English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Немирів

Електровня в Немирові - красуня.

Електровня в Немирові - красуня.


 За Немирів в усьому... Ну, коротше, за Немирів!

Винокурня

Винокурня на старій поштівці.

КАРТА.

 

Театр починається з вішака, а Немирів, райцентр на Вінничині - . Так, а що це за масні усмішки на обиччях читаючих? Ні-ні-ні, п'янству бій, навіть не сподівайтесь, що тут будуть співатися горілчані дифірамби. Непитуща я. Один раз ту отруту попробувала, 50 грамм, більше повторити експеримент тяги не було.

Хоча обминути увагою міську гордість, що виробляє "Немирофф", теж неможливо. Вже хоча б тому, що підприємство це давнє - першу гуральню заклав в місті ще 1872 року генерал-майор, граф Григорій Сергійович Строганов. А вже його дочка, Марія Щербатова (про неї ще поговоримо) заснувала на початку ХХ століття винокуренний завод. Ось, будь ласка - картинка сторічної давності.

Мало того, що давній, та ще й важливий для економіки району - ДП УГК "Nemiroff", як стверджує офіційний сайт компанії,  це вже 90 відсотків промисловості району.

Завод, що випускає популярну горілку, я бачила. Щоправда, лише здаля. Не до промислових екскурсій було. Але враження - приємне. Веселенький такий :о). Хоча башточок з фахверком, як на старій поштівці, вже нема.

Докладніше про історію заводу можна прочитати тут.


 Поїхали далі.

Нехай фанати зеленого змія танцюють ритуальні танці навколо заводу, що випускає аква-віту, туристам краще в'їхати в місто і зупинитися на самому його початку - поблизу вартового Немирова, електровні. Зведена ця споруда ще наприкінці ХІХ століття за проектом чеського архітектора Іржі Стіброла, але, як не дивно, працює і дотепер. Ігор "Лазер" Скальський і я напросилися всередину електростанції, більше того, вдалося оглянути всі її поверхи та приміщення. Я мало що тямлю в індустріальних об'єктах, щоб там було аж дуже цікаво, то ні, але сама по собі споруда симпатична.

Можливо, лише здалося, але зовні вона виглядає більш обжитою та новішою, аніж всередині.

Якщо місто вже зловило вас в свої провінційні тенета, варто зупинитися на його історії. Принаймні, конспективно.

Те, що Немирів - поселення давнє, свідчать вали городища, розташовані на схід від сучасного міста, в урочищі Великі Вали. Вали чималі - висотою подекуди до дев'яти метрів, загальною довжиною 5, 5 кілометрів. Певно, саме в кільці валів знаходився давньоруський Мирів, спустошений ординцями.

На території городища було виявлено сліди трипільських та ранньоскіфських поселень. На околицях міста було знайдено клад з 122 римських монет ІІ-ІІІ ст. н. е. і двох срібних перснів з вправленими в них римськими монетами.

Після батиєвої навали місто й саме взялося кочувати - на нове, зручніше місце: на узвишші, яке з трьох боків омивала річка. Щоб відхреститися від невдахи-попередника, нове місто назвало себе Немировим. (Хоча є й версія, за якою ці землі в 1388 році було надано литовськими князями Коріатовичами якомусь Немиру).

 

Стара поштівка з костелом.

Стара поштівка з костелом.

Перша письмова згадка про місто, як це часто буває, запізнилась не на одне століття - вона припадає на 1506 р. (саме тоді польські історики знайшли це слово в ярлику Менглі-Гірея).

Річка, на якій виросло місто, дивує багатством імен - то вона Мірка, то Замчик,  а то Руда, Городиця чи Устя. Греблі на ній ставили здавна, утворюючи ставки, що давали змогу тримати птицю, ловити рибу, знаходити енергію для крупорушок, олійниць, папірень чи млинів, а заодно й захищали місто від зайд.

