English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Сколе. Палац Гредлів
Політ над палацем баронів Грьодлів у Сколе (Скольому), 17 серпня 2019 р.
Політ над палацем баронів Грьодлів у Сколе (Скольому), 17 серпня 2019 р.
Сколівський палац Гредлів (Грьодлів) на листівці-лепорелло з перших років ХХ ст. Повністю листівку можна побачити в галереї праворуч.
Skole, palac. Сколівський палац Гредлів (Грьодлів) на листівці-лепорелло з перших років ХХ ст.

Від лісоторгівців до сиріт.

Координати палацу: 49°1'29"N   23°29'32"E


Сколе - це Карпати. Зимовий відпочинок, піші прогулянки, колиби і краєвиди. Але ж мене цікавить перш за все архітектура, правда?

І в цій галузі Сколе завбачливо готує шикарний палац в присілку Демні. Його й шукати не треба - лежить при трасі. Та адресу про всяк випадок залишу: вул. Князя Святослава, 40.

Кажуть, статки Грьодлів завдяки Сколівським Бескидам подвоювалися щорічно (!).  При таких грошах і жити треба показово. От брати Грьодлі і жили - в розкішному необароковому палаці в Демні Вишній.

Демня, треба сказати, була індустріалізована ще у XVIII ст. - тоді тут було закладено доменну піч і скляну гуту. В ХІХ ст. граф Кінський збудував тут перший паровий тартак, в 1864 р. засновує найбільшу в краї сірникову фабрику. Але Грьодлі перетворили це місце на маховик капіталізму.

Грьодлі перекроїли під себе не лише Демню біля Сколе. Їх палац, кажуть, зберігся в селі Майдан. Не знаю, не була. Та що там палац - навіть цілий населений пукнт носив їхнє ім'я: Гредльово!

Про туризм барони теж думали: першою з усіх вузькоколійок дозвіл на туристичні маршрути отримала лінія Демня- Коростів (41 км). Тут і справді гарні лісисті краєвиди. А скаутським загонам надавалися знижки... А від станцій відходили розроблені пішохідні маршрути... А ще є мінеральні джерела... Туризм теж непоганий бізнес.  

В 1912 р. еліту, інтелігенцію і просто хворих Австро-Угорщини чекали у Сколівських Бескидах 22 курортні центри.

Ну але ж ми починали про палац?

 

Палац-інтернат

Сходи в палаці.
Білий кінь.

В фундаментальній багатотомній праці Романа Афтаназі про резиденції на Кресах ані Сколе, ані Демня не згадуються. Мовчить про палац Грьодлів і путівник М. Орловича. (Напевно, тому що Грьодлі не були етнічними поляками).

Доведеться опиратися лише на власні здогади. Палац Грьодлів виник, ймовірно, в останні роки ХІХ ст. - це ж у нас нео-ренесанс, а якраз тоді панувала на нього мода. На деяких старих фотографіях немає куполу над центральною частиною будівлі, проте є два бічних - можливо, вони були зруйновані у Першу світову війну. 

 

Споруді вдалося пережити лихоліття обох світових воєн, а з 1956 р. в цій двоповерховій громаді розмістилися діти-сироти: там до сьогодні функціонує будинок-інтернат на 260 дітей.

Інтер'єрних багатств не чекайте: хіба от манірні викручені сходові клітини нагадують про колишні багатства. Ніякого ліпного декору, старих меблів чи камінів. Лаконічна побілка, жахливий сморід з незмитих унітазів, повно дітей, які гасають коридорами. Споруда волає про ремонт. Останній був ще на початку 1990-х.

Дивні ґроти під двома башточками на головному фасаді забиті сміттям - а от Ігорю Хомі пощастило, і він побачив там білого коня. Парк, який оточував палац і налічував чимало екзотів, зараз не може похвалитися особливою доглянутістю.

Хоча інтернат має ще кілька корпусів, розташованих поруч, саме у палаці Грьодлів, на другому поверсі, живуть сироти і напівсироти. Є й ті, в кого батьки є - але в їхніх гірських селах немає школи. І так буває.

Перший поверх відданий під початкові класи і бібліотеку.

Все ще збереглися гарні ковані огорожі і хвіртки, та й фонтан, думаю, при великому бажанні ще можна оживити.  

