Чи не найближче до кордону України саксонське місто Трансильванії. З Брашовим, Сігішоарою чи Сібіу порівнювати його важко, звичайно, але певний шарм є і в Бистриці. Я сподівалася на більшу вампирячисть - не лише тому, що вся Трансильванія кишить упирячими сувенірами, а й тому, що вперше прочитала назву цього міста саме в романі Брема Стокера. :о).

Отже: місто відоме з ХІІІ ст., хоча люди жили тут ще в епоху неоліту. Відомо, що саксонці прийшли на ці угорські землі в 1206 р. Називали регіон на свій манер: Nösnerland. В поселенні була чимала торговиця, Market Nösen, яка вперше згадується під 1241 р. Бо ж якраз перетин торгових шляхів з моря аж за гори, так що з диспозицією, вважайте, пощастило.

Біля фортечних стін зараз розташовані муніципальний парк та культурний центр в курсалоні часів ар-нуво.

Символ міста, його опуклий, нахабний пупок. І розташований в самісінькому центрі, на Piata Centrala. Там ще поліція напроти. :о). Оборонна лютеранська кірха, яку, як і годиться всім середньовічним масивним готичним храмам, зводили майже століття: з 1470-го по 1564 рік. Кажуть, на цьому місці саксонці звели церкву ще в XIV ст. Вже коли новий храм був майж повністю готовий, його підновив (за сто років це потрібно) і вдосконалив у відповідності до ренесансної моди у 1559-1563 рр. такий собі Петрус Італус (італієць, напевно).

всередині храм виглядає як на такий, що не діяв ще з часів пана Петруса.

Висота дзвіниці - 76 метрів, а здається, що більше.

напроти - Шугелете, дома з підсіннями. Майже як в Жовкві. :о).