Хоча одними ставками не сильно захистишся. Тому на найбільш високому участку над рікою, на горі Виспа (що польською буде "острів") з боку Вороновиці  зводиться дерев'яний замок.

 

Першими власниками міста, відомими документам, були Немиричі. Довгий час містом володіли Четвертинські. Дочка Матвія Святополк-Четвертинського та Євдокії з Вагановських одружилася з князем Янушом Збаразьким, воєводою брацлавським, і в придане взяла Немирів з околицями. внесла Коли ж їхні сини Кшиштоф та Єжі померли і не залишили наслідників, а сталося це в середині ХVІІ століття, Немирід дістається воєводі руському князю Яремі Вишневецькому (1612-1651).

Від князя, відомого своїм запальним норовом, взяло місто й герб -  червоному полі півмісяця, звернутого рогами донизу; на ньому – потрійний хрест, між рогами півмісяця – шестипроменева зірка; герб увінчувала князівська корона.

Вже після Вишнівецьких Немировим заволодів могутній рід Потоцьких.
го полку. Згідно з Реєстром Війська Запорізького 1649 року, Немирівська сотня налічувала 221 козака, яких очолювали сотник Лаврин Кгерелуха та хорунжий Никифор Шрамко.


Селилися тут в ті часи переважно євреї. Про це - і про саме містечко - дізнаємося з описів мандрівників, переважно російських. Датський посол у Росії Юст Юль, подорожуючи Поділлям 1711 р. залишив докладні описи Правобережної України. Про Немирів він пише як про зовсім розорене місто, однак зазначає при цьому, що "й останній його будиночок чистіший від найпишніших московських палат". Внаслідок розрухи та руїни в багатому від природи краю послу часто не вистачало харчів, на що він не раз скаржиться в своєму подорожньому щоденнику.


Близько 1670 р. у місті влаштував свою штаб-квартиру гетьман Петро Дорошенко (1627-1698),  але згодом його витіснив король Ян Собєський. Дорошенко з такою ситуацією не змирився - і в 1674 році повернув немирівські землі собі.

 


 Потоцькі і Немирів

Першим з могутнього роду містом заволодів воєвода київський і познанський, гетьман великий коронний Юзеф Потоцький (1673-1751). Він відновив немирівський замок і жорстоко придушив у 1703 році повстання під приводом Семена Палія. У відновленому замку воєвода в серпні-листопаді 1737 року приймав дипломатів з Австрії, Туреччини та Росії, що зібралися на переговори, які згодом одержали відповідну історичну назву – Немирівський конгрес.

Естафету Потоцьких по Юзефу продовжив великий коронний підкоморій,  генерал-лейтенант військ коронних, посол на сейм та колекціонер Вінцентій Потоцький (помер в 1825 р.). За свідоцтвами учасників подій, польський письменник Юзеф Крашевський розповідав: опівдні 16 травня 1787 р. гарматний салют луною розлігся над немирівськими ставкам, сповістивши про прибуття короля Станіслава Августа Понятовського, котрий повертався з Канева, де мав зустріч на галері з Катериною ІІ. Вінцентій Потоцький мав нагоду продемонструвати королю свої численні досягнення в якості господаря міста.

Саме він відкрив в Немирові корпус шляхетної молоді – приватний навчальний заклад, створений за настановами Едукаційної комісії. В старому замку були створені мануфактури, де вироблялися килими, полотняні набивні скатертини і хустки. Крім того, В.Потоцький впровадив виробництво капелюхів, шабель і рушниць, постачаючи цю продукцію частково і на експорт.

Хобі пана Вінцентія було зрозумілим для XVIII століття - садівництво. Потоцький вирішив привабити до цього захоплення й інших - за його наказом селяни, щоб одержати дозвіл на шлюб, мусили попередньо висадити кілька плодових дерев, причому привій належало брати лише з графського розсадника, де були найкращі сорти. Така дивна захцянка власника міста приносила щедрі плоди його підданим - чимало немирівчан добре заробляло на вирощуванні і збуті фруктів.

Як і пізніше дивак-редукс Ігнацій Сцибор-Мархоцький, Вінцентій теж намагався створити в своїх маєтках державу в державі. У Немирові пан навіть бив для внутрішнього обігу власну монету з фамільним гербом – семикінцевим хрестом “Пилява”.

 

Бачив Немирів і інших видатних постатей історії: 1791-92 рр. тут квартирував з військом польський герой, піонер Америки, генерал Тадеуш Костюшко (1746-1817). Мемуарист Северин Букар зазначав, що Потоцький приймав їх по-панські, “до десертів клали золоті прибори”.


Після другого поділу Польші (1793) В. Потоцький, не бажаючи пристосовуватись до нових політичних реалій у 1802 р. продав Ковалівку з 5 селами та Немирівський ключ із 60 селами за 6 689 170 злотих Станіславу Щенсному Потоцькому з Тульчина та переїхав до своїх багатющих маєтків у Галичині.

Станіслав Щенсний Потоцький (1752-1805), відомий зведенням парку "Софіївка" для своєї третьої дружини, подарував Немирівський ключ з Ковалівкою та Могилівський ключ з 16 селами своєму старшому синові Єжі, але непутящий нащадок (1776-1810) невдовзі промотав майно, виїхав до Франції, де і помер.

 Ще до того, у 1807 р. Немирів і Ковалівку одкупила вже за тридцять мільйонів злотих практична мачуха – Софія Потоцька-де Вітт-Глявоне (1760-1822).

Згідно з її заповітом, Ковалівка з Немировом дісталася у спадок Болеславу Потоцькому, сину Станіслава Щенсного. Болеслав, що народився в рік смерті батька, спочатку мешкав в Ковалівці, в довгому одноповерховому палаці з білою колонадою, який звів ще Вінцентій Потоцький.

Так, а що це за Ковалівка, до речі?

 


 Про місто і околиці.

Давній план Немирова

Давній план міста

До складу Немирівського маєтку входило величезне поселення Ковалівка, що склалось з кількох сіл – Сподахи, Чеколанівка, Яри, Підзамче, Блідки. У Ковалівці колись мешкало кільканадцять родин так званих литовських татар – з тих кримчаків, що було осіли у Литві та на Поділлі. Вони дотримувались магометанської віри, мали в Ковалівці мечеть і муллу, але рідної мови вже сто років тому не знали, користуючись польською. Прізвища їх теж свідчать про національність: Скульські, Смульські, Абрагамовичі, Барановичі та інші.

(За “Словником географічним” видання 1882 р.).


На архівному “Плані польського містечка Немирова”, складеному на початку ХІХ ст. російськими “інженерами-прапорщиками” Федором та Павлом Івановим, показано досить близьку до сучасної основну планувальну схему містечка.
Дещо раніше, у 1788 р. був складений теж план Немирова, попередній, за підписом: “генерал-маіор Николай Гердиев”. Цей документ має деякі відмінності від вищезгаданого (див. малюнок).

У 1803 р. і 18 травня 1811 р. дерев’яний, під солом’яними стріхами Немирів вигорів дощенту, від старої забудови лишилися хіба що надто поодинокі муровані споруди – Троїцька церква (1806) та римо-католицький костьол св. Юзефа Обручника (1803), зведений коштом Станіслава Щенсного Потоцького.
Після пожеж Немирів, певно не зазнав перепланувань, і основними вулицями залишилися ті ж самі, що здавна вели найкоротшим шляхом до найважливіших міст: .шлях з Вороновиці до Брацлава, що в межах Немирова перетинав греблі річечки із ставками Вороновицьким та Брацлавським. (Ця вулиця, від греблі до греблі, від млина до млина, в різний час мала різні назви: Костельна, Поштова, а на плані 1912 р. – Базарна, продовжена Ковальською). Від цієї головної вулиці відгалужувалися Гімназична Нижня, Гімназична, Липкова, Палацова; за костелом йшли Каретна, Шевська.

 

Костел був головною домінантою міста. Але 8 (20) грудня 1880 р. храм згорів. Невдовзі святиню відновили.  В радянські часи її пристосували під будинок культури і зал урочистих подій ЗАГСу. Замість високих веж костел набув абсолютно радянського, нецікавого вигляду. Зараз в ньому знову правлять. В приміщенні лунко і пусто.

З приєднанням Правобережної України до Російської імперії у багатому містечку Немирові постійно став квартирувати який-небудь російський полк. Та знаменитості і в ХІХ столітті все ще жалували місто своїми відвідинами.

Цьому сприяло й те, що володарем містечка був граф Болеслав Потоцький (1805-1893), - людина освідчена, товариської вдачі, гостинний господар, меценат. Він утримував своїм коштом сиротинець і богадільню в Ковалівці, притулок, лікарню для селян, гімназію в Немирові, віддаючи на це майже чверть витрат на утримання маєтку взагалі.

 


 Гімназія, кірха та інші.

Одним з улюблених дітищ Болеслава Потоцького була Немирівська чоловіча гімназія – учбовий заклад, що вів свій початок ще від заснованого Вінцентієм Потоцьким корпусу для “шляхетної молоді”. Коли старий будинок дворянського повітового училища став затісним, Болеслав Потоцький запросив до Немирова професора механіки і архітектури Київського університету св.Володимира Франца Івановича Мєховича (1783-1852), який виконував обов’язки архітектора Київського учбового округа. За кілька років Мєхович виконав на замовлення Б.Потоцького ряд проектів: це і великий двоповерховий будинок гімназії, витриманий в дусі казенної архітектури пізнього класицизму і побудований у 1838 р. Той рік став відліковим для історії гімназії, яка скоро стала відома на все Поділля.

Репресії проти поляків після повстання 1863 р., відміна кріпацтва, розвиток промисловості суттєво змінили національний склад населення Немирова. За даними на 1896 р. людність містечка становила вже 7129 чоловік, тобто зросла майже на третину, причому православних було вже 2230, або третина, римо-католиків – 1406 (19,7%), лютеран – 447 (6,3%), іудеїв – 2874, або 40,3 відсотки, інших – 172.


Ще за часів Вінцентія Потоцького, у 1782-1801 рр., в Немирові було споруджено кірху для євангелістів аугсбурзького віровизнання. Під час тотальної пожежі 1811 р. кірха згоріла, і Болеслав Потоцький, розбудувавши Немирів, доручив Ф.Мєховичу спорудити нову, муровану кірху, дав на це цеглу і 6000 карбованців сріблом. Нова споруда мала просту, без зайвих витівок архітектуру – з чотирикутною вежею-дзвіницею під високим шатром. Зараз в її приміщенні розміщена пожежна частина, але й досі в обрисах будівлі проглядається характерна для храму форма.


 Княгиня Щербатова і її палац

Палац в Немирові.

Палац.

Після придушення польського повстання 1863 р. граф Болеслав Потоцький, гофмейстер Височайшого двору, покинув Немирів і переїхав до Петербургу. Його дочка Марія Болеславівна Потоцька (1837-1882) у 1856 р. взяла шлюб з старезним дідуганом, старшим за неї аж на 67 років, графом Григорієм Олександровичем Строгановим (1770-1857), якому й було віддано у правління Немирівський маєток. Так у рік смерті графа народилась дочка Марія Григорівна, якій судилось стати останньою немирівською поміщицею. Наприкінці 1870-х рр. вона взяла шлюб з князем Олексієм Григоровичем Щербатовим (1849-1912).
У 1880-х рр. граф Болеслав Потоцький відійшов від громадського життя і знов оселився в Немирові, але жив усамітнено, не спілкуючись з сусідами. А молода енергійна онука заходилась господарювати і розбудовувати Немирів. Продовжувала діяти в Немирові полотняна фабрика, де ткались “серпанкові” тонкі полотна, мусліни, рушники, скатерки, візерунчасто-ткані постільні полотна та набивні тканини на одяг, хустки-колтрини. Славились й килими з Немирова і Тульчина: візерунок мав багато спільного з народними квітковими сюжетами. На відомій всеросійській сільськогосподарській та промисловій виставці 1913 р. у Києві демонструвалися вироби Немирівської майстерні княгині М. Г. Щербатової: килими, мережива й вишивки.

