Але ми не про ріки і не про дівчат. Ми про Опорець.

Глухомань в своєму найкращому вигляді. До Сколе звідси 38 км., до Львова - 148.

Село відоме з 1490 р. Назву підказала річка: тут тече Опора.

Над селом, на дійсно вдало вибраному місці - дерев'яна Здвиженська церква (1842-1844) з дерев'яною ж дзвіницею.

Збудував храм місцевий майстер Білень з села Хітара.

Як і більшість церквів на Бойківщині, ця триверха і тризрубна. Складається з трьох квадратових у плані об'ємів (середній - найбільший). Всі зруби накриті главами з подвійними восьмериками на подвійних четвериках. Їх завершення - приплюснуті шатри, перехоплені в нижній частині.

З обох боків від східного зрубу знаходяться дві невеликі прибудови, збудовані одночасно з церквою. По всьому периметру споруди йде підашшя, де в разі негоди чи спеки можна було заховатися вірним.

В інтер'єрах зберігся живопис 1900 р. Не бачила, не була я всередині.

Дзвіниця триярусна і теж квадратова в плані.

З книги Василя Сокола "Писана криниця".

Взяла тут

Йшли ту заселюватися люди, що втікали ци перед татарами, ци від мадярів із-за Карпат. Підійшли, де тепер станція Лавочне, ну й там стали сперечатися. Там, де потоки розходяться. Бо тогди йшли хіба за ріками, за потоками.
Сперечалися, куди їм дальше йти, чи й усім разом, чи кождому окремо. Один казав, що ліпше бути разом, другий радив селитися окремо в лісах. Бо як хтось нападе, а будут вони в однім місци, то їх знищат усіх, а як розийдуться, то хтось таки лишиться. Тот, що радив окремо будуватися, був дуже впертий. Оселився під тим Бескидом, а за тоту його впертість і село, що почалося від нього, стали називати Опором, а потім Опірцем.
А тамті пішли на Лавочне і на Кавний і там порозселювалися. То все говорили, що йшли три брати, волами чи коровами тягнули своє майно, яке мали та що з собов могли захопити.