 

Нижче - моя стаття, написана у вересні 2015 р. для журналу "Корреспондент":

Королі лісопилок

Футурологи люблять лякати страшилками про те, що корпорації стануть набагато сильнішими і впливовішими за держави. Навіть не вдивляючись в майбутнє, можна відшукати підтвердженням цій теорії в минулому. На межі ХІХ і ХХ століть Сколівські Бескиди, карпатський район на півдні Львівщини, був частиною не тільки Австро-Угорської імперії, а й промислової корпорації Грьодлів. Тут навіть ходили власні монети, відкарбовані у віденському монетному дворі. Їх обіг зберігався до 1930-х рр. - і лише у володіннях баронів Грьодлів, королів карпатських лісопилок.

Держава Сколе

Герман Грьодль
Герман і Віктор Грьодлі
Віктор Грьодль

 

Брати Герман, Бернард і Альберт народилися в середині ХІХ ст. в сім'ї підприємця Цадика Грьодля в німецькому місті Фрідберг неподалік від Гессена, але власну промислову імперію побудували в карпатських лісах. Створена сімейством найбільша в світі деревообробна корпорація називалася «Трансільванська лісова індустріальна компанія», але її штаб-квартира була далеко від вотчини графа Дракули. Столицею була Демня - село-сусід містечка Сколе.


36 тисяч гектарів лісу навколо Демні, Славського та ще двох десятків сіл Львівщини належали Грьодлям - це як мінімум. Згідно з книгою Войцеха Рожковського "Landowners in Poland, 1918 - 1939", баронські володіння в Бескидах становили 44,8 тис. га - не дарма вони гордо іменували ці землі «державою Сколе».


Баронам також належали 33 тис. га смерекових лісів навколо Вигоди (сьогодні - Івано-Франківська область), 10 тисяч лісових гектарів на кордоні сучасних Угорщини і Словаччини, дві з пловіной тисячі гектарів на південному сході Польщі і 6000 га - власне в румунській Трансільванії. Були ще ділянки лісу неподалік від Тячівщини на Закарпатті.


Так як деревина була потрібна в усьому світі, в 1903 р у сімейства завелася «Теплохідна компанія Грьодлів». Її чотири плавзасоби вартістю в чверть мільйона фунтів стерлінгів були приписані до англійських портів, але насправді були угорськими. Три пароплава носили імена дружин трьох братів: “Меланія”, "Гізелла” і “Маргіт”. Під час Першої світової війни британське Адміралтейство реквізувало флот Грьодлів, заплативши баронам звичайну ставку. Коли виявилося, що кораблі насправді належать державі-супернику у війні, флот був проданий з аукціону.


Імперія лісопилок починалася в Трансільванії - туди сімейство Грьодлів перебралося в середині 1870-х рр. Статки Цадик Грьодль заробив в 1879 р., в рік, коли Тиса вийшла з берегів і буквально знесла з лиця землі місто Сегед на південному сході Угорщини. З 5723 будинків вціліло 265. Імператор Франц-Йосиф відвідав Сегед і пообіцяв: місто стане крашим, ніж було. Поселення відбудували за кілька років - і на всеімперське будівництво Грьодль-старший постачав карпатську деревину.

На Парашку за смереками

Австро-угорське громадянство нуворишам вдалося отримати тільки через 15 років імміграції, в 1890 р. На той час вони вже кілька років як облаштувалися в Сколе. За легендою, в 1886 р. молодший брат Альберт виграв велику суму в казино і на ці гроші викупив у графа Євгеніуша Кінського і ліси, і палац біля Сколе. Разом з підприємцем Вільгамом Шмідтом була створена фірма «Грьодль і Шмідт», пізніше названа «Брати Грьодлі».
Про те, що ліси треба берегти, а не нещадно експлуатувати, наприкінці ХІХ століття ще не знали. Через Бескиди були прокладені три лінії вузькоколійки, перші в Станіславівському воєводстві: возити ліс з гір до тартаків. У 1892 р. їх протяжність становила всього 13,6 км. До 1907 р. довжина виросла в п'ять разів, лінії перевозили 70-80 тисяч кубометрів деревини в рік. Обслуговували вузькоколійку трьох локомотиви, близько сотні вагонів і незліченна кількість платформ.
На ділянці від лісопилки в Демні через Свидник до села Тисовця протяжністю 18,7 км колії забиралися на найвищу гору Сколівських Бескидів - Парашку (1270 м). На деяких ділянках нахил колії становив 25%. Крім лісу, вузькоколійки перевозили туристів: на межі ХІХ і ХХ століть Карпати були у великій моді, в міжвоєнний період їх популярність тільки зросла. Сколе і околиці стали популярним напрямком: до місцевих гір зі Львова вже в 1887 р. можна було дістатися поїздом без пересадок. Всі бажаючі могли покататися по мальовничій лінії Демня-Коростів (41 км). Скаутським загонам надавалися знижки. Від кінцевої станції починалося кілька пішохідних маршрутів.
Декому вдавалося проїхатися зайцем. Адам Трояновський в своїх мемуарах про дитинство в 1930-х рр. «Там, де Зелемянка» писав: «Величезну радість доставляла нам їзда платформами вузькоколійки баронів Грьодлів. (...) Удень в певний час паровий крихітний локомотивчик відправлявся з декількома порожніми платформами, щоб через деякий час повернутися завантаженим величезними і довгими стовбурами. Знаючи, коли потяг від'їхав в горах, ми тихенько гнали зі станції одну з порожніх платформ і забиралися якомога вище в гори.

Потім, користуючись значним кутом нахилу траси, їхали вниз, досягаючи досить великої швидкості, так що іноді доводилося гальмувати палицею, яку брали з собою. Вона чіплялися за одну з рейок. Цими незаконними діями займалися ми довго, ніким не налякані».
У 1900 р. з'явився перший охоронний лісовий округ площею в 69 га. Барони також створили музей природи в Демні. У Гребенові діяла «пстругарня» - розплідник, де розводили форель. А одне з джерел в національному природному парку «Сколівські Бескиди» до сих пір називають «Альберто» - Грьодль-молодший нібито вилікував його водою виразку шлунка. Пізніше син Альберта Ріхард облаштував територію біля джерела.

Столиця імперії Грьодлів

Біля Демні запрацювали кілька тартаків, каменоломня, кузня, цегельня, механічні майстерні і гідроелектростанція. Штат зразково-показового тартаку в Демні нараховував 1000 осіб. Все було обладнано за останнім словом техніки. Відходами пару опалювали службові приміщення. На вершині гори був влаштований водозбірник, вода з якого подавалася вниз керамічними трубами. За системою стежив лише один робітник. Водопровід працює і сьогодні - і майже не ремонтувався за свою більш ніж столітню кар'єру. У рік Бескидські тартаки переробляли 300 тисяч кубометрів деревини. Ще одна велика лісопильня була побудована в Стрию і за масштабами мало відрізнялася від розташованої в Демні. Якість місцевої продукції підтверджували державний диплом промислової виставки у Львові в 1894 р., похвальна грамота Першої всепольської дорожньої виставки у Львові в 1926 р. та інші дипломи. Ось яскравий факт: на бескидських лісопилках Грьодлів англійською королівською сім'єю був куплений паркет для Букінгемського палацу в Лондоні.


Демня і до Грьодлів була індустріальним центром Сколівщини: ще в XVIII ст. тут з'явилася доменна піч і гута - підприємство з виробництва скла. В середині ХІХ ст. граф Кінський збудував тут перший в регіоні паровий тартак і найбільшу на Львівщині сірникову фабрику. Але тільки брати Грьодлі перетворили Демню в маховик капіталізму. Альберт мав славу міцного господарника, який і за 70 тримав все в своїх руках і невтомно модернізував і примножував свої капітали. Його син Ріхард (1890-1964) продовжував справу батька з не меншим успіхом і ретельно вивчав досвід передових лісообробних фірм США і Швеції. Щорічно він влаштовував екскурсії в свої володіння для вчених і студентів Львівської Політехніки.
Вважалося, що статки Грьодлів завдяки нещадним вирубуванням в Карпатах подвоювалися щороку. На баронів працювало кілька тисяч лісорубів, близько сотні чиновників і кілька десятків підприємців.
Тартаки постраждали в Першу світову, але були швидко відбудовані. Устаткування в них привезли зі Швеції. Загальна довжина складів лісу становила 3 ​​км. При лісопильні працювала фабрика скринь, де робили предмети інтер'єру із залишків деревини.
Для робочих близько Демні збудували 14 пятиквартирних будинків з господарськими будівлями, два гуртожитки, які називали «казармами», і шість чотириквартирних будинків для чиновників. Біля кожного будинку був викопаний колодязь. Всі будівлі - електрофіковані. Всі комунальні витрати і ремонтні роботи в поселенні на 4 тисячі жителів, яке називали Грьодльова, брала на себе фірма. Взимку по дворах безкоштовно розвозили дрова.

Соцпакет був теж непоганий: на кожну дитину каса фірми виплачувала фінансову допомогу, похорон працівників теж брали на себе «Брати Грьодлі». У фірми було два фіакра для таких цілей: чорний для сумних приводів, а білим сім'ю з новонародженим немовлям везли до костелу, церкви або синагоги - в залежності від віросповідання робітника.
По суботах всі робітники отримували конверти з зарплатою. Досить скромною: за земельні роботи отримували 3-6 австрійських корон щодня (мішок кукурудзи в той час можна було купити за 10 корон). Робочий пилорами за 12-годинну зміну заробляв 2 корони - стільки ж, скільки і підсобний робітник на підприємстві. 10-годинний робочий день був введений вже після Першої світової війни. Найприємнішою була зарплата начальника ділянки на вузькоколійці: в міжвоєнний період вона становила 300 злотих щомісяця. На цю суму можна було купити п'ять молочних корів. Машиніст за зміну отримував шість злотих, його помічник - чотири, кондуктор - всього два злотих.
Осередок соціалістичної партії, що діяла на тартаку, одного разу організував страйк проти низьких зарплат. Священик Михайло Мосора довго розмовляв зі страйкарями за накритим столом, поки всі не примирилися. Поїли смачно. Зарплати залишилися на тому ж рівні.
Половина зарплати видавалася грошима, половина - спеціальними марками, власною грошовою одиницею імперії Грьодлів. Отоварити марки можна було тільки в мережевих магазинах баронів. Зроблено це було нібито на численні прохання дружин робітників тартаку, які скаржилися на пияцтво чоловіків.
Наслідком пияцтва були не тільки бурчання жінок, а й високий промисловий травматизм на лісопильні. З цим теж потрібно було щось робити. На гроші промисловців була побудована лікарня з амбулаторією. Грьодлі також посприяли появі в Демні школи (навчання велося польською - і ходили до неї в основному діти чиновників), лазні і «Касіно» - міксу будинку культури та грального закладу. Там часто грав духовий оркестр під керівництвом І. Бандуровича, предмет місцевої гордості. 36 його музикантів акомпанували місцевим святам і похоронам, а в День лісу виконували хіт «Пошта в лісі». Подібно до багатьох сучасних олігархів, Грьодль був спонсором місцевої футбольної команди, яка їздила на матчі то в Стрий, то до Дрогобича.
Щорічно на 1 травня робітники трьох парових тартаків з сім'ями вузькоколійкою вибиралися на відпочинок на річку Бутивлю. Для чоловіків на пікнік брали бочку пива, жінкам і дітям діставалися солодощі та морозиво.
Ще одне загальне свято влаштовували на Новий рік: в «Касіно», з оркестром і екзотичними бананами і апельсинами. На дитячі свята в день св. Миколая заглядав сам барон — і давав кожному малюку срібну монетку в два злотих.
Багатьом запам'ятався випадок з робочим ГЕС на горі Святослав, який взяв без дозволу з лісопильні кілька дощок. Барон викликав його до свого кабінету і запитав: «Я мало тобі плачу? Може, позичити тобі грошей? Навіщо тоді взяв дошки? Іди працюй і не роби мені дурної слави, немов мало тобі плачу і тому ти змушений красти». Більше дошки ніхто не крав.

Палац у трофеях

Як все амбітні нувориші, Грьодлі любили водитися з блакитною кров'ю. Були знайомі з митрополитом Андреєм Шептицьким. Свій баронський титул підприємці купили в 1903 р - тоді це було звичною практикою.
Весь місцевий бомонд прибув на весілля спадкоємця промислової імперії Ріхарда Грьодля фон Гюлафалва унд Богдан з Валерією Грезінгер.
У вересні 1937 р. в маєтку баронів гостював онук імператора Франца Йосифа князь Віндіш-Грац. Після карпатського полювання аристократ позував перед палацом з оленячих черепом з розкішними рогами фотографу Володимиру Пухальському. У ті наївні часи це ще не вважалося неетичним. У жовтні 1938 р. з оленячими головами позував вже граф Лімбург і барони Віктор Кёнігсвартер і Улльман.
З 1902 р. щорічно в Демню на полювання приїжджало все численне сімейство Грьодлів з гостями. Сколе в той час польська преса називала «європейською меккою мисливців». Неподалік від винного льоху баронів стояв мисливський будиночок «Бесіда». Ще один будиночок побудували на Зелемині біля села Тухля. Весь цей антураж - ріжки, зграї гончих, єгері - були потрібні для чергового опудала оленя чи кабана для позування на мисливській виставці. М'ясо убитих тварин продавали робочим за копійки. Зате шкура рисі і величезні оленячі роги отримали премію на виставці в Берліні в 1909 р. З виставки в Познані в 1929 р. в Демню приїхали велика золота медаль за колекцію опудал і золотий кубок за кращу колекцію рогів - плюс вісім срібних і три бронзових медалі за різні трофеї. У 1936 р. на львівській виставці в честь 60-річчя Малопольського мисливського товариства на стенді баронів Грьодлів демонстрували опудала чорних вовків, рисі та єнотовидного собаки, роги оленів та ікла кабанів.
Перед Першою світовою в шлюбних іграх в околицях Сколе брало участь близько 550 самців-оленів. Всього популяція налічувала близько 4000 звірів. Набагато більше, до речі, ніж в ХІХ столітті - гори лисіли, на місцях вирубок з'являлися ягоди, олені мігрували в новий для себе ареал з Угорщини. У 1921 р. нарахували всього 97 самців — згубно позначилося масове браконьєрство в війну.
До полювання барони підійшли з тією ж педантичністю, яка відрізняла їх і в роботі. Головними фанатами жорстокої забави були Ріхард Грьодль, керуючий «Держави Сколе» Геза Робоз і шеф лісництва Юречек. Звірів охороняли, в рік дозволялося відстрілювати не більше 25. В лісах були збудовані колиби з кухнею, погребом, туалетом і телефоном. Спеціальна система оповіщень, вмонтована в стіни, давала знати, коли до колиби наближався звір. Оркестр Бандуровича теж брав участь у виїздах, подаючи «мисливські сигнали».
Грьодлі володіли будинками у Львові, Сколе та Стрию, але під резиденцію своєї «держави Сколе» перебудували палац Кінського в Демні. Імпозантна споруда пережила кілька пожеж в Першу світову, була реконструйована після Другої світової, а з 1956 р. використовується як дитячий інтернат. Шукати там інтер'єрну красу заняття майже безнадійне. Тільки вишукано закручені сходи нагадують про колишніх господарів палацу. На другому поверсі зараз спальні. На першому - початкові класи і бібліотека.
Збереглася кована огорожа і фонтан, що давно не працює. Парк, колись наповнений екзотичними рослинами, здичавів. Колись тут була оранжерея, де садівник Кароль Сідлецький вирощував квіти не тільки для резиденції, а й для міського парку в Сколе. Коли почалася Друга світова, садівник пішов за своїм господарем в Австрію. Війна і прихід на західноукраїнські землі СРСР зруйнували всю імперію карпатських королів лісопилок. Всі підприємства були націоналізовані. У вересні 1939 р. в палаці Альберта Грьодля розмістилося НКВД. Війна ненадовго вибила чекістів з баронських хоромів, але вони повернулися сюди знову в 1944 р. і працювали тут до 1948 р.
Близько 200 чиновників і працівників з Грёдловой в 1940-41 рр. вивезли з рідних місць вглиб СРСР.



Дах палацу
Дах палацу  Грьодлів (Сколе)
Лепорелло (до 1906 р.) з видом Сколего.
Лепорелло (до 1906 р.) з видом Сколего.
Ще до перебудови?
Ще до перебудови?
Демня (Сколе)
Демня (Сколе)
Каменоломня у Демні
Каменоломня у Демні
Вид на тартак "Ельза"
Вид на тартак "Ельза" Сколе
Палац колись і зараз.
Skole. Palac Groedlow. Палац Гредлів на Демні (Сколе)
Skole. Palac Groedlow. Палац Гредлів на Демні (Сколе)
old photo of Palace Groedl in Skole (Demnia)
Палац (Сколе) колись і зараз.
Палац Грьодлів (Groedl, Grödl) в Сколе. 24 лютого 2007 р.
Серпень-2019
Палац Гредлів у серпні 2019 р.
Палац Грьодлів (Groedl, Grödl), лютий-2007.
Палац Грьодлів (Groedl, Grödl) в Сколе. 24 лютого 2007 р.
24 лютого 2007 року.
Палац баронів Грьодлів на Демні (Сколе)
Релікти радянської епохи напроти палацу.
Сколе. Релікти радянської епохи напроти палацу Грьодлів
Вся ця частина Сколе називалася Гредлів
Вся ця частина Сколе називалася Гредлів
Вся ця частина Сколе називалася Гредлів

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149439011000365

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник