English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Печера
2007

Фото мистецтвознавця Андрія Чекмарьова (2007)



 Потоцьки, Городецький та мавзолей.

Переклад рохзділу про печеру з путівника Д.Малакова по Вінниччині.

 

 

В 1710 році Іван Лук’янов, який подорожував по „святиx місцям”, переплавлявся недалеко від Сокільця на паромі і був вражений видом на „гори кам’яні великі” — Печеру.
Дійсно, береги тут, як стверджує путівник Д. Малакова, дуже мальовничі, що не раз притягувало в ці края кінематографістів. Стиснута високими скелястими берегами, які поросли короткою травою, річка струїться поміж могутніх валунів, які нагадують величезне казкове стадо, що прийшло напитися води і розбрелося між бушуючих, пінних потоків. А над самою неприступною кручею, серед синіх квітів цикорія та жорстких парасольок деревня-тисячолистника знісся до неба стрункий силует дерев’яного храму ідеальних пропорцій. Окремо від нього стоїть масивний кам’яний стовп обезглавленої дзвіниці, який нагадує давню сторожову башню. Незабуваєма картина!
Обидві будівлі стоять там, де залишила сліди багатовікова історія Печери. Саме в глибині скель заховані старовинні ходи та печери, які стали притулком для жителів та дали назву селу. Земля довго береже сліди активної людської діяльності, драматичних подій в історії людства.

Урочистості біля палацу, 1915 р.

Археологічні дослідження, які були проведені в Печері в 1947—1948 роках під керівництвом професора М. Артимонова, дали багатий матеріал, який підтверджує народні перекази та легенди. Багатошарова археологічна пам’ятка розповіла про давність заселення виступу над Бугом, зручного в оборонному та стратегічному відношеннях. Тут знайдені залишки жител раннього і пізнього третичного періоду — напів-землянки, кераміка з заглибленим орнаментом (раннє трипілля), грузила, мотиги з оленячих рогів, кремневі знаряддя праці та посуд, кремневі сокири пізнього трипілля.
З кінця XVI століття Печера згадується в польських актах як земля, що належала магнатам Збаразьким. За часів турецького панування спустошені Руїною береги Бугу знову починають заселятися, чому певною мірою допоміг фірман султана 1682 року, який призначив молдавського господаря Дуку правителем Правобережної України.
Грек з Албанії, Георгій Дука хитрощами досяг боярського титулу при дворі молдавського господаря Істрата Дабіжі, одружився з його прийомною дочкою Анастасією, а після смерті тестя спромігся зайняти княжий престол господаря Молдавії. Стараючись вгодити одночасно і Високій Порті, і Речі Посполитій, Дука за допомогою турок побував на троні аж три рази. Та роки його правління війшли в історію Молдавії як час безмежної тиранії, непосильних податків та жорстоких покарань. Молдавський літописець Нікулче пише:

„На всіх він, Дука, дивився зверху вниз. Палац свій він утримував по-царському. І коли виходив до народу, його погляд був похмурим, щоби застрашити людей...”

Після поразки турок в 1683 році під Віднем, в облозі якої приймав участь і Дука, в Молдові знову почалися бунти. Ними скористувався молдавський боярин Петричейку, який зайняв трон після перемоги над військами Дуки. Останній відправився до Польщі, де й помер.
Історія правління Дуки та легенда про його вигнання, коли він як нещасний та покинутий жебрак, лежучи в простому візку, запряженому для ще більшого приниження різномасними кіньми, попросив в селянки, що йшла повз нього, молока — та почув, непізнаний, від неї прокляття — приговор народа тирану, — все це дуже цікавило молодого Пушкіна. Тема володаря, проклятого своїм народом, була співзвучна думкам Пушкіна, зісланого до Кішенева, де він і почув багато легенд з минувщини Молдови. Там він написав повість „Дука, молдавський переказ XVII століття”, котру читав своїм друзям. На жаль, повість ця пропала.
Місцеположення Печери — поміж Дністром і Дніпром, на кручі над Бугом — неначе символізувало велич і неприступність самого Дуки, котрий звів тут кам’яний палац, та жив у ньому, які правив, недовго. Одночасно з’явились і перші насадження регулярного парку на 800 метрів вище за течією річки, на іншому виступі скель. Можливо, тут планувалося будівництво більш пишної резиденції.
А наступний після Дуки „сарматський князь” Юрко Хмельницький (скинутий потім турками з кам’янецького замкового мосту), переніс столицю в Немирів, ще ближче до дніпра. Палац забросили, все перетворилося на пустку.
Сліди валів, рвів, в’їздної брами легко просліджуються на вершині кручі, яка нависає над річкою. В 1764 році камінь палацу пішов на облаштування фундаментів та огорож дерев’яної церкви Різдва, поставленої поруч з давнім городищем.
Церква в Печері схожа на інші церкви Вінничини (скажімо, на храм в Могилеві-Подільському). З часом готновий дах замінили на залізний, а до західного та південного фасадів були прибудовані ампірні тамбури з напів-колонками та фронтончиками — по моді того часу (1838).
Інтер’єр печерського храму розкритий на всю висоту, та в декоративному відношенні поступається ганщинському. Привертають увагу розписи, виконані в 1830-ті роки в вигляді архітектурних мотивів на внутрішній поверхні другого ярусу нави, колоритні гротескні орнаменти в сірувато-бузкових тонах на площинах зрізаного шатра.
Дуже живописна дзвіниця (1865), яка поставлена окремо по осі храму, з західного боку. Побудована вона з каменю палацу, це видно будь-кому під осипавшоюся штукатуркою.

