English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Кам'янка-Бузька
Ратуша в Кам'янці-Бузькій симпатична

Ратуша в Кам'янці-Бузькій симпатична. Листопад-2008.


Вівтар у костелі Кам'янки-Бузької

Костел - нео-готичний, і начинка в нього така ж на смак.



 Несподівано цікаве місто ця Кам'янка. От чесно.

Костел Успіння у Кам'янці-Бузькій
Kamionka Bużańska, neogotycki kościół z 1911-1920, zbudowany wg projektu dr arch. Teodora Talowskiego

Костел Успіння

Координати: 50°06′18″ пн. ш. 24°20′16″ сх. д.

Перша згадка від 1411 р., міський статус з 1471 р.

Майже 11 тис. жителів. 

Карта


Райцентр неподалік від Львова, в місці впадіння річки Кам'янки у Буг - той, що Західний. Саме звідси поступає у зневоднений, спраглий Львів вода - та й та поступає дозовано, хіба що не по краплинах (виявилося, інформація застаріла - і актуальною вона була хіба на початку ХХ століття).

Раніше місто називалося Кам'янка-Струмилова. 

Враження віж першого візиту у місто у вересні 2003 року? Перекопаний весь центр міста, добиратися на Луцьк потрібно якимись траншеями, брудно, сіренько, брудно... раптом - ох чорт! Так, заради ось таких відкриттів і рушаєш в дальню дорогу. Це був костел, знаменитий костел, височенний костел, нео-готичний костел, це було "Вау!" - хоч як би мені не втовкмачуй, що його архітектурна цінність значно нижча за його дзвіницю. Гарно - і все.


Костел Успіння Богородиці знаходиться по вулиці Хомина, 5 (це на випадок якщо ви його якимось дивом самі не побачите - а видно його зусібіч). Побудовано це псевдо-готичне могуття за проектом талановитого архітектора Теодора Тальовьского у 1908-1914рр. (за іншими даними, будівництво продовжувалося аж до 1920 р., хоча не виключаю, що в той час храм відновлювали після зруйнувань Першої світової війни), консекрація (освячення) храму проведена 1928р.

Та про костел ми ще поговоримо докладніше. 


Ще пам'ятаються якісь сецесійні будиночки, аморфне незадоволення тим, що ратушу так і не вдалося побачити - вечоріло і зробити гарне фото костелу було вже теж неможливо.

Все це побачила вдруге - в листопаді 2008 року. І в 2009-му була тут. І ще буду. А що? :о)

Читаючи путівники цим містом початку ХХ століття, відчуваєш не ностальгію навіть, а жаль - за часом, коли в Кам'янці при населенні в 6556 чоловік були готелі "Berta Wittlin", "Aba Niemand", "Siisskind" та "Bernstein" вартістю в 4 злотих. А ті, кому не шкода було віддати 2 злотих за обід, йшли до ресторанів. Той-таки путівник повідомляв, що найцікавішою в архітектурному відношенні спорудою міста була дерев'яна єврейська божниця (синагога)1627 року побудови. Звичайно, до наших часів споруда не дожила. Була вона прямокутною в плані, з пізніше прибудованим передсінням, галереєю та ганочком з чотирма колонами з різбленим капителем. Дах був мансардного типу. Інтер'єр прикрашали фрески у вигляді величезних молитовних таблиць та орнаментів. Синагога славилася величезними бронзовими свічниками та пергаментною книгою, якій було понад 300 років.


 Маєток Мієрів у Кам'янці-Бузькій

Палац Мієрів у Кам'янці-Бузькій. З VII тому праці Романа Афтаназі "Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej"

Палац Мієрів у Кам'янці-Бузькій

Найкраще доля нещасного маєтку Мієрів у Кам'янці-Бузькій описана в VII томі "Дій резиденцій на кресах Речі Посполитої" Романа Афтаназі.  