Розбудовуючи маєток у Немирові, княгиня запросила чеського архітектора з Праги Іржі Стібрала, з яким познайомилась 1866 р. у Венеції, та за чиїм проектом було споруджено знаменитий палац, спиртозавод, електростанцію, критий ринок та інше.


 В авангарді.

Палац зберігся до наших часів. Що найцінніше - збереглись і його інтер'єри. Щоб знайти резиденцію діловитої княгині, потрібно покинути центр Немирова та спитати в людей, а де тут корпуса санаторію "Авангард". Через браму, яка стверджує, що "Бути здоровим - модно", потрапляємо до старого парку (територія - 86 га) з флігелями, плакатами та радянської доби оленями. Палац - он він, за кущами. Величезним здавався на картинках, а в реальності зовсім не гнітить масштабами. Нормальний палац, класичний. Щоправда, перед його головним фасадом все ще бовваніє нікому не потрібний лєнін... але цей пережиток епохи довго не протягне.

Леви з пісковику жадібно обхопили кам'яними лапами кулі і не дуже стерегуть вхід до резиденції. Вестибюль вражає розмірами, ліпниною та каміном зі звабливими спокусницями топ-лесс. На почесному місці - портрет молодої княгині в червоній сукні.

А от далі пройти не вдається: неділя, всі інші приміщення зачинені, сторож невблаганний. Шкода, що картинну галерею так і не довелося побачити.

Взнати про відпочинок тут можна на офіційній сторінці санаторію.




Таким був Немирів колись.

Таким був Немирів колись.


Nemirow na Podole, Ukraina

І ще стара поштівка.


Електростанція в Немирові ще раз.

Електростанція в Немирові ще раз.


А ви були всередині електровні? Я була.

А ви були всередині електровні? Я була.


Nemirov (Nemyriv), a historic city in the Vinnytsia Oblast of western Ukraine

Парк княгині колись.


Палац

Палац княгині Щербатової.


Немирів. Лев біля палацу Щербакової.

Лев біля палацу Щербакової.


Немиров. Камин во дворце княгини Щербатовой.

Камін. Деталь.


Медальон на стіні палацу.

Медальон на стіні палацу.


Торгові ряди (критий ринок) 19.ст.

Торгові ряди (критий ринок) 19.ст.


Княгиня Щербатова

Княгиня Щербатова


Вестибюль палацу

Вестибюль палацу


Біля старої електростанції в Немирові - знак "Пам'ятка архітектури".

Біля старої електростанції - знак "Пам'ятка архітектури".


Таким немирівський костел був на початку ХХ ст.

Таким немирівський костел був на початку ХХ ст.


A roman-catholic church in Nemyriv (Nemirov) in Ukraine

Ще один вид.


Костел в Немирові

Це - костел в 2005 р. Слабо віриться? :о)


Немирів (Вінниччина). Костел.

Той самий костел, літо-2009


Вінницька область, Немирів, костел

У костелі. 19.06.05


Антикварне зображення кірхи в Немирові.

Антикварне зображення кірхи в Немирові.


Nemirov. Nemiroff

Вхід до колишнього маєтку і нинішнього санаторію.


Центр Немирова, серпень-2009.

Центр Немирова, серпень-2009. Совок Совкович.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник