Координати:  49°32′25″ пн. ш. 26°35′26″ сх. д. Близько 1 т.ж. 

Карта

Бубнівок в Україні багато, ця, з Волочиського району, неподалік від Купелі, колись була Великою Бубнівкою. Розжалували, зменшили, нівелювали оригінальність. 

Лежить Бубнівка на річечці Гать, яка розпливається поблизу села трьома ставками, і лежить давно вже (перша згадка - з 1569 р.). Топографічні легенди - наше все, тут в нас просто свято міфотворчості: переказів про походження назви поселення є аж чотири. Перший традиційно відправляє в часи монгольської навали: тоді начебто на найвищому місці в селі стояв вартовий, котрий бив у бубон, якщо бачив ворога. Цікаво, якусь мелодію, чи просто в ритмі лезгінки?

За легендою № 2, в бубон били вже пастухи, підганяючи селян цими звуками - ведіть, мовляв, вже корову, мені на пасовище час. 

Під № 3 в нас і взагалі героїчний епос, лаконічна "Калевала" по-подільськи: найсильнішого витязя в селі звали Бубно, під час важкої битви він поліг - а вдячні земляки назвали на честь героя село. 

Нарешті, № 4: Бубно знову хлопець, але вже оброслий подробицями: мав дівчину Івку. Знову вороги, цього разу конкретні супостати-яничари. Один з турків спробував захопити Івку в полон, та Бубно кинувся на захист коханої. Помер від ран, Івка втопилася, жителі увіковічнили село на честь хлопця. 

 Колись Велика Бубнівка належала родині Красінських. Він Вінцентія Красінського близько 1840 р. (або й раніше) придбав ці землі Єжи (Георгій) Йодко-Наркевич (Jerzy Jodko-Narkiewicz, 1796-1875), новогрудський суддя. Суддя, напевно, і взявся будувати у поселенні фамільне гніздечко: маленький одноповерховий палацик, про інтер'єри котрого майже не лишилося ніяких свідоцтв - якщо не рахувати одного фото та списку цікавинок. В списку стара гданська шафа, нюрнберзька скриня, польські кунтуші, порцеляна з Корця та Баранівки, трохи бронзи та срібла, меблі з XVIII ст. з Вишнівця часів Мнішеків, бюст Яна Йодко-Наркевича роботи Казиміра Островського, ріг зубра зі старослов'янськими написами з ХІІІ ст., так званий "Оліфант", велетенський килим зі Смірни (Ізміру), індійські вази - а ще цінна бібліотека з книгами польською мовою. Коротше, це був невеликий музей. Відомо також, що одна з кімнат була облаштована під художню майстерню Ядвіги Йодко-Наркевич. Вся ця розкіш пішла попелом в часи революційних заворушень. 

  Після Єжи маєток дістався його молодшому сину Яну (нар. в 1852), а вже його сини Єжи, Францішек, Едвард і Ян і були останніми власниками Великої Бубнівки до великої (для когось) революції. (В Урбанського сказано: "Зараз селом володіє Ян Йодко-Наркевич, літератор і мандрівник"). Хтось з цих синів захопився лівацькими ідеями, емігрував від царату до Америки і начебто спроектував міст через Гудзон в Нью-Йорку. З отриманими за проект грошима панич повернувся в Бубнівку - і займається прогресорством, навіть просить уряд побудувати залізничну станцію біля Великої Бубнівки. Дозвіл було отримано у 1912 р. - зараз це станція Наркевичі. 

Від маєтку Йодко-Наркевичів залишився лише парк. Колись в ньому, за ставом, знаходилась капличка власників садиби - шлях туди вів через підвісний міст. 

На межі ХІХ-ХХ ст. Бубнівка славилася своїми меблями з лози. В 1874 р. відкрилося міністерське народне училище (зараз це бубнівська школа). 

Зараз в селі діє народний музей (з 1967 р.).