Триярусна дзвіниця монастиря з'явилася в першій половині XVIII ст., спочатку два її верхніх яруси були дерев'яними. Реконструйована в 1821 р.

З 1870 р. при кляшторі діяло училище для бідних дівчат, існували богадельня та лікарня на 10 ліжок. Всього на 1918 р. монастир мав 38 будівель.

Комплекс закрили в 1928 р., в 1934 р. зруйнували Троїцький храм 1857 року. З 1942 по 1960 роки монастир знову діяв. Після закриття деякі споруди використовувалися як цехи, а Воскресенський та трапезний храми - як майстерня для реставрації ікон.

Не дивлячись на те, що монастир жіночий, хватка в монашок міцна як в крем'яних мужиків. За архітектурний комплекс вони воювали з українською державою всі 1990-ті - і таки повернули собі церкву ікони Казанської богоматері. До цього часу судяться за старе кладовище на Замковій горі, де, на думку ігуменьї, збираються cfnfyscnb. Все їм мало...

Нє, ну держава теж молодець - в монастирі в радянські часи був протезний цех, в Казанській церкві - фабричний цех, а старе кладовище комлпексу, яке діяло ще в 1960-ті роки, було просто закатано під асфальт. Цех і зараз працює поблизу кляштору - і навіть це монашкам жахливо заважає. Як і нещасні тварини та якісь міфічні розвішані тряпки.

Такого неприємного відчуття в мене не залишав жоден монастирський комплекс України. (Просто в Почаєві я давненько не була).