English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Межирів і Рів
Власне за цим сюди і добираються.
Костел в Межирові, 10 липня 2009 р.

Карта

Сайт Межирова

 

Павло Чубинський, автор тексту нашого гімну, дуже не любив ворогів України і був латентним садистом. Цей факт я зрозуміла сонячним, надто сонячним ранком 10 липня 2009 року.

О 6-10 ранку я прибула в Жмеринку на єдиному, здається, жмеринському міжнародному поїзді. Зустрічають цей поїзд з музикою. Мав би грати марш, але це б було банально. Виконувалась Пісня про Жмеринку. Тужлива і лірична. Здається, там співалось про недобудований якийсь стадіон. Можу помилятися.

Сонце шкварило в усю силу. 6-30 - відправлення з Жмеринки вінницьким автобусом. 6-50 - прибуття в село Рів і допити місцевих, де в них тут вапнярки. "Шо? Га? А, то вам туди де вапно випалюють?" (Алілуйя!). Там просто: через перехрестя з молдавською трасою, далі трошки вниз, далі ліворуч відбігатиме стара бруківка на Межирів. От туди. Йти десь з кілометр.

По росі. І сонце шпарить вже давно.

Вапнярки минулої зими були зірками кількох жж-постів. Я вже зі спорудами такого типу зустрічалася в нас на Хмельниччині, тому нічого аж такого не чекала. І аж такого й не побачила: сонце піднімалося позаду них і било в об'єктив, а самі печі густо заросли рослинами. Навіщо я полізла в одну з вапнярок, пояснити важко, але результат був вгадуваним: роса тільки й чекала на здобич і накинулася на мене з радістю.

Це ще що. Після вапнярок на мене напав блуд - і мене замість давноочікуваного Межирова спочатку занесло в вапняковий кар'єр. Там теж була роса. Далі блуд розпоясався - і я чомусь вирішила, що дорога в Межирів - не солідна така стара бруківка, а ледь помітна колія в високій траві, яка відбігала на південь від кар'єру. Трава ставала все вищою, метелики - все більш ручними, а я наївно вірила, що Межирів буде ось-ось. Крепкі мої високі боти промокли повністю. Джинси теж - аж вище колін. Сонце битву росі програвало. Я нарешті пішла в зворотньому напрямку, і роса стікала на мене прозорими повноводними джерельцями.

 

До Межирова - ще кілометри два. Тіні нема. є сонце. Хоча явлення Межирова туристу може й затьмарити мінуси дороги: раптом з'явиться плесо ставка на річці Рів (угу-угу, до Бару недалеко), а в ньому відображатиметься руїна костелу і синя баня сусідньої церкви. І пасторальні корови. І пасторальні пастушки. і човник на воді. Гарно. Відразу віриш, що саме це село і є найдавнішим поселенням Жмеринського району (відоме з XVI ст.), та й взагалі в анамнезі було містом. Бона Сфорца, хитрюща італійка, й тут якісь укріплення звела - шкода, від них лишився лише топонім замчисько і незрозумілі підземелля. Ян Лешек Адамчик в своїй праці Fortyfikacje stałe na polskim przedmurzu od połowy XV do końca XVII wieku (Monografie, studia rozprawy. Nr 48. Wyd.: Politechnika Świętokrzyska. Kielce 2004) пише, що в 1591 р. з села Межирів (бо таки межи рвами, але не оборонними, а - увага! - мокрими: річками рів і Ровок) постало місто Межирів. Щоправда, в 1612 р. його знищили татари. Вже в 1613 р. Зигмунд ІІІ наказав тодішньому барському старості Станіславу Жолкєвському відбудувати місто. Староста відбудував, але Межирів все одно руйнували раз по разу.

У 1659 р. місто у складі Барського староства отримав гетьман Іван Виговський, але його син Остап у 1698 р. продав маєток князю Любомирському. Майже століття княжий рід володів Межировим: в 1784 р. маєток викупив у Любомирських Андрій Орловський. в ті часи, певно, тут вже мешкала єврейська громада, по якій залишилися кілька мацев і руїни синагоги. ("А чому це синагога руїна? Вона просто недобудована! Не руїна! Там стіни стоять!", - запевняв мене місцевий житель).

Так би й бути Межирову містом і майбутнім райцентром, але залізниця наприкінці ХІХ ст. вильнула своїм капризним хвостом зі шпал, обігнувши місто і побігши до Жмеринки. 3 км до станції - таки забагато. Так Прогрес поставив на Межирові хрест.  

Даними про костел поділився відомий знавець римо-католицьких храмів України Ігор Седельник. На око я датувала хоам 1810-тими роками. З'ясувалося, що Успенський костел почали будуватина кошти А. Орловського в 1784 р. Збереглася ампірна ліпнина, хоча храм, здається, потрохи розтягують на цеглу. Костел діяв до 1937 р., потім його діяльність було відновлено у війну - аж до 1945 р. Пізніше в ньому влаштували зерносховище - традиційно. В 1960-1970-х роках було кілька спроб зруйнувати споруду - невдалих (організатор акції помер раніше за костел). Вдячна Ігорю за ці відомості.

Напроти церкви - залишки синагоги. Її зимові фоти здавались цікавими, але влітку підійти до споруди заважали кущі і все та сама роса. Сонце програло битву. "як роса на сонці" - ці слова Чубинського обіцяють воріженькам довгу, сповнену мук смерть. Я в цьому переконалася, марно намагаючись висушити взуття в потязі на зворотній дорозі...



Фортифікований Межирів на карті Г.Л. де Боплана.
Між Ровом і Межировом
Печі-вапнярки ледь видно за деревами.
Піч зсередини.
Якого чорта мене понесло у вапняковий кар'єр?
А навколо росяні хащі.
Пташкам добре - до Межирова можуть по прямій летіти. Топати ж довго.
Ось так з'являється Межирів перед подорожніми.
Підійдемо ближче.
Залишки ампірної розкоші.
Межирів не промисловий гігант.
Синагога в хащах.
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник