Але в Старому Кривині є й ще одна пам'ятка - вірніше, її рештки.
"Кривин лежить на пісковій, мало розмаїтій природою рівнині, поблизу лівого берега Горині", - так малообіцяюче починається розповідь про кривинський маєток в 5 томі "Дій резиденцій..." Романа Афтаназі.
В XVII ст. Кривин відійшов до Яблоновських. За місцевою легендою, відомий представник цього роду, гетьман Станіслав Яблоновський вирішив покращити цю малоцікаву в природному відношенні місцевість, заставляючи турецьких бранців копати навколо замкового дитинця канали. Саме гетьману приписують також розбивку парку.
Але про Кривин ще довго не було нічого чути - аж до початку ХІХ ст., часів князя і сенатора Максиміліана Яблоновського (1785-1846). Тоді Кривин на всю Польщу славився своїм парком - його рештки збереглися в селі дотепер. Слава згасла разом з князем Максиміліаном - вже його син Владислав (помер в 1875 р.) збіднів настільки, що змушений був виставити Кривин на аукціон. Так в 1856 р. цей маєток потрапив до графині Зубової, яка в 1864 р. відпродала його єврею Ізаяшу (Ісакію?) Герману. З 1864 р. і йде відлік занепаду кривинської резиденції - так що скоро процесу буде 150 років.
Початок будівництва кривинського палацу на руїнах гетьманського замку, оточеного валами, приписують князю Антонію Барнабі Яблоновському (помер в 1799 р.). Плануванням парку займався супер-зірка ландшафтної архітектури того часу Діонісій Міклер (МакКлер). Майстер працював над парком не один рік, приїздив сюди щороку. Талант Міклера проявився тут у повному розквіті: він зумів плаский шмат землі з пісковим ґрунтом перетворити на оджин з найгарніших куточків Волині - а все вміло підібрані дерева і рослини. Міклер так прив'язався до Кривина, що на старості оселився саме тут і доробився й сам до непоганого маєтку.
Палац у Кривині був простою двоповерховою прямокутною будівлею, цілковито позбавленою архітектурних прикрас. Житлові помешкання розташовувались на першому поверсі, покої репрезентаційні, бальна зала, столова тощо - на другому. Відомо. що прикрашанням інтер'єрів ліпленням і різьбою займався якийсь архітектор Іттар. В палаці зберігались цікава книгозбірня. нумізматична колекція і збірка цікавих каменів.
В'їзд до парку йшов через великий кам'яний міст, перекинутий над каналом. Міст все ще зберігся - як і канал. Воду в канал, завжди чисту, діставли звідкись здалека. За мостом була брама, біля неї стояв маленький будиночок-сторожка. Газон за брамою чимало відвідувачів маєтку описували як "гладкий як шовк". Екзотичні рослини, які вирощували в велетенській оранжереї, влітку виносили на цей газон.
Праворуч від палацу стояв великий двоповерховий флігель. Тут мешкали гості маєтку, на першому поверсі були салони з великими панорамними вікнами у парк. При флігелі були власні службові приміщення. Під сусіднім невеликим пагорбом, під землею - аби панам не псувати буденністю пейзажів - ховалася кухня. Світло туди потрапляло через засклені будки, винесені на поверхню. З протилежного боку дитинця стояв другий будиночок для гостей на 4 кімнати. Він зберігся до нашого часу. Численні постійні мешканці маєтку жили кожен в окремому будиночку, і кожна з цих споруд була виконана в іншому стилі і оточена деревами. Від парку в сторонці стояв лише палац - таким чином створювали панорамні види на головну споруду маєтку. Газони неподалік палацу були засаджені трояндами. Загалом парк був витриманий у дусі англійських парків (ландшафтних).
Вже, напевно, після смерті Д.Міклера кривинський парк було перероблено садівником Юзефом Стіхе (Josef Stiche). Було також зведено нову теплицю, розбито фруктовий сад.
За записами Едварда Хлопицького, котрий відвідав Кривин в 1875 р., парк все ще був вражаюче-прекрасним. За садом лежав костел. Та вже в 1890 р. Кривин нічим не нагадував розкішне великопанську резиденцію. Зараз не нагадує й поготів.
На межі ХІХ=ХХ ст. Кривин належав Цецилії Ісаківні Леві. В 1909 р. маєток в Кривині було розпарцельовано на 124 земельні наділи для селян - Російською імперією котилася Столипінська реформа.