Поморський воєвода Юзеф Мієр (1730-1808) купив Кам'янку у попереднього власника Цетнера - це сталося десь наприкінці XVIII ст. В воєводи вже в цій місцевості було кілька маєтків, але апетит - він в часі їжі ж приходить. Потім власницею міста (плюс Виткова) стала його наймолодша дочка Агнєшка. В 1818 р. вона вийшла заміж за власного кузена Фелікса Мієра (1776-1857), який на аукціоні прикупив ще й сусідній Буськ, хоча мешкати волів у палаці в Радехові. Його наймолодший син Кароль (1832-1885), останній з польської гілки Мієрів на галичині, успадкував Кам'янку - на той час Струмилову. Його вдова Хелена Мієр близько 1896 р. продала весь кам'янський ключ Андрію Потоцькому. Та вже на початку ХХ ст. ці землі придбав Ян Брандис - знову лише на кілька років. Ще до 1910 р. він це все продав Броніславу Віслоцькому (1865-1928). Його дочка Ванда Раковська і була останньою власницею Кам'янки аж до вересня 1939 р. 

І мешкала вона в чималому і гарному дворі, про історію котрого відомо занадто мало. Можливо, його звели в середині ХІХ ст., швидше за все - близько 1860 р. за проектом невідомого архітектора. І екстер'єри, і інтер'єри палацу відзначалися простотою і лаконізмом. В часи Мієрів, певно, тут зберігалися і меблі. і картини. та з ХХ ст., коли почалася катавасія з власниками, навряд чи тут були цінні колекції. Хоча Віслоцькі і привезли сюди власні меблі, частково антикварні. Великий салон (прикрашений гарною ліпниною на стелі і великим білим п'єцом) вони вмеблювали в стилі Людовіка XVI. Тримали в палаці віденське срібло та китайську порцеляну, чималу бібліотеку. 

 

Двір стояв у ландшафтному парку поверхнею близько 30 га. При дорозі на Батятичі містився напівкруглий плацик з гарною в'їздною брамою. Зараз там звичайні сучасні паркани. До брами вела липова алея, ліворуч якої був гарний квітник з оранжереєю, приміщенням для пальм та будиночком садівника. Була в парку і велика конюшня з часів побудови палацу, і стильний з вигляду курятник. 

 

У всій цій історії найцікавіше те, що палац зберігшся до нашого часу


 Інформація з "Галицької брами", присвяченої цьому місту:

Розкішний дерев'яний балкончик у закопанському стилі
Амвон костелу в Кам'янці-Бузькій

Симпатичні деталі

Стратегічне положення Кам'янки як міста, що розташоване між річками Буг та його притокою Кам'янкою, зручне було у давні часи для оборони від ворога, і це визначило його долю. Крім цього, тут схрещувалися торговельні шляхи, що проходили з півдня на північ — до Волинського князівства і з заходу на схід — до Києва.


Через постійні ворожі напади населення змушене було укріпляти свої міста оборонними спорудами і організовуватися до самооборони.

У давнину військ, які охороняли б державні кордони не було. Князі будували оборонні замки і тримали кожний окремо свої дружини. Те саме чинили і міста. До таких міст належала в давнину й Кам'янка.


У 1340 році, після завоювання Галицько-Волинського князівства польським королем Казимиром, Кам'янка вже була укріпленим містом, оточеним кругом ровами, наповненими водою, і високими валами з частоколами. Проте королівські військові спеціалісти, оглянувши споруди, визнали їх малонадійними, необхідно було їх поновлювати й зміцнювати, але на це не було відповідних коштів. В 1448 році король Казимир знаходить потрібні кошти, і тоді ж надає Кам'янці статус вільного міста.

Що означає статус вільного міста?
Це був дуже вигідний закон для місцевих жителів, коли вони отримали право розпоряджатись собою по своїй волі, звичайно в рамках прийнятих загальнодержавних законів. На основі цього статусу місто становило самостійну політичну одиницю, воно звільнялося від різних тягарів, оплат, податків. Усі прибутки призначалися на розбудову міста та укріплення його боєздатності в обороні від ворожих нападків.

До цього часу жителі Кам'янки не мали ніяких прав, управляли ними безпосередньо князі та бояри при допомозі своїх ставлеників. У 1448 році на чолі міста стояв орендатор королівських земель, староста Юрій Струмило.
На основі рішеня королівської коміссії Струмило приступив до укріплення міста. Було поглиблено і розширено вже існуючі рови, що з'єднували річку Буг з її притокою Кам'янкою: перший — біля теперішнього кінотеатру, вздовж вулиці Тютюнника; тут встановили Таданську браму. Другий проходив біля теперішньої пожежної станції, де встановили другу браму — Белзьку, шо відкривалась для входу і виходу з міста. Одночасно на високих валах місто було обведене високим частоколом.
Це була грандіозна споруда: рови 15 метрів завширшки, наповнені водою, і вали 15 метрової висоти з частоколами. Тепер, дивлячись на високий спад вулиці Тютюнника і на рівень води у Бузі та Кам'янці, можемо уявити собі, як відбився на сучасному рельєфі давній оборонний вал.
Одночасно з будівництвом укріплень міста, Струмило, використовуючи робочу силу і відпущені кошти, будує для себе на місці старого двору новий замок і каплицю при ньому. Замок був побудований на штучно насипаному пагорбі з двома баштами, обведений кругом глибоким ровом, наповненим водою (тепер це територія електричної підстанції). Ще донедавна частину прилеглої Львівської вулиці звали Підзамче", хоча від замку давно вже немає сліду.

