Цей храм лише на перший погляд видається простим і зрозумілим. Після розкішного барокового дива дзвіниці Софія Київська здається приземкуватою і трохи незграбною. Та варто пригадати, що перед нами застигли в камені десять століть — і незграбність обернеться надійністю та нашаруванням історичних віх. Варто зайти досередини — і назавжди зникне відчуття приземкуватості, бо змінювати, збільшувати простір вмів не лише булгаківський Воланд, а й давньоруські майстри. 

Чи не найбільша загадка Софії — її вік. Зовсім недавно розсипалася традиційна гіпотеза про заснування головної київської церкви в першій половині ХІ ст. Помилився Новгородський літописець, який зафіксував в 1017 р. наступне: «Ярослав іде до Берестя (нині білоруський Брест). І була закладена Софія Київська». І навіть сивий Нестор був неправий, коли датував заснування храму 1037 роком: «Заклав Ярослав місто велике Київ і церкву Святої Софії». Відшукати правду історикам допомогли... графіті. Так-так, далекі «предки» сучасних написів, які часом прикрашають, але найчастіше капарять наші вулиці, паркани і стіни будинків. Виявляється, вже жителів Київської Русі доби її розквіту так і тягнуло залишити «автограф» або малюнок на фресках церкви — хоч і було це, як і нині, заборонено. Такий «грішок» був не лише за простими киянами, а й за князями і митрополитами. Серед них і сам Ярослав Мудрий, і сини князя Святослав і Всеволод, єпископ Лука Білгородський, воєвода Ставр Городятинич... Саме в такий спосіб жителі княжого Києва скріпляли клятви, просили вищі сили про допомогу та навіть «підписували» договори купівлі-продажу.

Найдавніше графіті віднашли лише нещодавно на фресці, що зображує св. Василя, і датується воно 1022 р. Отже, в той час храм був не лише збудований, а й розписаний. За Нестором, до побудови Софії залишалося ще 15 років.

Тепер можна впевнено стверджувати, що заклав митрополичий собор не Ярослав Мудрий (роки правління 1019-1054), а його батько, Володимир Великий (роки правління 980-1015). Що за дивний збіг: після хрещення великий князь взяв собі християнське ім’я Василь! І загальний тон фресок в цілому прославляє якраз князя-хрестителя, а не його мудрого сина: у південних хорах збереглося зображення князя Володимира поруч із імператором Візантії на константинопольському іподромі, а на північних хорах зображена коронація дружини правителя, візантійської принцеси Анни. Тепер версія вчених наступна: Софію заклали 4 листопада 1011 р. за князя Володимира, а завершили за сім років, 11 травня 1018 р., вже за Ярослава.

В складі історико-архітектурного заповідника «Софія Київська» не лише храм, а й споруди навколо нього (загальна площа заповідника 5 га). За ними можна залюбки вивчати історію української архітектури. Ось південна в’їздна башта (XVIII ст.), яка слугує входом на територію заповідника з вул. Володимирської. Колись сюди заїжджали вози з продуктами для монастиря, а в самій башті зберігався консисторський архів. Поруч з баштою — келійний корпус (ХІХ ст.). А якщо на вул. Володимирській повернути праворуч в Георгіївський провулок, можна вийти до ошатної брами Заборовського (1746) та залишків монастирського муру (XVIII ст.). Брама названа на честь митрополита Рафаїла Заборовського, замовника цього шедевру.

Напроти головного входу в храм розташований митрополичий будинок (1722-1730, пізніші перебудови), а на північ від Софії стоїть двоповерхове приміщення бурси (1763-1767, архітектори М.Юрасов, П.Папов). Варта уваги й Консисторія, колишня хлібня (1722-1730), яка знаходиться в південно-західній частині заповідника. Та найвпізнавпнішою пам’яткою з почту Софії є все-таки прикрашена багатим різьбленням чотириярусна дзвіниця (1699-1706, 1744-1748). В споруди не дарма дві «дати народження»: на початку XVIII ст. її верхні яруси були зруйновані землетрусом, тож під керівництвом архітектора Й.Шеделя майстри розібрали їх — і створили нові яруси. Ліпниною «завідували» западенці з Жовкви: умільці Іван та Степан Стобенські.  

Змінювались не лише споруди навколо Софії, змінювалась і сама Софія. До кінця XVII ст. вона зберігала свій даньоруський вигляд, а потім й сама «потрапила під вплив» українського бароко. З 1934 р. в храмі діє музей, ведуться науково-дослідні та реставраційні роботи. Фонди заповідника зберігають понад 60 000 експонатів. Майже кожен гість Києва обов’язково прямує до Софії Киїської, центру давньоруського міста і сучасної української столиці. Як і віки тому, мудрість Софії об’єднує і приносить радість в серця.