Фрагмент дітинця

Потемніле від часу каміння надає дзвіниці дещо архаїчний вигляд. Конструктивне вирішення цієї восьмикутної двоярусної башти багато в чому сягає традицій народної дерев’яної архітектури.
Поруч з церквою на м’якому килимі трави біліє хрест, висічений з цільного каменю. З кожним роком все важче прочитати напис: „Сие знамение креста сооружа раб божий...”. а на звороті — „Року божого 1786 м-ца мая дня 30”. Цікава деталь: за давньою звичкою різчик витесав першу цифру року у вигляді букви „а”, а не одиниці. Форма хреста зумовлена технологією виготовлення, яка враховувала як щонайменші витрати праці, так і вимоги заказчика: міцність та максимально насичений текст, в якому потрібно було повідомити багато чого і для якого потрібна була велика площа. Адже традиція поваги до предків на Україні дуже сильна.
Кілька слів про парк, закладений господарем Дукою в 1682 році. Спочатку його план мав форму витягнутого паралельно до річки прямокутника, поділеного навпіл з більш широкого боку широкою чотирирядною алеєю із формованих лип — від брами до палацу. Ще й зараз тут можна зустріти дерева, які збереглися від ранніх насаджень. Обидві половини парку розділені по діагоналі дворядними липовими алеями, ними ж обрамлений весь периметр. В той же час від річки в парк був прокладений водогін, який не зберігся. В кінці XVIII століття, коли мода на англійські пейзажні парки сягнула аж до Поділля, нові власники Печери, Свейковські, збудувавши палац, значно розширили площу парку за рахунок долини Бугу і лівого берега; дика місцева природа з нагромадженнями валунів, мальовничими урвищами та віковими деревами надавала нечасту можливість влаштувати величезний романтичний „хаос”. А щоб внести необхідні виправлення до природнього оточення, валуни переміщали, створювалися гроти та купальні. З витратами, природно, не рахувалися. Для порушення симетрії, яка стрімко стала немодною, в регулярній частині парку підсадили нові дерева, та планування головних алей збереглося. Включивши до парку річку з її прегарними пейзажами, нові будівельники пробили вздовж схилу від палацу кам’яні сходи, прикрасивши їх мармуровими статуями. Широку терасу біля палацу огорожувала балюстрада з вазами. Звідси відкривався мальовничий вид на Буг та далі за річкою — зараз побачити це заважають дикі хащі.
Велика двоповерхова будівля палацу палладіанської архітектури з’єднувалося четвертними галереями з флігелями, створюючи курдонер (то не матюк, а закрите подвір’я), відкритий в сторону парадної алеї від брами. Головни фасад прикрашали портік та чудово виконані класичні, з фронтончиками сандрики вікон другого поверху. Як данина бароко, стилю, що вже сходив з арени того часу, оригінальні сандрики виділяли вікна нижнього поверху. Глибока лоджія з чотирьох колон великого іонічного ордеру поміж двох ризалітів о п’яти таких же розкішних вікон на кожному прикрашала фасад, який був звернений до річки.
В печерському парку зберігся останній архітектурний спалах минулих часів: стилізований під романтичну архітектуру мавзолей. Написи на цоколі зроблені польською: „Проетував Владислав Городецький”, „будували Костянтин і Яніна з Потоцьких, подружжя Потоцьких, 1904 рік”.
Відомий київський архітектор В.В. Городецький (1863—1930), який закінчив зі срібною медаллю Петербурзьку Академію художеств, прославився на Україні, в Польщі та Ірані (йому належить Миколаївський костел, будинок сучасного Нацбанку та будинок з химерами в Києві). Поховано Городецького в Тегерані. Він був відомий досконалим знанням архітектурних стилів різних епох та народів. Оригінальні творчі прийоми городецького знайшли свій розвиток і в Печері. Мавзолей являє собою каплицю, яка в плані має латинський хрест. Високі щипці з трьох боків піднімаються над абсолютно однаковими романськими порталами, з яких бічні обрамляють колись вітражні вікна, а західний — головний вхід. Східна сторона будівлі оформлена у вигляді апсиди. Під нею зроблено спуск в напівкруглу крипту. Широко використовуючи архітектурні стилі минулого, Городецький в той же час сміливо бвав на озброєння нові будівельні матеріали та конструкції. В вузьких вікнах — стільникове наповлення з шестикутних склоблоків — білих, оранжевих, бузкових. Ідеально рівна кахельна підлога, масивні дубові двері, стіни, складені з рваного гранітного каменю, пісковик та бетон — велика кількість природних та штучних матеріалів було використано при спорудженні відносно невеликої будівлі. Стильова точність деталей — результат не лише професійної ерудованості майстра. А й відмінного відображення в матеріалі, в тому числі — в новому матеріалі. Можна припустити, що і в печері над ліпними деталями працювали якщо не самі брати Саля (будинок з химерами, костел в Києві, агов!), то їх учні. До роботи в бетоні підходили дуже серьозно, оцінюючи його так само, як і класичні природні матеріали. По вже закінченим, намертво застигнувшим бетонним деталям скульптор Елія Саля проходив різцем, вдосконалюючи форми та залишаючи на витворі слід авторської руки. Виключно висока техніка оброботки бетону відплатили за це: лише при найближчому вивченні, порівнюючи структуру поверхні природнього та штучного каменю, можна відрізнити бетон від пісковику.
Цікаві дубові двері мавзолею з накладними навісами оригінального рисунку. До дрібниць все продумано архітектором (навіть шляпки цвяхів — з орнаментом). В центрі крипти, де так і залишилися незаповненими кілька аркосолій, привертає увагу велика біломармурова плита. Довгі епітафії розміщені над двома різними гербами: хрест „Пилява” з латинським девізом „Щит протиставив щитам” — роду Потоцьких і „Тжаска” — турецький напівмісяць, оточений зверху і знизу двома мечами — роду Сейковських. Потрібно відмітити, що польська геральдика відрізняється від прийнятої в інших країнах середньовічної Європи. Герби в Польщі використовувалися спочатку в якості своєрідного знаку на прапорі регіонального військового загону, що виступав у похід, зібраного тим чи іншим феодалом. Знаки ці простого, чітко вгадуваного рисунку з часом стали приналежністю найбільш знатних родів; деяким шляхтичам герб роду слугував як приставка до прізвища.
Перед мавзолеєм — велика стилізована брама. Два пілони фланкують в’їзд. Всередині кожного зроблена невелика дзвіниця. Опори огорожі з решітки декоровани рель’єфними хрестами на всю висоту, і сама решітка зроблена з великим смаком та майстерністю. Густі зарослі парку придають цьому куточку своєрідну привабливість. Навпроти воріт — з другого боку від глухої кам’яної стіни — великий бувший господарський двір, забудований в 1912—1915 роках за проектом Яна Гойріха такими ж самими капітальними спорудами, як і млин в Сокільці (талановитого архітектора, який теж закінчив Петербурзьку Академію художеств). Він же прибудовував та переробляв деяки частини печерського палацу, розібраного в 1920-х роках.
Печеру не можна покинути, не спустившися до річки, щоби пройтися її мальовничими берегами, відчути принади сонячних та водних ванн серед чарівних природних купалень між валунами.

 




Таким був палац. Наполеон Орда, 1870 р.

Таким був палац. Наполеон Орда, 1870 р.


Довоєнне фото палацу.

Довоєнне фото палацу.


Парковий фасад садиби

Парковий фасад садиби


Бальна зала палацу.

Бальна зала палацу.


Зала гобеленів.

Зала гобеленів.


Колекція зброї в Печері

Колекція зброї в Печері


Такою була картинна галерея палацу

Такою була картинна галерея палацу


Мешканки палацу з роду Потоцьких

Мешканки палацу з роду Потоцьких


Мавзолей. Фото мистецтвознавця Андрія Чекмарьова (2007).

Мавзолей. Фото мистецтвознавця Андрія Чекмарьова (2007).


Деталь мавзолею. Фото - А. Чекмарьов

Деталь мавзолею. Фото - А. Чекмарьов


Брама

Брама. Фото А. Чекмарьова


Брама. Фото до 1914 р.

Брама. Фото до 1914 р.


Фото з путівника Малакова

Фото з путівника Малакова


А так храм виглядав влітку 2007 р.

А так храм виглядав влітку 2007 р.


Фрагмент ліплення стелі палацу.

Фрагмент ліплення стелі палацу.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник