Глуш, але дуже фотогенічна. 125 км до обласного центру. До 1949 р. це поселення називалося Сторонець-Путилів. Саме під цим подвійним іменем він і згаданий вперше в літописах під 1501р. Звідси походить легендарний карпатський ватажок Лук'ян Кобилиця. День Путили - у вересні, тоді, коли своє професійне свято відзначають працівники лісу. Ну, зрозуміло.
Як на райцентр, Путила дуже маленька - 3 200 мешканців за останнім переписом, всього-то. Мала і довга - бо ж серед гір. Не піддавайтеся спокусі вийти на першій же путильській зупинці - ваша мета лежить в центрі селища, поблизу галасливого базару. Тут так: ліворуч буде садиба-музей великого письменника і сина Путильщини Юрія Федьковича (1834-1888), астролога, містика і ледь не чорнокнижника, а праворуч - місцевий стадіон "Карпати", примітний лише тим, що саме звідси гуцули проводжають вівчарів на полонину кожну останню неділю травня. Скільки років на це дійство збираюся - і все ще в процесі зібрання. :о).
2010 року гуцули святкуали це дійство вже в 47-ий раз. З купою гостей, народних колективів і навіть туристів. Як і завжди, обрали ватага, який запалив символічну ватру. Як завжди, показали народне весілля і зварили кулешу. Як завжди, обрали ватага, який запалив ватру та поніс у гори смолоскип, слідкуючи, аби не погас вогонь.
44 рази - не так і багато. Це не означає, що до совєтів на полонину овець не виганяли, це значить, що до того кожен хутір і сільце проводжали чабанів на літування по окремості, а зараз - всім гуртом. З першим снігом поверталися чабани додому - з бринзою, гуслянкою та тюками настриженої за літо вовни.
Музей Федьковича я б залюбки відвідала. Та о 13-30 його ворота були зачинені, а в 14-05 з них вийшла перманентно-совкова жіночка і пояснила, що в них обідня перерва, "приходьте після трьох". Туристами музей явно не перебалуваний, от і доводиться його працівникам заїдати горе по кілька годин на день поспіль.