English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Ілляшівка
28 вересня 2008 р.

Архітектура тьм'яніє без грошей і догляду. Природа ж лишається собою.


1914 р.

Палац в минулому житті (фото до 1914 р. з книги Р.Афтаназі "Дії резиденцій на кресах...", том 9) чимось нагадував Верхівню.


Карта

 

Я збиралась сюди майже рік. Розуміла: поїздка в таку глибинку вимагатиме цілого дня, тим більш - лише один рейс з Хмельницького і все, без варіантів. Ризикувати не можна. Я могла там бути взимку чи влітку, але я чекала на золото осені. Нарешті, два погожих ясних дні в Кам'янці, сонечко на синьому тлі в прогнозі на Хмельницький - час відвідати Ілляшівку.

 

28 вересня 2008 року сонце було скрізь, крім палацу в Ілляшівці. Я проводила експеримент, навіть двічі: варто відійти від садиби метрів на 300 - з'являється розкапризоване світило. Повертаєшся до школи-палацу - тьм'яна димка, похмуре небо, відсутність кольорів.

Вважатимемо, що палац в Ілляшівці зачарований.


 Історія Ілляшівки

Щоб переконатися в тому, що це класична глуш, достатньо відкрити карту Хмельниччини. Що до Хмельницького, що до Старкона чи Старої Синяви - далеко. Дороги - такої, яка заслуговувала б хоча на тоненьку чорну лінію, а не незрозумілий пунктир - немає. Що ж є?

Палац.

А його історію знають польські дослідники Роман Афтаназі і Антоні Урбанський. І факти про історію села, і архівні світлини в обох авторів перегукуються.  

Ілляшівка (польською Eliaszowka) відома з 1449 р. і колись входила до уланівського староства (не в тому сенсі, що тут водилися хвацькі улани, а в сенсі симпатичного вінницького Уланова). Вічне прикордоння, тож землі навколо рясніли фортецями і укріпленнями. Десь саме під Ілляшівкою стояв табором кримський хан Кантимір Ага і начебто навіть насипав в селі вали та влаштував перекоп між ставками.

Пізніше село стало вотчиною поміщиків Вороничів і Дорожинських.

Томаш Дорожинський, який хазяйнував тут в ІІ половині XVIII ст., записав в 1800 р. свої гроші і села в спадщину своїй другій дружині, княжні Гелені Четвертинській. І ще своїм братам. І племінникам. В результаті після смерті пана Томаша вся рідня пересварилася, бо не могла поділити спадщину по справедливості. Тому вирішили все продати - а гроші поділити. І дуже швидко Ілляшівка потрапила до Северина Букара (1773-1853), автора відомого в Польщі щоденника, виданного Красовським.

Правдоподібно, саме Северин почав будувати в новому володінні палац-резиденцію. Пізніше він записав Ілляшівку своїй дочці Клотильді, дружині Владислава Бернатовича. Вже в Бернатовичів близько 1830 р. Ілляшівку купує Ігнацій Дорожинський. Ось нарешті і прозвучало прізвище родини, що мешкала тут і розбудовувалася, аж поки ХХ століття не внесло свої корективи в чужі життя.

Польський дослідник С.Лоза припускає, що ілляшовецький класицистичний палац з ледь помітними італійськими нотками було зведено за проектом відомого архітектора Домініко Мерліні (пам'ятаєте, приміром, Маліївці? Теж йому приписують. Дехто вважає, що безпідставно). З таким же успіхом С.Лоза міг би приписувати палац Мікеланджело: на час побудови споруди, а це орієнтовно 1820-ті, Д.Мерліні вже помер. Хоча в народі живе переказ про таємничого Італійця, який звів маєток в Ілляшівці. Тільки легенди й лишилися - після революції палацові архіви були знищені.

Відомо, проте, що будівництво обійшлося в таку кругленьку суму, що навіть такий відомий і багатий поміщик як Северин Букар був змушений село закласти під заставу. Можливо навіть, що він так і не зумів добудувати резиденцію.

Овальна зала до 1914 р.

Хоча, здавалося б, не такий вже й великий був палац: одноповерховий прямокутник 70 на 25 м. Але декор, декор! Ох, про його розкіш все ще нагадує фриз з маскаронами і геральдичкими мотивами на теми зброї, що біжить під карнізом, прикрашеним ліпленими квітами, дві бічні колонади. Та достатньо одного погляду на архівні світлини, щоб зрозуміти, скільки палац втратив за радянські часи. Немає вже барельєфу Аполона з квадригою на портику головного входу, немає вже навіть колонади, яка прикрашала палац з цієї сторони. Дах втратив свою фантазійність. Парковий ризаліт теж позбавився аттикової стінки з ліпленням.

 

Відомо, що колись палац був кремового кольору, а колони і ліпний декор були білосніжними.

 

В палаці у напівпідвальному поверсі були два приміщення для слуг, склади вина і овочей, кухня та дроварня. В панських приміщеннях була паркетна підлога, білі полаковані двері і багатий декор - приміром, тут знову можна було побачити барельєфи з Аполоном. Найцікавішими були кімнати з боку паркового фасаду: кожна з своїм характером і стилем. Двері тут були з декором з позолоченої бронзи. Фреска в усю стіну в їдальні зображала варшавський палац в Лазєнках. В одній з зал зберігалися мисливські трофеї. Бібліотека налічувала близько 1000 томів, переважно з історії та теології. (Я все-таки не буду описувати вмеблювання кожної кімнати, скерувавши тих, кого воно цікавить, до Тому ІХ "Дій резиденцій на давніх кресах Речі Посполитої", Вроцлав - Варщава - Краков, 1996. Сам Афтаназі керувався описом палацу, зробленим Юлією з Дорожинських Ледоховською).

 

Невеликий класицистичний флігель з двома парами колон біля входу містився за 150 м від палацу. перед самим палацем була розбита клумба, позаду розташувався сад (6 га), навколо котрого бігла стежка для прогулянок (сад там є й зараз). З східного боку містилася висока в'їздна брама (не збереглася, проте подекуди ще помітні залишки старих мурованих огорож).

Палац дивом пережив 1918 рік, але був цілковито пограбований. В 1920 році, під час походу на Київ, солдати Війська Польського розвели просто на підлозі мозаїчної зали вогонь. На диво, пожежі не сталося.

В перші радянські роки палац так і був палацем - але не панським, а культури. В 1980-х роках те, що сяк-так стояло без ремонтів кілька десятиліть, почало падати: саме тоді завалився портик.

 

Ех, от би в машину часу - і в середину вісімдесятих. Скільки тоді ще було того, чого немає зараз. :(.


 Летять. і не зважають на палац.






Тут багато ставків. І гусей.

Тут багато ставків. І гусей.


А ще є палац 1820-х рр.

А ще є палац 1820-х рр.


Зараз палац виглядає скромно.

Зараз палац виглядає скромно.


Хоча якийсь шарм все ще зберігся.

Хоча якийсь шарм все ще зберігся.


Колись все було не так.

Колись все було не так.


Гарно було!

Гарно було!


фото 1980-х років, зроблене Пажимським.

А це вже фото 1980-х років, зроблене на прохання Р.Афтаназі С.Пажимським.


Маскарон з рельєфного фризу.

Маскарон з рельєфного фризу.


Деталі фризу.

Деталі фризу.


Ще архівне фото.

Ще архівне фото.


Жодної людини навколо...

Жодної людини навколо...


Старі мури.

Старі мури.


Алея до палацу

Алея до палацу. Вона ж дистанція для бігу на 60м.

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник