Координати: 49°13′25″ пн. ш. 27°12′07″ сх. д.

Понад 1 т. жителів.

Перша згадка у документах - 1604 р.

Карта. 38 км від Хмельницького. 

 Серед навколишніх відверто небагатих сіл Маниківці виблискують новою копійкою. Супер-новий дитячий майданчик біля школи та садочка (депутат-спонсор залишив посеред нього стовп з своїм прізвищем :о)), велетенський костел біля старої каплиці, ставок з меланхолійними лебедями і не менш меланхолійними рибалками - все б добре, тільки дорога підкачала. Ні, не зовсім вже аж-аж-аж розбита, але й автобаном не назовеш.

Село відверто католицьке, релігійне. Два костели, от вам і пояснення - майже половина населення тут римо-католики. На місці колишнього магазину - уквітчана стрічками матка-боска, біля звороту до храмів - хрест, весь у лєнтах, як танцівниця з народного ансамблю.  

Та саме цікаве тут з дороги не відразу й роздивишся, бо ховається воно за золотою березовою алеєю, за молодим яблуневим садом, за сучасною спорудою садка. І не під'їдеш сюди автівкою, ніяк, це неможливо. Зелена зона, старий парк з вкрапліннями столітніх лип та кленів, лише пішки, тим більш, там же недалеко.

Я про школу у палаці Косельських, звичайно. Навіть зараз, страшно покалічена перебудовами, вона цікава - і кутовими баштами, і різноманітністю фасадів. 

Сайт місцевої школи датує цегляний палац у Маниківцях початком ХІХ ст. і згадує щось про флюгери, котрі колись прикрашали чотири кутові башти. Зараз вже не те що флюгерів, зараз навіть башт як таких немає - так, обрубки. Вінсент Косельський (Kosielski) купив Маниківці в княгині Марії Віртемберзької у 1816 р., чи був у селі якийсь палац до того часу, невідомо. (відомо, що в 1739 р. село було в оренді за 500 золотих у Давида Гершковича). У 1835 р. В.Косельський одружився з Антоніною Скибневською, представницею одного з найбагатших подільських родів. Успадкував Маниківці син Вінсента від першого шлюбу, Людвік Косельський (народився в 1804 р.), маршалок шляхти летичівського повіту, чоловік Кароліни Маковецької. Маниківцями володіла ще купа Косельських - аж до 1917 р. Ці люди багато могли б розповісти про палац, але я не вірю в спірітизм. 

 Історію шкільний сайт розповідає неохоче, напираючи більше не на високе, а на земне: площа будинку 1860 м. кв, товщина стін - до 2,5 м, в деяких приміщеннях залишки оригінального паркету, у холі - автентична плитка на підлозі. У підвалах були кухня, комори та чомусь в'язниця, повідомляє сайт. Є обов'язкові згадки про так і не знайдений, але існуючий підземний хід від палацу до костелу (під ставком? Пани були ще тими ексцентриками). 

При храмі (скромнішому, давнішому, ага) колись діяла парафіяльна школа з викладанням польською мовою. 

Школа не парафіяльна, а нормальна, середня в'їхала до палацу не відразу - після революції тут спочатку містився сільськогосподарський технікум, машинно-тракторна станція, потім сільський клуб. Школа тут з 1956 р. Колись сюди бігали навчатися діти не лише з Маниківців, а й з Яськівців, Мазників, Загінців. 

Храм-велет при вже існуючому мурованому костелі - своєрідна монументальна згадка про довгі роки заслання в Маниківці в рдянський час Яна Ольшанського, першого кам'янецького єпископа після відродження на Поділлі дієцезії. Будувати цю височенну махіну почали у 1990 р, незадовго до того, як Ольшанський покинув Маниківці заради Кам'янця.

З датуванням старішого храму є певні нестиковки: за реєстром пам'яток архітектури місцевого значення, він був зведений у 1840 р. Сайт нашої дієцезії повідомляє інше: святиня тут стояла до 1868 р., була відбудована в 1905 р. і пізніше розбудована. Храм діяв під час Другої світової, потім ненадовго був закритий - і з 1948 р. знову діяв. Парафія в Маниківцях ерегована 16 жовтня 2000 р. Більше про її діяльність знає Credo.