Костел в риштуваннях після Першої світової.

Костел в риштуваннях після Першої світової.

У 1509 році на Кам'янку напали татари, і після дводенних жорстоких боїв зламали оборонні укріплення, зруйнували місто, спалили церкви і костели. Замок залишився, його зруйнували татари під час другого нападу у 1627 році.

Через 23 роки після оголошення Кам'янки вільним містом, тобто у 1471 р., король надає йому магдебурзьке право, на основі якого набувають великих прав ремісничі цехи та купці. Члени кожного цеху мали право приймати на навчання челядників, навчати їх ремеслам і посвячувати у майстри. Цехмістри слідкували за якістю виробів, устанавлювали їхні ціни. Фактично це була монополія, яка дозволяла ремісникам та купцям багатіти. Відокремлених ремісників які не хотіли, або не могли належати до цехів, переслідували, називали їх „партачами". В XVI столітті в Кам'янці діяли 12 ремісничих цехів: кожум'яки, шевці, кравці, ковалі, слюсарі, боднарі, столяри, мечники, шихтарі (витаплювали залізо), сіткарі і рибалки.
На основі деяких даних акт проголошення Кам'янки вільним містом урочисто відбувся в липні 1448 року, тобто рівно 550 років назад. З церкви, після богослуження, вийшла процесія з хоругвами і попрямувала на торгову площу (на місці теперішнього костела). Тут, перед збудованою трибуною, розмістилися майстри і челядники від усіх 12-ти ремісничих цехів зі своїми цеховими прапорами, за ними — купці, хлібороби.

Площа заповнилася людьми. На трибуну піднялися знатні мужі міста, і серед них почесне місце зайняли члени королівської комісії. До зібраних промовив староста Юрій Струмило. У своїй промові вихваляв короля, його мудрість і військові достоїнства. Після цього член королівської комісії прочитав декрет, в якому було сказано, що жителі міста Кам'янки звільняються від усіх повинностей на користь старости. Проте всі майнові доходи з міських угідь — рілля, лісу, пасовиськ, рибних ставів, грошеві надходження від ремісничих цехів та від купців, а також доходи з торгових оплат, горшки, пивоваріння будуть головним чином спрямовані на зміцнення обороноздатності міста, придбання зброї, оплату сторожів, які повинні вести постійну варту вдень і вночі на оборонних валах.


Віднині все населення міста зобов'язане готуватися до оборони, затримувати ворога у випадку нападу, бути форпостом. Для здійснення цього важливого завдання Кам'янці надається статус вільного міста. На основі цього статусу жителі вибирають своє управління, яке буде вести господарство, управляти всіма справами міста.


Після проголошення Кам'янки вільним містом, самоврядування давало населенню великі права. Усім майном завідували чотири радні, яких кожного року навесні обирало населення на вільних виборах — по одному з кожного району міста: середмістя, Львівського та Белзького передмість і Забужжя. Кожен з них по черзі щоквартально займав уряд президента, тобто голови міської ради.
В першій половині XVI століття в місті Кам'янці налічувалося 500 дворів, на Забужжі — понад 80. Кожного дня виникало багато справ і суперечок, які вимагали свого вирішення. Спірні справи вирішували суди князів, воєвод, старост. Натомність у вільних містах розглядали лавники (засідателі) на чолі з війтом.
Отже, 1448 рік став для жителів Кам'янки поворотним в історії. Кам'янка стала в ряди передових оборонних міст того часу з високоорганізованим самоврядуванням.


Петро ВОЗНЯК


 Успенській костел у Кам'янці-Бузькій

Проект Т.Тальовського. 1901 р. Ілюстраціїя зі збірки статей "Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego"
Пожежа 1969 р. Ілюстраціїя зі збірки статей "Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego"

Проект Т.Тальовського. 1901 р. Пожежа вежі костелу у 1969 р.

