські) мешкають в казармах, палац оздоблюють як зовні, так і всередині. Він і зараз - одна з найошатніших споруд містечка. Збереглися білокам'яні портали та віконниці, а також ренесанса аркатура, що увінчувала фасад. Фігурні аттики теж все ще можна побачити на замковому палаці.

 

Бічна стіна саме цього палацу, який давно стояв руїною, впала в січні 2015 року. Дуже шкода, але це було прогнозовано. 

 


 "Білий лебідь"

Місцеві наречені приїжджають у замок в Меджибожі на фотосесії.

Наречені замок люблять


До в'їздної брами Сенявськими прибудовується великий п'ятипелюстковий у плані бастіон. Брама була перенесена (щоб не заважати бастіону) з південно-східного кута фортеці на західну сторону мурів, за п'ять метрів від круглої вежі. Там вона міститься і зараз. Зараз біля неї можна побачити меморіальну дошку, яка нагадує про перебування в Меджибожі 4 жовтня 1846 р. Тараса Григоровича Шевченка. Поет і художник перебував тут у етнографічній експедиції


Барбакан в XVI ст. було нарощено великою прямокутною вежею. А найвищою спорудою замку була надбрамна кругла вежа, до якої добудували четвертий та п'ятий яруси. Ще один житловий поверх з'являється на східній стороні форпосту. Про те, що це саме житлові приміщення, свідчили й широкі вікна та комини в кімнатах.
В коминах поряд з нішею для спалювання дрів була ще одна - для їх сушіння.

 

В середині XVII ст. всі нижні яруси твердині забутили (забутували?) землею: це мало посилити обороноздатність фортеці проти артилеристських атак. В той час фортеця набула сучасних розмірів: 130 м у довжину, ширина західної сторони – 85 м, площа замку – 0,75 га. 

Саме під час перетворення фортеці на палац майстри, що займалися реконструкцією, вперше застосували цеглу - до того часу її в замку не використовували, хіба от для спорудження храму.

Саме з використанням цегли пов'язано романтичне названня замку, яке було поширене в ХІХ столітті - "Білий лебідь". Справа в тому, що вже в XVI ст. подрібненуна муку цеглу домішували до вапняного розчину, який використовувався для мурування стін і в тонкому шарі тиньку. Через це замок, який був зовні весь потинькований цим розчином, набув злегка рожевого кольору - найніжнішого кольору яблуневого цвіту. В сонячні дні, коли фортеця відображалася у водах значно більш повноводного, аніж тепер, Південного Буга, вона справляла надзвичайно естетичне враження. Мальовничості їй надавали й великі наріжні брили вапняку, з яких виростав замок.

 

Воїни меджибізького гарнізону мешкали у двох кордергардіях, які були побудовані вздовж північного і східного фортечного муру в XVI ст.  Поруч містилися стайні (Каретний корпус) і кабінет коменданта фортеці. Зараз у ньому адміністративний корпус заповідника. 

У Визвольну війну українського народу 1648-1654 років Меджибіж здобули повстанські полки Максима Кривоноса і Данила Нечая

В кінці XVII ст. твердиню ззовні укріплюють масивними контрфорсами: на той час старі мури були вже вкриті тріщинами, пішли тріщини і по склепіннях палацу Синявських. 


 Процитую статтю "Меджибізька фортеця" архітектора Євгенії Лопушинської:

Il castello. Medzhybizh Меджибіж Меджибож Międzybóż Międzybuż iMedschybisch מעזשביזש  Mejibuji

Стара гравюра з видом замку.

"Середньовічній оборонній споруді було дедалі важче протистояти вогнепальній зброї, тож у середині XVII сторіччя вирішили всі долішні яруси твердині забутити землею й надати їм ролі потужного бастіону. Тоді й забутили землею перші яруси Лицарської й Офіцерської веж, східного й основного корпусів палацу, засипали барбакан і долішні яруси надбрамної вежі. У середині XVII сторіччя розібрали західний оборонний мур дитинця.

На новому рівні подвір'я пізніше знову будують кордегардії (на місці давніх), стайні та корпус для коменданта фортеці (нині - адміністративний корпус). Зведені в XVII сторіччі стайні (згодом їх назвали Каретним корпусом) мають цікаву структуру: вони перекриті зімкненими склепіннями, що спираються на стіни й стовпи в центрі видовженого приміщення (реставровано в 1978 році).


Наприкінці XVII сторіччя ззовні фортеці зводять могутні кам'яні контрфорси, що сягають третього поверху палацу. До цього спричинилися тріщини від розпору склепінь та тиску забутування на стіни; дали тріщини і кам'яні склепіння палацу, тому в XVII-XVIII сторіччях їх скрізь замінили цегляними. Для захисту фортечних мурів і палацу від гарматних ядер ззовні під ними створюють т.зв. талуси - земляні насипи заввишки 4-5 метрів.
Подвір'я фортеці стало просторим, усі будівлі довкола нього утворили один ансамбль. Оскільки фортеця стоїть на пагорбі, то в горішній частині його рівень денної поверхні подвір'я підвищився на 3 метри, а в долішній - на 11 метрів. Відповідно брама біля п'ятикутної вежі піднялася на новий рівень, перед нею постав міст через рів, викопаний ще в XV сторіччі.

Але всі запобіжні заходи не допомогли фортеці встояти проти турецької артилерії. 1672 року Меджибіж, як і суміжні подільські терени, потрапляє на 27 років під протекторат Туреччини4. Турки теж укріплювали цитадель, але виявити результати цих їхніх робіт поки що не вдалося".

(Стаття публікувалася в журналі "Пам'ятки України" № 3-4- 1996 р.)


 І далі - про історію фортеці:

Меджибіж. Фортеця у 1930 р. Фото П.Жолтовського. З книги "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).

Фортеця у 1930 р. Фото П.Жолтовського.

 

Станом на середину XVII ст. меджибізька твердиня вважалася неприступною, її жодного разу не змогли взяти штурмом. Та всі ці перебудови не допомогли фортеці стримати турецький напад в 1672 р. Османи зайняли твердиню без жодного пострілу. Ймовірно, турки, які панували на Поділлі до 1699 р. і тримали в Меджибожі численний гарнізон (він нараховував майже 3 тисячі вояків), теж провадили роботи з укріплення фортеці. Замковий храм було переоблаштовано під мечеть. Відомо, що за кілька років після окупації Поділля яничарами меджибізьку фортецю на певний час відбило військо гетьмана Миколая Синявського.


За Карловицьким трактатом восени 1699 р. османи покинули Меджибіж. З відходом їхнього війська поступово десь поділося й стратегічне значення меджибізької твердині як фортпоста Східного Поділля. Камяний велет видавався вкрай старомодним на тлі тогочасних військових споруд: шанців, окопів та бастіонів. Містечко довго оговтувалося після 27-літнього турецького правління. 


У 1730 році фортеця стає власністю князя Адама Чарторийського, який взявся за відбудову всього комплексу.  У палаці було перероблено атик XVI сторіччя, змінено габарити вікон і дверей, перебудовані коминки - частину їх замінили на печі, обличковані витонченою керамікою. Ця кераміка зараз збереглася лише фрагментарно: її обідрали, здається, зовсім нещодавно. Перебудували в барокових формах й церкву.

 В 1790-х рр., в часи польської боротьби за єдність Речі Посполитої, яку сусідні імперії кромсали раз по разу, Меджибіж став штаб-квартирою Тадеуша Костюшка (1746-1817), національного героя Польщі і США. В замку тоді зібралася кількатисячна армія його послідовників. В Меджибожі 44-річний генерал закохався у 18-річну подолянку, Теклюню Журовську, та батько дівчини відмовив Костюшкові.

 

1793 року, після другого поділу Польщі, Меджибіж став частиною Російської імперії.

Князю Чарторийському вдалося втримати меджибізький маєток у своїх руках -  сини князя Адама заради цього стали російськими військовими.

В 1814 р. Адам Чарторийський віддав частину палацових помешкань у замку під повітову школу. Школу було зачинено після листопадового антицарського повстання в 1830 р. Замок тоді було конфісковано у Чарторийських, замковий храм знову змінив «орієнтацію» - тепер з костелу він став православною церквою. Девастацію замку в 1831 році бачила і описала у власних спогадах княгиня Ізабела Чарторийська: російські вояки сплюндрували квітники з рідкісними, привезеними з-за кордону квітами, розбили скульптури, що стояли на замковому подвір’ї, а посеред двору влаштували велике вогнище, де спалили бібліотеку Чарторийських, яка збиралася протягом століть. У полумї згоріли й старовинні меблі з палацу. 


 Меджибіж в імперії Романових

Церква в Меджибожі

Церква в Меджибожі

Російська влада взялася облаштовувати тогочасну інфраструктуру Меджибожа. В той час було забруковано вулиці, відновлено ратушу, зведено три церкви і синагогу. На військові вчення, які проходили у Меджибожі, приїджали царі Миколай І і Олександр ІІ.

 

1848 року замок було передано військовому відомству, тут стояв драгунський полк. Військовою частиною в ньому опікувалася сама цариця. На підтримання фортифікацій Меджибожа в царські часи було витрачено чималі кошти. Всі споруди було перебудовано в модному на той час романтичному та неоготичному стилі. Віконні й дверні отвори розтесали. Корпуси, вежі й фортечні мури увінчали декоративними зубчастими парапетами. Північно-східну круглу вежу надбудували у формах восьмигранного зі стрілчастими дверними й віконними отворами, обсягу, пристосованого для офіцерського зібрання (саме тоді вежу назвали Офіцерською). Ззовні, над ярусами XV сторіччя, засипаними землею, створили терасу й обрамували її чавунною огорожею. Так само обгородили терасу над південносхідним бастіоном, куди виходили двері з великої бенкетної зали. Стіни всіх будівель і фортечні мури покрили вапняним тиньком білої барви. Комплекс позбувся вигляду похмурої твердині й перетворився на білосніжний романтичний палац.


Для розміщення численної челяді й залоги на місці похованих під шаром землі корпусів постали нові будівлі; одна з них, східна, частково займає площу колишнього дитинця. Будували тоді цеглою розміром 30-32х16-17х6,5х7 сантиметрів, яку легко вирізнити серед іншочасних мурувань. 

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. 12-им Охтирським гусарським полком, що стояв в Меджибожі, опікувалася княгиня Ольга Олександрівна Романова, сестра Миколи ІІ, художниця і благодійниця. В Меджибіж Ольга Олександрівна навідувалася часто, проживала під час візитів у круглій вежі біля палацу (колись цю вежу прикрашав високий дах). В сусідньому корпусі розташовувались літні жіночі покої і опочивальня Романової. В свій час там жили дружини Сенявських та Чарторийських, коли приїжджали до своїх чоловіків. Останній раз княгиня побувала у містечку в 1913 р. 

Під час військових навчань у Меджибожі замковий палац перетворювався на резиденцію для прийому високих гостей: тут перебували чиновники, міністри, а одного разу й сам цар. За одним з переказів, поштукатурили замок вперше спеціально для монарха, хоча доведено, що тиньк був на стінах фортеці вже у XVI ст.

 

В часи Першої світової війни твердиня і містечко пережили масштабну артилерийську атаку. Було зруйновано бомбами місцеву ратушу, ринкову площу, чимало камяниць. 


 Меджибізька фортеця у радянський час та за незалежності

Такою була ратуша у Мджибожі. Фото Павла Жолтовського, 19230 р. З  книги "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).

Такою була ратуша у Мджибожі. Фото Павла Жолтовського, 19230 р. З книги "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).


 За радянських часів у замку до 1930-х рр. квартирували військові підрозділи, в підвалах була в’язниця НКВС. Потім в фортеці розмістили маслозавод, що завдало пам'ятці великої шкоди.

В часи Другої світової війни у замку стояв німецький гарнізон. Але до найбільших втрат дійшло тоді, коли після війни міська влада дозволила мешканцям Меджибожа розбирати замок на будівельний матеріал для зведення райкому партії, селищної ради, окремих садиб тощо.


В післявоєнний час було також зруйновано Успенську церкву з XV ст., спотворено давні торгові ряди, розібрано ратушу, понівечено старі католицький та іудейський некрополі. 

Поволі замок обертався на руїну. Таким він постав перед фахівцями інституту „Укрпроектреставрація" в 1967 р.: тоді почалося дослідження пам'яток містечка, виготовлення проектної документації на реставрацію. У наступні десятиліття було вжито антиаварійних заходів на небезпечних ділянках, зміцнено фортечні мури, досліджено й реставровано церкву, п'ятикутну вежу, східний, каретний, адміністративний корпуси. Дослідницькі та реставраційні роботи у фортеці тривають і нині. Ініціаторами створення обласної громадської організації «Постійно діюча археологічна експедиція «Меджибіж-2000» були уроженець Меджибожа бізнесмен Олег Погорілець і тодішній директор меджибізького музею Мирослав Пінчак. У 2001 році постановою Кабінету Міністрів України було утворено Державний історико-культурний заповідник “Меджибіж”.


 Експозиція музейних залів

Костельний будинок. 1930 р. Фото П.Жолтовського. З книги "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).

Костельний будинок. 1930 р. Фото П.Жолтовського.

Безумовно вартий відвідання музей, розташований на території меджибізької фортеці. У шести залах, відреставрованих у вересні 2006 року до 35-річчя музею, створено експозицію, яка ілюструє історію Меджибожа від давніх часів до наших днів.

В І-ІІ залах можна ознайомитись з давньою історією місцевості. У відділі археології представлені артефакти, знайдені під час багатолітніх археологічних розкопок на території фортеці та у околицях селища. Це знаряддя праці кам’яного віку: сокири, рибила, ножі, виготовлені сколюванням пластин (20-30 тис. р. до н.е.); посуд трипільської культури (друга половина V тис. до н.е.) та черняхівської культури (ІІ ст.) – другий з них виготовлений вже на гончарному колі, з більш тонкими стінками. Можна побачити миски різних розмірів, вази з трьома вушками, глечики з високими шийками тощо.

Серед археологічних знахідок доби Київської Русі – фрагменти жіночих скляних браслетів, намистина, що декорована емаллю, металеві наконечники стріл, гривня з ХІІІ ст. (шийна прикраса). Археологами на території фортеці було знайдено рештки деревяних конструкцій давнього меджибізького прото-замку, чимало поховань різних періодів. Карта демонструє територію літописної Болохівської землі, яка займала територію Хмельницької, частково Житомирської та Вінницької областей. Чи не найцікавіший експонат залу – парне ритуальне поховання воїнів-язичників ХІІІ ст. Між щелепами одного з воїнів було знайдене кам’яне прясло з п’ятьма рунічними знаками, інший воїн загинув від стріли, що попала йому в груди.

Період литовського панування на Поділлі (XIV ст.) представлений пряслами, скляною обручкою, хрестиком, фрагментами кахлів і керамічного посуду тощо.

Цікавими є знахідки з так званого замку Ракоці (середина XVI ст.), який розташовувався в 2,5 км від меджибізької фортеці і, ймовірно, слугував своєрідною митницею-коморою на шляху купців з Європи на Московію. 41 середньовічна монета різних держав підтверджує цю весерію – серед монет є польські, турецькі, руські, пруські, римські. Під час розкопок також було знайдено обручки й перстені, фрагменти кінської упряжі, шматки розірваних гармат.

Від часів Визвольної війни українського народу середини XVII ст. збереглися козацькі люльки, ядра, кулі, мортира (невелика гармата),тесаний камяний хрест, який ставили на козацьких могилах.

Далі представлена експозиція «Єврейська община в Меджибожі». Тут можна побачити талеси, мінори, тфіліни, посудини для миття рук, кам’яний надгробок, пурім-бретелі – форми для випікання прісного печива на свято Пурим. Відтворено фрагмент єврейської лавки. Серед іудейських книжок - тора, Естер, єврейсько-німецька біблія.

В ІІІ залі можна оглянути фрагменти інтер’єру міщанської кімнати кінця ХІХ – початку ХХ ст. Тут стоїть модна на той час деревяна шафа, масиний стіл прикрашений обємною різьбою,  на диванах – серветки. Найкоштовніша річ в інтерєрі – рояль, котрий могли собі дозволити лише заможні міщани. В експозиції – тарілки, на едяких – імена, на інших – види тогочасної столиці, Санкт-Петербургу.  

IV зал присвячений розвитку ковальства і гончарства на Меджибіжчині: на вітринах кінська упряж, підкови, пута, коси, серпи, лопати, плуги, щітка для чесання пряжі, ножиці для стрижки овець, хвяхи, хрести тощо. Меджибіж на все Поділля славився своїми гончарними виробами, та в наш час, на жаль, це ремесло занепало. Експонується світлина останнього гончара Меджибожа, Миколи Островського, за роботою – виготовленням димленого посуду. Є у залі й посуд, виготовлений жіночими руками, наприклад, виготовлені майстринею Катериною Бедрій, – адже здавна гончарство вважалося жіночою справою.

V зал присвячений народному ткацтву. Тут відвідувачі можуть познайомитись зі зразками конопель (адже саме коноплю вирощували і використовували для ткацтва на Поділлі: на відміну від льону вона росла високою і давала більше волокна). Під час збирання конопель спочатку бралися чоловічі стебла (плоскінь) – в них більш тонке і ніжне волокно, аніж в жіночих (матірок). У експозиції - горизонтальний ткацький верстат, широко росповсюджений у другій половині ХІХ ст. Його заправляли 3 найдосвідченіші жінки. Крім того, експонується жіночий одяг.

VI зал – зібрання храмових і хатніх ікон ХІХ – початку ХХ ст. з різних куточків Летичівщини. На іконі «Марія Магдалина» (1904), створеній майстрами Київської школи ім. Новицького, свята зображена із посудиною з миром у руках. З того ж року і майстерні походять також образи Великої княгині Ольги і князя Володимира, ікони «Ісус Христос в Гефсиманському саду», «Воскресіння». Олійними фарбами на металі виконаний образ Пантелеймона-цілителя (теж з майстерні ім. Новицького). Ще одна роботи київських іконописців – «Микола Чудотворець» (1904), виконана на дереві з використанням олійних фарб, позолоти й емалі. З кінця ХІХ ст. походить «Собор святих в імя Успіння Богородиці». На вітрині з церковним приладдям демонструються срібні і латунні кадила (XVIII-ХІХ ст.), два октоїхи (осьмигласники – церковні книги; І половина ХІХ ст.), рукописна книга з 1671 р., фрагмент іконостасу-складня кінця ХІХ ст., прикрашеного емаллю. Також можна побачити дзвін (1771), надгробні хрести, прикрашені вишивкою ризи.

Образ Ісуса Христа, виконаний темперою з використанням позолоти, датується кінцем XVIII ст. З кінця ХІХ ст. походять ікони «Цар Слави», «Розп’яття», «Іоан Хреститель», «Богоматір – споручиця Ісуса».  Початком ХХ ст. датується ікона «Богоматір Тихвінська».

З осені 2008 р. діє ще один зал, присвячений трагедії Голодомору 1930-х років. 

 


 А тут і легенда є

Фортеця "Білий лебідь" у Меджибожі, вид з неба. Червень-2016.

Фортеця "Білий лебідь" у Меджибожі, вид з неба. Червень-2016.


 

Замок має план в формі довгастого трикутника, який своїм гострим кінцем лежить між Бугом та Бужком, в‘їзд знаходиться в основі трикутника. Замок зведено не на підвищенні, тому тут такі високі стіни та башти. Довжина фортеці – 130 м., ширина західної сторони – 85 м. Найбільші і найвищі будинки та мури скупчені в східній стороні твердині. З півночі зведено восьмикутну триповерхову башту, біля неї – житлові приміщення. 

З північно-західного боку знаходиться невисока широка п‘ятикутна вежа з амбразурами замість вікон. Три вежі замку розташовані відповідно до потреб оборони: північно-західна дуже виходить за лінію стіни біля в‘їздної брами, восьмикутна височить на півночі, південний бік, захищенний Бугом, має кутову вежу - східну – величезних розмірів, своєрідної і складної конфігурації. Вона складається з ромбовидної частини і чотирьох напівкруглих веж, що з‘єднуються попарно з кожного боку. 
У центрі замкового подвір‘я стоїть храм (1564 р.). Грізний характер замкових споруд пом‘якшується пропорціями церкви, тендітним барочним фронтоном та високою покрівлею, що завершується вежею зі шпилем. Різноманітні за значенням і дуже розчленовані об‘єми замку не зустрічаються в жодній іншій оборонній споруді. На території замку працює непоганий музей.

Добрий помічник в створенні сайту Ігор Хома розказує: Знайшов один переказ про замок в Меджибожі. З розряду тих, що "дідо мого батька то бачив". Дочка останнього власника замку, така собі княжна Олена, захотіла літом покататися на санях по снігу. От люблячий батько влаштував їй таке: засипали замковий двір цукром, запрягли коней в сани, і гойра! Місцеві до сих пір пам'ятають :))


 Городище Ракоці (Ракочі)

В кілометрі від меджибізької фортеці, у заболоченій долині Південного Бугу збереглися високі земляні вали. Це залишки городища, яке дослідник Поділля зламу ХІХ-ХХ ст. Юхим Сіцинський вперше назвав городищем Ракоці – за прізвищем угорського князя, який стояв тут табором в 1657 р. З документів середини ХVІ століття відомо, що жителі Меджибожа і довколишніх сіл повинні були закупити матеріали для нового замку. Безумовно, мова йде про городище Ракоці, яке в той час слугувало своєрідною митницею. Це підтверджують і знайдені у грунті пломби того часу, котрими опломбовували товари, які перевозились купцями. Зараз городище Ракоці – археологічна памятка. 


 Колиска хасидизму

Синагога, 1930р. Фото П.Жолтовського. З книги "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).

Синагога, 1930р. Фото П.Жолтовського

Меджибіж – батьківщина хасидизму: тут 1740 оселився засновник цього містичного відгалуження юдаїзму, мандрівний релігійний філософ Ізраїль бен Еліезер Баал-Шем-Тов (скорочено Бешт, 1700 або 1698 - 1760), тут же і помер в 1760 р. Бешт народився у бідній сім’ї в Окопах (зараз Борщівський район Тернопільської області) поблизу Кам’янця-Подільського. За переказами, його батько був вже немолодим і вважався цадиком нистаром (таємним праведником). Ізраїль бен Елізер рано овдовів, працював сторожем у синагозі, а потім почав мандрувати єврейськими містечками Поділля. В Язлівці допомогав навчати дітей у школі-хедер. У 29 років майбутній засновник хасидизму одружився вдруге – на дочці раббина Ефраїма з Бродів. Невдовзі після весілля він усамітнився на сім років у Карпатах, заробляючи на життя важкою фізичною працею. Бен Елізер славився як цілитель, який лікував за допомогою амулетів та магічних заклинань. У 1740-х роках навколо Баал Шем-Това вже згрупувалося чимало учнів – «Свята громада». Власні проповіді Бешт вважав пророчими откровеннями. Літературної спадщини Ізраїль бен Елізер по собі не залишив, але із спогадів сучасників відомо, що він був непересічною людиною з великою харизмою. Проповіді Бешта зберіг його найближчий учень, раббі Яків Йосип Коген з Полонного. Головний київський рабин Нухим Вайсблат є нащадком Бешта.

Щотравня 6 сівана за юдейським календарем хасиди з усього світу з’їжджаються в Меджибіж на святкування Шавуот (свята дарування богом Тори юдеям на горі Синай). Могила Бешта – головна ціль паломництва хасидів.

Більшість будинків на вуличці, що веде до могили Бешти, вже викуплено хасидами з усього світу. Тож не варто дивуватися табличкам з назвами вулиць на ідиші. Поруч з мавзолеєм Бешта збудовано ритуальну лазню, готель для паломників, діє невеликий сувенірний ринок.

Вже в середині ХІХ ст. половина юдейських громад в Україні визнавала хасидизм, що не могло не викликати спротиву серед оборонців інституційної гебрейської релігії та польського і російського урядів. З України хасидизм поширився до Польщі, Литви, Білорусі, Угорщини Румунії, Палестини, США. На початку ХХ ст. хасидизм втратив чимало послідовників, адже його база – юдейські містечка Східної Європи – була в глибокій економічній кризі. Холокост довершив справу зруйнування єврейських община на Поділлі та Галичині. На даний момент у світі існує багато течій хасидизму, з яких найвідомішими є Лювавицький (ХАБАД), Брацлавський, Вижницький, Садогурський хасидизми.

 

Хасиди суворо притримуються звичаїв у всіх сферах життя. Більшість з них володіє ідішем. Їх одяг загалом повторює одяг юдеїв кінця XVIIІ – початку ХІХ ст. Це чорний (бажано шовковий) кафтан, який називають бекіше або капоте, біла сорочка, часом – темні панталони до колін з білими або чорними панчохами. На голові – штраймл, хутряна шапка, яку вдягають у дні релігійних свят і в суботи. В інші дні головні убори простіші: фетрові шляпи, кашкети, ковпаки. Деталям одягу хасиди придають магічні риси і значення: наприклад, короткі панталони потрібні для того, щоб штани не торкалися землі, яка вважається нечистою. Шовкова мотузка навколо пояса символічно відділяє вишнє і духовне від мирського. Сватаються хасиди як правило через професійних свах (шадхен): за юдейським прислів’ям, «брехню свахи бог продачає заздалегідь» - адже вона робиться для виконання завіту «плодіться і розмножуйтесь». Хасидські сім’ї переважно багатодітні, чоловіки і жінки – ровесники, шлюби з великою різницею у віці рідкість. Противники хасидизму свого часу склали чимало анекдотів проти хасидів, та з часом ці історії увійшли до хасидського фольклору і з задоволенням розказуються самими хасидами. 

 

Старовинний юдейський некрополь в Меджибожі почали досліджувати лише в 1990-х рр. спеціалісти Єврейського Університету (Росія, Санкт-Петербург). До того багато старих мацев (надгробків) зберігалося у дворі замку, де планувалося влаштувати лапідарій. Вважається, що перше поховання на меджибізькому окопиську датоване 1585 р. Хасиди планують збудувати у Меджибожі перший у світі музей хасидизму. 


 Костел св. Трійці

На захід від замку піднімаються над селищем руїни мурованого пізньоготичного костелу, зведеного в 1600-1632 рр. на кошти Адама Ієроніма Синявського і присвяченого св. Трійці. Святиню звели на невеликому природньому підвищенні. Про готику нагадують високі стрільчасті вікна та склепіння храму, що збереглися лише частково. Дах завершувався невеликою сигнатуркою на восьмикутному барабані. Відомо, що головний вівтар хрестового у плані костелу прикрашав образ пензля італійського художника Баккьяреллі (Bacciarelli). Образ зображав святих Ієроніма, Миколая, Рафала і Адама, патронів магнатських родів Синявських та Чарторийських.

Костел діяв до кінця Другої світової війни. За наказом голови місцевого колгоспу в повоєнний час храм було зруйновано. До споруди підїхав танк, на костел закинули троси. Потягнули... Третина храму впала. Частина костельного каміння пішла жителям Меджибожа на будівництво, що ж розібрати не вдалося, німим докором стовбичить над селищем. 

 


 Колонни-каплиці і каплиця-ротонда

Свідками минулого в Меджибожі є не лише замок та костел, а також архітектурні споруди меншого масштабу. На протилежному берегі Південного Бугу, напроти костелу, збереглася біля приватної господи турецька меморіальна колонна-каплиця з XVII ст. Ще одна стоїть у верхній частині Старого міста. Обидві колони походять з часів, коли у Меджибожі в 1672-1699 рр. стояв турецький гарнізон. Це квадратові у плані стовби-обеліски, які звужуються у верхній частині. Завершення колонн трискатне. Більш складну форму має обеліск у верхній частині Старого міста: на високому постаменті встановлено багатоярусну, круглу в розрізі колону. Кожен її ярус підкреслено декоративними поясами. Обидві колонни мають ніші, обидві колись стояли над могилами турецьких воєначальників, а пізніше, коли османи пішли з Поділля, слугували міщанам як каплиці.

Надзвичайно цікавою памяткою є також оборонна каплиця-ротонда, що стоїть на дворі одного з приватних будинків у Меджибожі. Вона теж датується XVII ст. і колись входила у систему фортифікацій міста. Головний обєм памятки є круглим у плані, товсті стіни нагадують про оборонність споруди. Круглі вікна поставлені високо і більше схожі на амбразури. Лише прямокутний обєм притвора, декорований із західного боку пілястрами та трикутним фронтоном, дещо пом’якшує суворий образ ротонди. 



Ратуша (заїзд? караван-сарай?) у Меджибожі. 1930р. П.Жолтовський. З книги "Пам'ятки архітектури Подільської губернії" (Харків, 2013 р.).

Ратуша (заїзд? караван-сарай?). 1930р. П.Жолтовський.



Меджибізька фортеця в 1872 р.
Замок в Меджибоже когда-то

Гравюри з тижневика Klosy


Medzhybizh, previously known as Mezhybozhe
Medžybižský hrad okolo roku 1910. Obvodové zdi stojí dodnes.
Меджибізька фортеця колись. З сайту www.polona.pl

Меджибіж. Стара поштівка


1911 р. Фортеця в об'єктиві М. Грейма.
Міхал Грейм. Замок в Меджибожі

1911 р. Фото М. Грейма.


Замок в Меджибожі

Замок колись


Друга світова війна. Меджибіж, замок
forteresse de Medzhybizh

Друга світова війна. Меджибіж, замок


Оборонна каплиця-ротонда, XVII ст. Меджибіж, 2009 р.
Międzybuż

Оборонна каплиця-ротонда, XVII ст.

Троїцький костел біля замку в 2011р.
Троїцький костел у Меджибожі. 1930 р. Фото Павла Жолтовського. З книги "Костьоли України"  (Харківський приватний музей міської садиби; 2012)
Троїцький костел у Меджибожі. 1930 р. Фото Павла Жолтовського. З книги "Костьоли України"  (Харківський приватний музей міської садиби; 2012)
Троїцький костел у Меджибожі. Портал. 1930 р. Фото Павла Жолтовського. З книги"Костьоли України"  (Харківський приватний музей міської садиби; 2012)
Троїцький костел у Меджибожі. Інтер'єр. 1930 р. Фото Павла Жолтовського. З книги "Костьоли України"  (Харківський приватний музей міської садиби; 2012)
Троїцький костел у Меджибожі. Інтер'єр. 1930 р. Фото Павла Жолтовського. З книги "Костьоли України"  (Харківський приватний музей міської садиби; 2012)

Троїцький костел біля замку в 2011р.



Російські військові в Меджибожі, 1917р.

Російські військові в Меджибожі, 1917р.


Меджибіж. Могила Баал-Шем Това (Бешта)

Могила Бешта


מז'יבוז'
בית הקברות היהודי במז'יבוז'
Могила Бешта в Меджибоже

Старі хасидські мацеви в Меджибожі. Могила Бешта.


Моменти фестивалю "Стародавній Меджибіж" в 2009 р.
Моменти фестивалю "Стародавній Меджибіж" в 2009 р.
Моменти фестивалю "Стародавній Меджибіж" в 2009 р.

"Стародавній Меджибіж" 2009

Castillo de Medzhybizh

"Стародавній Меджибіж-2010"



"Стародавній Меджибіж 2010"
"Стародавній Меджибіж-2010"

"Стародавній Меджибіж 2010"


Medzhybizh Castle today.

Меджибізький замок


Меморіальна дошка на честь Шевченка

Меморіальна дошка на честь Шевченка


Лицарська вежа в фортеці Меджибожа
Medžybiž ( Międzybórz, Międzybóż; Меджибож;  מעזשביזש‎‎) je sídlo městského typu na západní Ukrajině

Лицарська вежа

Палац на території фортеці в Меджибожі. Medžybižský hrad

Замковий палац


Замковий палац, зруйнована стіна. Січень 2015 р. Фото надіслав Андрій Зоїн (йому їх надала дочка Олега погорельця, директора заповідника у Меджибожі)

Замковий палац, зруйнована стіна. Січень 2015 р. Фото надіслав Андрій Зоїн


12.01.2015. Фото від Дмитра Пальця

12.01.2015. Фото від Дмитра Пальця


З квадрокоптера видно руйнайцію палацу в Меджибожі

Пролітаючи над палацем



Інтер'єр замкової церкви.

Інтер'єр замкової церкви.


Меджибізький музей у замку

Меджибізький музей у замку


Medschybisch (jiddisch מעזביזש Mezbizh) ist eine Siedlung städtischen Typs im Rajon Letytschiw, Oblast Chmelnyzkyj, Westukraine in 2006
Замкова каплиця в Меджибожі
Вінчання у замковій каплиці. Червень 2011 р.
Замкова каплиця в Меджибожі.2011

Замкова церква. 2006, 2009, 2011 р.


Замок "Білий Лебідь" 16 червня 2006 р.
Фортеця в Меджибожі з дрона

Замок "Білий Лебідь"


Відділ музею у Меджибізькому замку, присвячений Голодомору (діє з 2008 р.).

Відділ музею у замку, присвячений Голодомору (діє з 2008 р.).


Сельский дом в Меджибоже

Хатка з Меджибожа


Фестиваль "Стародавній Меджибіж" 2009.
Фестиваль "Стародавній Меджибіж" 2009.
Фестиваль "Стародавній Меджибіж" 2009.

Фестиваль "Стародавній Меджибіж" 2009.


Замок "Білий лебідь"
Меджибізька фортеця.
Меджибізька фортеця.

Замок "Білий лебідь"


Меморіальна колона на турецькому похованні

Меморіальна колона на турецькому похованні

Меджибіж-2011. Центр мітечка, вид з замку

Центр мітечка, вид з замку


Інтер'єр синагоги.1930р., П.Жолтовський. З книги "Синагоги України" (Харків, Харківський приватний музей міської садиби, 2012).

Інтер'єр синагоги.1930р., П.Жолтовський


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник