Карта

1183 метри над рівнем моря, 623 жителі, десяток гір, 2 незвичних колодязя, 1 дерев'яна (хоча й зелена) церква, багато-багато овець. Це Усть-Путила. І вона справді знаходиться в усті Путили. :о)

Тут досить автентично - не дивлячись навіть на ідіотсько-зелений колір місцевої церкви св. Параскеви (1881 р.). Церква, до речі, пам'ятка архітектури національного значення, але як тільки УРСР померло і релігійна свобода вирвалася на волю, разом з нею звільнився від оков високочолої цензури й народний смак. Гуцульські церкви в часи компьютерних технологій виглядають от так: яскраво, бляшано, по-циганському. І ікони Страшного Суда в храмах такі самі: прості як народ, дієві як радянська пропаганда.

(UPD: за кілька років храм перефарбували у більш спокійний колір, та верхи так само пріють під бляхою)

Церкву промине хіба заклопотанний дальтонік: вона стоїть ліворуч від дороги і посилає вслід за вантажівками і старенькими пазиками сонячні зайчики з бляшаного даху.

Під час недільної служби в храмі яблуку ніде впасти. Уявляю, скільки народу збирається тут на Зелену неділю, яка вважається храмовим днем села.

Гуцули до політики та історії ставляться якось... та ніяк, якщо чесно, не ставляться. Мало переймаються. Тим не менш, в листопаді 2008 р. в селі було віднайдено могили вояків УПА Василя Вакарюка й Олексія Мометко з числа сотні Борисенка. Повстанці-розвідники загинули після довгих тортур від рук НКВД у 1944 р. На тілах - понад 50 штикових поранень. Віднайшли могили члени Чернівецького товариства політв'язнів та репресованих.

На околицуі села - скеля "Кам'яна багачка". Але про неї я вже писала. :)