До початку ХХ століття вся Кам'янка Струмилова була забудована майже виключно дерев'яними будинками. Що й логічно - самий природній тут будівельний матеріал. Дерев'яними були і синагога, і церква. А католики де ж молилися?

 З католиками все не так і просто. Першу католицьку вісточку сюди занесло разом б монахами-францисканцями у І половині XV ст. Та братів у рясах кольору кави з молоком швидко Кам'янку покинули - їх вигнав власник міста Єжи Струмілл. Римо-католицьку парафію тут створено чи то у 1432, чи то у 1471 році - у будь-якому разі, в 1473 р. плебанія тут, в куті Глинисько, вже була, хтось мусив у ній мешкати. Костел тоді був присвячений св. Трійці.

8 травня 1633 р. король Владислав IV відновив фундацію кам'янко-струмилівської парафії, ще й надав їй право вільно брати деревину, снопову десятину, брати гроші за навчання дітей і право вільно рибалити. Цими привілеями ще вовсю користувалися у ХІХ ст. 

30 серпня 1641 року все той самий король Владислав переніс найцінніші речі зі спаленої замкової каплиці до місцевого парафіяльного костелу.  Значить, був він. І парафія була - велика, розлога, навряд чи дуже багата.  

При тому, візуально назавжди невідомому дерев'яному костелі у XVI-XVII ст. діяло братство св. Анни, у XVII-XVIII ст. - парафіяльна школа. З 1873 р. - читальня і невеликий музей мистецтва, організований священиком Якубом Новаковським. Зрозуміло, що нічого аж-аж-аж там не було - лише репродукції і стробоскопічні фотографії, але й це хоч щось в провінції. 

Шпиталь св. Духа діяв при храмі теж - з давних давен. Бо й храм № 2, зведений в часи короля Владислава у 1633 р., теж мав таке ім'я. І стояв костел на тому ж місці, на якому стоїть і неоготичне диво Тальовського: біля Ринку. І костел № 3 там же стояв - цей почали будувати у 1716 р. на кошти Самуеля Сулімірського і кам'янецького старости Яна Цетнера.

Архієпископ Ян Скарбек прибув до Кам'янки на візитацію у 1718 р. і залишив цікавий опис: старий костел був як у шкаралупі нового, всередині новобудови. Це звична практика, яка ґрунтується на якихось там марновірствах, ми ж не про це. Візітація 1722 р. старий костел вже не згадує: розібрали. Вже була сигнатурка, але не було дзвіниці. 

 Візітація 1741 р. підтверджує, що й новий хрестоподібний у плані храм на той час був ще не те що не освячений, а й недобудований. Священик Кароль Валентий Сеправський залишив опис святині датований 1757 р.: на той час храм мав вже дві бічні каплиці з вежечками, старі ретабули, позолочений різьблений головний вівтар, орган "на сім голосів з бубнами" (?) і дзвіницю з двома дзвонами. 3 серпня 1766 р. костел освятив архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський. Відомо, що стіни будівлі були вкриті ґонтом, а сигнатурки на храмі в ті часи не було. В 1791 р. тріснув костельний дзвін. Замовили новий, в 1793 році тріснув і він. Приміщення чим далі, тим ставало все тіснішим для вірних. Потрібен був новий храм. Бажано мурований. Ох, якщо я буду хоча б по діагоналі пепреказувати статтю про костел авторства Станіслава Ленартовича, я буду писати цю сторінку вічність. 

Так от - до будівництва мурованого храму мали приступити у 1806 році, вже навіть готували будівельні матеріали, та все змішала смерть власника Кам'янки Юзефа Мієра (в 1809р.). Візитація 1821 р. сухо повідомляє, що кам'янський костел є дуже понищений часом і навіть не має дзвіниці. 28 травня 1822 р. дерев'яний костел взялися розбирати. 20 липня того ж року розібрали й головний вівтар, а вже 3 серпня 1822 р. було освячено перший камінь під нову муровану святиню. На час будівництва католики вчащали на меси до церкви св. Миколая - дружньо жили, виходить, що чудово. 

В 1828 р. закінчили стіни храму, в 1832 р. у вікнах з'явилися шиби, в 1834 р. збудовано вежу, а Фелікс Мієр оплатив дахівку з бляхи. 16 травня 1840 року костел № 4 було освячено архієпископом Франциском де Паула Піштеком. 

