Координати: 49°43′01″ пн. ш.27°18′48″ сх. д.

Карта

Перша письмова згадка - 1545 р.

 Понад 800 жителів.

Таких радісних, співочих сіл в Україні десь зо шість є. Хмельниччина має Веснянку поряд зі Старокостянтиновим. Звичайно ж, назва радянських часів - колись село називалося Свинна. Дерев'яна церква св. Юра (Георгія) тут по-волинські синя і у синодальному стилі, але здалеку (а я бачила лише здалеку) здається не без цікавих деталей. При нагоді спробую побачити зблизька. 

Виходячи з книги 1894 р. "Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Староконстантиновский уезд", колись на цьому місці - підвищення, майже центр села - стояла інша дерев'яна церква, зведена у 1736 р. і освячена у 1740 р. Напевно, була тридільна, якась така - не дарма "Історико-статистичний опис церквів..." згадує, що храм нагадував корабль і був зведений "по загальному старовинному плану" простим майстром-самоучкою на гроші парафіян. Церква була уніатською та була приписана до Старокостянтинівської замкової церкви св. Трійці. У 1762 р. статус святині підвищився до парафіяльного - все так само, звичайно ж, греко-католицького. Коли край у 1793 р. приєднали до Російської імперії, всі храми тут насильно переведи у православ'я. 

У 1840 р. до вівтарної частини того храму було з південного боку прибудовано ризницю та паламарню, а саму святиню піднято і встановлено на кам'янийу фундамент.

У 1876 р. почався наступ на традицію і народну архітектуру південної Волині: було знищено опасання, яке бігло навколо храму, а замість ґонтового даху з'явилася бляха, така ненависна всім любителям дерев'яної архітектури. Тоді ж з'явився закритий тамбур при вході. В 1882 р. стіни церкви покрили фарбою - наступ фарби на деревину не припиняється і тепер. 

Дзвіницю була кам'яною. Напевно, стара церква на початок ХХ ст. була вже в такому стані, що вирішили зводити нову.