Так як про Корналовичі я нічого не знайшла у своїй не такій вже й скромній краєзнавчій бібліотеці, доведеться обмежитися фактами, наловленими у мережі. І почнемо з IV тому "Словника географічного королівства Польського та інших слов'янських країв" (Варшава, 1883). Там Корналовичам присвячена по-справжньому ВЕЛИКА стаття - стараннями якоїсь Кароліни Селинської, котра надіслала редакції свої матеріали.
І там є про те, що Корналовичі за 12 км від Самбора русини-українці називають Корнеловичами (хм, ця форма не вижила). Що найближча залізнична станція та телеграф - у Дублянах-Кранцберзі (ага, то під Дублянами було поселення німців-колоністів! Там ще й Калинів названий Кайзердорфом). Що в селі була цегельня, водяний млин і винокурня. Що більша частина Корналовичів належить Целестині Созанській (Celestyna Sozańskа), хоча є й кілька інших власників у місцевих земель. Що за переписом 1880 р. тут мешкало 1210 людей. 188 мешканців налічував панський двір (?). Римо-католиків у селі було 662 особи. Греко-католиків - 640. Майже порівно, цікаво - може, тому й храми стоять поруч? Відомо ж, що греко-католицьку церкву спорудив на свої кошти Адам Созанський через кілька років після купівлі села.
А далі у статті раптово описується традиційний одяг місцевих жителів: "Чоловіки носять опанчу (широкий довгий плащ без рукавів - Блека) з чорного сукна з зеленими лацканами та чорні капелюхи; влітку замість опанчі носять білі полотняні кафтани. Взимку жінки носять чорні або темно-сині сукмани (? не знаю, що це - Блека), підбиту чорним баранцем, штани з ременем, хустини з пасками на голові, на які беруть кілька ліктів білого полотна, так звані примітки. Влітку також носять жупани з чорного сукна. Матеріальне існування селян гірше посереднього".
Ще у статті вказується, що більшість хат у селі - дерев'яні, криті соломою. Що є в Корналовичах 251 голова великої рогатої худоби бернської породи та 121 кінь. На 1880 р. у селі вже була церква (про костел чи родинну усипальню Созанських не згадується), а також однокласна школа на правому березі Дністра, зведена у 1878-1880 рр. Вона мала "наукову залу" розмірами 8 на 6 м та двокімнатне приміщення з кухнею - для проживання вчителя. Навчалися тоді польською мовою. У 1882 р. школу відвідувало 85 хлопчиків та 32 дівчинки.
Про рід Созанських в інтернеті вкрай мало інформації. Відомо, що цей рід придбав село ще у 1820 році. Мали вони також п'ять фільварків, великий сад, насаджений за часів останнього власника села Станіслава Созанського (помер у 1939 р.), землі у сусідніх Дублянах та Озимині. До перших років ХХІ століття дожив був у старому саду "мурований" дуб-аксакал. Липові алеї, що ведуть у Корналовичі з різних боків, теж були посаджені за наказом Созанських.
Я сама нещодавно писала у циклі карпатських статей про художника Міхала Созанського з-під Самбора, котрий був учнем Л. Марконі та свого часу малював гуцулів у Яремчі. Можливо, він був родичем власників Корналовичів? Бо крім згадки у "Словнику географічному" є ж ще нижня частина красивого місцевого костелу (історизм, що грається у готику, я на око дала 1890-ті - і таки не помилилася) - там напис "Склеп Созанських" польською. Плюс згаданий у Вікіпедії факт, що Станіслав Созанський заповідав свій маєток Краківській академії мистецтв.
Каплицю з родинною усипальнею звели за літо 1890 р. на кошти Фелікса Созанського. Місцеві католики відтак вже могли не добиратися на меси аж у Дубляни, а мати власну святиню під боком. Вікіпедія пише, що храм нібито якась італійська фірма привезла в Корналовичі у розібраному вигляді. Всі деталі були пронумеровані, тому за кресленнями костелик швидко зібрали на місці. Ще того ж року каплицю освятили під титулом Пресвятої Діви Марії. У родинному гробівці поховані Антоній та Фелікс Созанські з членами їхніх сімей.
Палац же був за крок від каплиці та церкви - все ще стоїть його стара брама. Але з нею вже дитячий майданчик та якийсь освітній заклад з зовсім сучасною архітектурою.
Після Другої світової і аж до 1991 р. каплиця стояла зачинена. Потім споруду відреставрували і перетворили на костел для місцевої римо-католицької громади. Під час реставрації використали деталі зруйнованого костелу у селі Волоща.
Ще одна реставрація будівлі відбулася у ковідному 2020-му.
Замість іконостасу тут висіла копія ікони Богоматері Ченстоховської. Вона пропала у роки Другої світової. Зараз там знову копія цього знаменитого образу.
Вікіпедія згадує бувальщини про костелик: начебто у Другу світову там сидів нацистський снайпер. Його дістав-таки артилерийський снаряд - але той постріл зруйнував дах будівлі. А у післявоєнні часи школярі зі Львова, котрі чомусь мешкали у корналовицькій школі, полізли у гробівець шукати скарби - і зруйнували поховання Созанських, порозкидавши їхні рештки навколо. Пізніше бідних Созанських перепоховали.
Я була у селі в четвер, храми обидва були зачинені, але тут відбуваються служби щонеділі. Костел є філією Самбірського костелу.