Вже за кілька років у склепіннях святині з'явилися тріщини, храм закрили. Молилися то надворі у наметі, то в закристії. В 1869 р. костел було відремонтовано. В 1873 р. - зведено нову плебанію. З 1893 р. Кам'янкою знову кружляли метеликами розмови - потрібно новий костел. Потрібно!

З 1900 р. взялися будивати костелик св. Духа, який мав давати прихисток вірним на часи побудови більшого храму. Стару святиню розібрали у 1908 р., а в серпні 1910 р. взялися за побудову отого неоготичного велета, який стоїть до сьогодні. Роботами керували львівський архітектор Ян Новорита і будівничий Вінцент Беднарський з Радомишля. Автор проекту Теодор Тальовський порадив зробити споруду дещо коротшою, ніж планувалося. Парафіяни допомогали і коштами, і працею. 

 Станом на листопад-1913 храм було більш-менш закінчено, не вистачало хіба бляхи на вежі.  Тож взялися невдовзі за оздоблення інтер'єрів храму. Над фігурою Христа на центральному фасаді працював скульптор Ришар Пліхал - робота ця була завершена аж в 1922 р. вже іншим майстром (Францішком Яськовським). Вітражі замовили у краківській фірмі Зеленського.  

Перша світова зупинила роботи. Влітку 1915 р. росіяни вивезли місцевого священика до Києва і забрали собі дзвони. Російська артилерія в липні-серпні 1915 р. сильно пошкодила споруду - про все краще розкажуть картинки того періоду, вони є в галереї. Понищеними були також плебанія і господарські споруди біля костелу. 

В 1916 р. дзвони знову екпропріували - на цей раз австрійські військові. Залишився лише один дзвін, та й не дзвін - дзвоник вагою в 20 кг. 

В міжвоєнний час фірма Зеленського виконала нові вітражі для кам'янко-бузького костелу - їх встановили 22 грудня 1921 року, перед католицьким різдвом.  Головний вівтар авторства Яна Войтовича встановили у 1928 р. 

В Другу світову війну костел майже не постраждав - щоб в радянський час стати зерносховищем, меблевим магазином і пунктом наповнення сифонів водою. В 1969 р. згоріла вежа святині. 

18 листопада 1989 р. храм повернули католикам міста. 

Збережений неоготичний вівтар змайстрував пшеворський майтер Ян Рарогевич до 1926 р. Бічні вівтарі і амвон виконала майстерня Яна Войтовича з Перемишлян (фірма діяла з 1896 р.). 

 

 В Кам'янці-Бузькій зберігся ще один мурований костел - св. Духа, зведений на Глиниськах, на північний схід від парафіяльного храму. Будівництво споруди тривало у 1908-1909 рр., будівля сильно постраждала у Першу світову. В 1938 р. храм реконструювали - щоб після війни тотально змінити його вигляд. 


 Тепер - про православну парафію:

ії Кам'янки-Бузької, колись Кам'янки-Струмилової, сягає глибокої давнини, і конкретна дата її заснування невідома. Перша згадка про кам'янецьку церкву неозначеного титулу зафіксована в актах грод-ських львівських під 1451 р., бо саме тоді згадується її дяк Сенько. У 1564 р. згадуються уже дві церкви — Миколаївська і П'ятницька, хоч остання у документальних джерелах XVII-XVIII ст. не фігурує. На той час фіксуються три церкви: дві парафіяльні (Різдва Богородиці і Миколая) та монастирська Благовіщення Марії. На сьогодні збереглися тільки дві: старша дерев'яна церква Миколая і молодша, мурована, Різдва Богородиці.


Церква Миколая, що на Белзькому передмісті, згідно різьбленого кириличного напису на південних дверях, збудована у 1667 р. за старости камінецького Ієроніма Радзійовського: СЕЙ ХРАМ СОЗДАН ЛІТА ОТ ВОПЛОЩЕНІЯ БОЖІЯ СЛОВА 1667 ЗА ПАНОВАНЯ ЄГО МИЛОСТІ ПАНА ГЕРОНІМА РАДЗЮВСКОГО ДНЯ 21 МЦА СЕПТЕМВРІЯ. При церкві існувало братство, засноване львівським єпископом Йосифом Шумлянським грамотою з 27.IV. 1689 р. та грамотою митрополита Атанасія Шептицького з липня 1738 р. До 1789 р. це була окрема парафія, яку в цьому році приєднали до церкви Різдва Богородиці у місті.
За час свого існування декілька разів обновлювалася і реставрувалася. Перша репарація, як видно з напису над західним входом у піддашшя, відбулась у 1759 р. Там же цитата з псалму 117:20: „Сія врата господня праведнії внідут в ня". У 1867 р., як повідомляє інший напис там же, церкву важили, тобто під підвалини підвели кам'яний фундамент.
Церква тризрубна, трибанна, збудована з соснових брусів на дубових підвалинах. В плані складається з більшої квадратової нави та менших гранчастих вівтаря і бабинця. Центральна баня своїми розмірами домінує над боковими. Бані завершуються маківками на ліхтарях, глухому — на центральній і ажуровими — на бічних. Будівлю по периметру оточує опасання на стовпах. В інтер'єрі верхи усіх трьох зрубів мають висотно розкритий простір до основи ліхтарів. Таке просторове вирішення є типовим для українських дерев'яних церков. Аналогічний до камінецької план з двома гранчастими бічними зрубами має церква св. Духа в Рогатині.
В храмі знаходиться п'ятиярусний іконостас XVII ст. з багатьма іконами, на сьогодні втраченими. Підчас обстеження пам'ятки автором цих рядків у лютому 1971 р. на звороті намісної ікони Спаси-теля виявлено дату „1618", написану у двох варіантах: кириличному і арабському. Вже тоді не вистарчало п'яти праз-ничкових ікон. Згодом зловмисники викрали решту. За часом цей іконостас не однорідний. Намісні ікони Христа і Богоматері походили з 1618 р., апостольський ряд — з часу побудови церкви, а сцени П'ятидесятниці під празничками — поч. XX ст.
У бабинці на час обстеження знаходились два барокові вівтарики XVIII ст. з пишною декоративною різьбою. Там же — катафалк у рокайлевих формах, у наві — два сецесійного стилю крилоси (поч. XX ст.). Горне місце у вівтарній частині прикрашала ікона Миколая новішого походження.
Інтер'єр оновлювався у 1898 р. Тоді перероблено іконостас, уладжено бічний вівтарик при стіні, зроблено двоє бічних дверей до іконостасу. У 1905 р. церкву відновів маляр Йосиф Сидорович з Монастириськ. Він виконав клеєвий стінопис у всіх трьох частинах храму, відновив іконостас і три вівтарики, намалював п'ять нових образів, в тому числі — ікону Миколая.
На осі головного входу до церкви стоїть дерев'яна, каркасної конструкції дзвіниця, зведена з дубових брусів. На нинішній день — без дзвонів. За різьбленим написом на надпоріжнику соснових дверей її датують 1762 р. Ця дата вірогідно відноситься до ремонту, чи реконструкції, яка відбувалась, згідно напису, за війта старшого Стефана Сидоровича. Сама ж дзвіниця походить з часу побудови церкви. У 1880 р. її реставрував майстер-будівничий Андрій Ґоронцій, автор церкви в Нагірцях (тепер Жовківського району). Він же до церкви св.Миколая з північної сторони вівтарного зрубу в цьому році добудував захристію.
Пам'ятка реставрувалася у 1962 р. (ар-хіт. Ігор Старосольський) і в 1971 р. (ар-хіт. Людмила Дмитрович).

Вул. 3 Травня. Вдалині - ратуша.

Вул. 3 Травня. Вдалині - ратуша.


Церква і дзвіниця є цінними пам'ятками народної архітектури, які охороняються державою, їх охоронний N 440.
Друга церква — Різдва Богородиці, розташована у центральній частині міста, її постання пов'язане з легендою про появу чудотворної ікони Божої Матері. Колись на цьому місці був ліс, а в ньому старезна липа.
Коли лісом їхав пан Струмило, коні впали навколішки перед світлом на липі, де він побачив ікону Богоматері. Цю ікону перенесли до церкви Миколая, а коли на місці її появи побудували капличку, ікони перенесли до неї. Згодом дідич Струмило заснував тут місто Кам'янку, а на місці каплички побудував церкву Різдва Богородиці. Так звучить легенда, типова для більшості чудотворних ікон.
За історичними даними церква збудована у 1605 р. За описом визитації від 18.Х. 1740 р. вона була дерев'яною з шестьома (!) невеличкими банями, вибудована значним коштом. Ця церква проіснувала до XIX ст. Уже в 1843 р. їй загрожував упадок, у зв'язку з чим уряд в Золочеві розпорядився її закрити. У 1862 р. стару дерев'яну церкву Богородиці розібрали, чудотворну ікону Богоматері перенесли до церкви Миколая. Через 16 років після розібрання старої дерев'яної церкви старанням о.Михайла Цегельського розпочато будову нової мурованої, більш обширної і величавої. 22.IX. 1878 р. відбулось закладання наріжного каменю.
Будівельні роботи поступали досить швидко. У 1879 р. будівничий Адам Яблонський закінчив фундаменти, одночасно вів будову дзвіниці. Цоколь обробляв каменяр Йосиф Шидловський. Його каменярська робота тривала до 1880 р. Технічний нагляд за будовою здійснювали інж. М. Недільський, а від церковного комітету — Еміль Максимович з іншими його членами. Цеглу для будови випалював Ян Менартович і Тома Познанський. До травня 1881 р. мурування святині закінчилось. 11 травня угоджено згаданого вище майстра тесельського Андрія Горонція на побудову дерев'яних в'язань на банях і дахах церкви, а 28 травня бляхарі Йосиф Аппель і Осія Фішер угоджені на її покриття бляхою. В цьому році встановлено металеві хрести фірми Яна Шумана у Львові. Всю ковальську і слюсарську роботи для церкви виконав місцевий майстер Вавринець Максимович. Повне викінчення будови датується 1882 роком. Дня 8(20) вересня ц.р. відбулось урочисте посвячення новозбудованого храму Митрополитом Сильвестром Сембратовичем.



Схематична карта міста з польського путівника "Львівщина" (Rewasz)

Схематична карта міста з польського путівника "Львівщина" (Rewasz)


Kamionka Bużańska (Кам'янка-Бузька), do 1945 Kamionka Strumiłowa – miasto na Ukrainie, w obwodzie lwowskim
Kamjanka-Buska (Кам'янка-Бузька; Kamionka Strumiłowa) ist eine Westukrainische Stadt mit etwa 11.700 Einwohnern in der Oblast Lwiw
Kamianka-Buzka is a city in the Lviv Oblast, of western Ukraine
کامیانکا-بوزکا
Kamianka-Bouzka ou Kamenka-Bougskaïa est une ville de l'oblast de Lviv, en Ukraine
Kamjanka-Buzka (Кам'янка-Бузька, oroszul Каменка Бугская) város Ukrajna Lvivi területének északi részén, a Kamjanka-Buzkai járás székhelye
Kamianka-Buzka este un oraș din Ucraina.

Старі мозаїки


Народний дім - і зараз одна з окрас Кам'янки-Бузької
Модерн у Кам'янці-Бузькій - розкішний народний дім з майолікою

Народний дім


Дойчес хауз. Друга світова
1942/  Kamionka Strumiłowa. Dom Niemiecki

Дойчес хауз. Друга світова


Сучасна Кам'янка-Бузька
Сучасна Кам'янка-Бузька

Чарівність провінції


Кам'янка-Бузька. Палац Мієрів до 1939 р.
Кам'янка-Бузька. Палац Мієрів до 1939 р.
Кам'янка-Бузька. Палац Мієрів до 1939 р.
Кам'янка-Бузька. Палац Мієрів до 1939 р.

Палац Мієрів


Зараз там військова частина. Колишня?
Зараз там військова частина. Колишня?

Зараз там військова частина. Колишня?


Панорама Кам'янки-Бузької колись
Західний Буг, Кам'янка-Бузька
Міст через Західний Буг

Панорама і Буг


Каменка-Бугская. ратуша
Kamianka-Buzka, town-hall

Ратуша


Сучасний храм в місті. Фото від Котів (Хмельницький)

Фото від Котів (Хмельницький)


Інтер'єр знищеної дерев'яної синагоги з XVII ст.

Інтер'єр знищеної дерев'яної синагоги з XVII ст.


Проект костелу у Кам'янці-Бузькій
Т.Тальовський. Костел. Кам'янка-Бузька.
Кам'янка Струмилова. Руїна костелу по Першій світовій війні
Кам'янка Струмилова. Руїна костелу по Першій світовій війні

Костел: від проекта до руїни


Миле минуле

Миле минуле


© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник