В польські часи місто часом називали "галицькою Венецією" - через справді чималу кількість води в Буську: тут є Буг з притоками, тут є Полтва та численні ставки (правда, від меліоративних робіт деякі місцеві річечки вже висохли). Колись у місті налічувалось 68 мостів і містків! Цікаво, скільки є зараз.

В Венеції не була, була в двох Північних Венеціях: Пітері і Брюгге. З останнім бельгійським містом я порівнювала Буськ в своєму блозі:

"Буськ має все, що треба порядному галицькому місту мати: ратушу, 4 церкви (з них дві дерев'яні і круті), костел, палац Бадені (не такий шикарний як в Коропці, але може бути), синагогу, парк. Туристів от немає. Дивно, да? Ну чим Буськ гірший за Брюгге? В Брюгге щороку до 4 млн туристів приїжджає. В Буськ - може, з 4 сотні. Хоча обидва вони міста, починаються на "б", в обох найпопулярнішим транспортом є велосипеди, в обох плутані криві вулички. Може, шось в воді не те? Води місту, названому на честь річки, виразно не вистачає: в міськраді крани пересохлі, а бачки в туалеті пусті. Ну, але я не про те."

Аж якось соромно за таке шановане княже місто. Древнє-древнє (і залишимо історикам розбиратися, з 1197 р. воно походить - чи ще з IX ст.). І магдебургія тут ще з 1411 р. - солідно. Невже все лише через те, що залізниця з Буськом знатися не захотіла, пройшла через Красне?

В 1539-1641 рр. в місті працювала папірня - одна з перших в Галичині. Саме на буському папері Іван Федорів друкував свою "Острозьку Біблію" (1581).

В місті діяли ремісничі цехи - різники, ткачі, кушніри, кравці, пивовари. В XVIII ст. з'являється промисловість: в Буську випалюють деревне вугілля, дьоготь, смолу, добувають залізну руду, яку оюробляють на великій кузні в передмісті Волянах. В 1769 р. запрацювала відкрита львів'янином Яном Пцешлом шкіряна фабрика.

Вулиця Є.Петрушевича, 12. До ратуші - метрів зі сто. До пам'ятника з німбом над головою - десь стільки ж. Самий-самий центр міста. В самому-самому центрі - старий палац багатющої родини Бадені. Це знаю я, це знає більшість краєзнавців, це знають всі жителі райцентру, але навряд чи у випадкового гостя міста з'явиться хоча б підозра про класицистичну махіну в старому парку.

Справа в тому, що палац ховають за високим сучасним парканом, що сяк-так злився з старою кам'яною і високою брамою.

Довгий час (з 1961 р.) в резиденції Бадені квартирували військові. Кому споруда належить зараз - важко сказати, там все ще продовжуються якісь майнові суперечки, хоча місто начебто мало отримати палац на свій баланс. Були навіть мрії про влаштування тут філіалу Львівської картинної галереї. А чого? Хороші плани: з Олеськом все ж колись вийшло. Ще були розмови про влаштування в палаці РАГСу.

Щоб потрапити на територію, можна якось по-пластунськи підлізати до палацу з боку парку чи оточуючих його двоповерхових багатоквартирних будинків, або довго дзвонити в дзвоник і очікувати, що на прохідній не сплять, що над вами зжаляться і повірять вашому посвідченню чи якими там документами ви збирались пудрити мізки церберам від охранки. Перший шлях вкриває кропива (багато кропиви) і помираючі від цікавості жительки тих багатоквартирок, другий взагалі в моєму випадку був безнадійним. Дзвонила, дзвонила - ніхто так і не підійшов і не відчинив браму. Так що інтер'єрів в мене немає.

І не факт ще, що вони й в самому палаці є.

Розповідь про палац Бадені доречно починати зі згадки про родину Мієрів (Mier).

З купою власників маєтку розібралися. Перейдемо власне до історії палацу в Буську.

За переказами, його спорудив ще Войцех Мієр в 1810 р. Швидше за все, ще в ХІХ ст. споруда була трохи перебудована і, ймовірно, розширена. Палац - класицистичний, двоповерховий. Головний фасад в центрі прикрашений портиком, парковий фасад вирізнявся псевдоризалітами, довгим балконом та кам'яними вазами на балюстраді. Загалом зовнішнє оздоблення будівлі досить скромне.

Про інтер'єри в ХІХ ст. нічого не відомо. Проте є описи палацу в міжвоєнний період. Під час першої світової війни з буського маєтку було вивезено кілька живописних полотен та кілька малюнків.

Відомо, що сходовими клітинами займався майтер Пьотр Віталіс Варасімович.

В 1932 р. палац було відремонтовано, хоча власники навідувались сюди вже лише влітку, мешкаючи переважно в маєтку в Живцю.

Палац оточує чималий ландшафтний парк (ХІХ ст.), зараз сильно запущений. Нині парк носить ім'я Тараса Шевченка.

Костел св. Станіслава, одна з міських вертикалей-домінант, розташований в центрі, в цікавому сусідстві - поруч міський відділок міліції і, здається, прокуратура.

Відомо, що вже в першій половині XV ст. в Буську було зведено два католицьких храми: святого Станіслава в Старому Місті та Діви Марії - відповідно у Новому Місті. В 1486 р. останній костел перетягнув на себе звання парафіяльного храму. Мало допомогло: невдовзі храми були знищені в татарських набігах.

В 1564 р. буська католицька парафія була поновлена польським королем Зигмунтом Августом. Костел св. Станіслава відбудували заново - і в такому вигляді він проіснував майже до кінця XVIII ст. Храм Діви Марії, домініканська святиня та костел Святого Духа з Середнього Міста були зруйновані в середині XVII ст. під час Хмельниччини. На місці зруйнованого Святодухівського костелу була пізніше зведена родова каплиця-усипальня Мієрів-Бадені.

Домініканський кляштор, споруджений Єжи (Юрієм) Вишневецьким на початку XVII ст., було відбудовано, але коли Галичина відійшла до Австрії, в 1786 р. монастир підпав під секуляризаційний наказ. Костел монастиря використовувався не за призначенням.

Нова парафіяльна мурована святиня споруджувалась з 1768 по 1779 рр. (Часом трапляються дані, начебто автором храму був Б.Меретин. Справді, трохи схоже на інші його проекти, але все-таки сьома вода на киселі). В 1780 р. костел було освячено. Храм двічі (1814 та 1849 рр.) сильно страждав від пожеж: до відбудов навіть доводилось переносити меси до греко-католицької церкви. Повністю храм було відбудовано лише в 1856 р.

Відомо, що в храмі було п'ять вівтарів, в головному містилися скульптурна група, що зображала трійцю, та "чудотворний" образ Мадонни, подарований Ю.Вишневецьким домініканському монастирю в 1608 р.

В 1944-1946 р. багато буських католиків, як і місцеві душпастері, виїхали до Польщі - прихопивши з собою чимало костельного майна та "чудотворний" образ. В закритому храмі розмістили фільмотеку.

Католикам повернули споруду лише в 1990 р. В 1991р. храм було повторно освячено.

Обидві дерев'яні церкви розташовані далеченько до центру, а так як з громадським транспортом в місті не дуже, довелося топати туди пішки. :о).

Спочатку була Онуфріївська церква в передмістю Воляни. Йти як? Ох. Центр - сквер на площі Ринок - костел - далі тією ж дорогою, зворот різко ліворуч на великому перехресті на вул. Б.Хмельницького - і далі аж до кінця, попід автомобільний міст і сусідній магазинчик. Далі вже буде видовбана в дереві капличка св. Онуфрія.

Храм не видно з дороги - бо він заховався. І як! Посеред літописного городища, ідеально круглого, розміщеного на невисокій горі. Зусібіч святиню захищають вали, а дерев'яна каркасна двоярусна дзвіницю (XVIII ст.) вартує на стежці до церкви. Чужий не пройде. :о)

Таке розташування робить і так симпатичний храм чимось особливим, незвичним - безсумнівно, це чи не найцікавіша пам'ятка міста.

В Буську скептично ставляться до дати, вказаної на охоронній табличці: 1758 рік? Ні-ні-ні. Тризрубна одноверха невелика церква з пізніше прибудованою ризницею вважається старшою ледь не на сто років (зустрічала дані про 1642, 1670 та 1680 рр.). Храм неодноразово перебудовувався, спочатку був двочастним. Реставрація мала місце в 1970 р. Центральна частина значно вища за бічні та має великий купол на восьмерику. Не знаю, чесно, чи храм діючий.

Якщо ж іти так само від костелу, нікуди не звертаючи - і йти довго-довго - то вул. М.Шашкевича виведе до тризрубної одноверхої Параскевської церкви (1708, вул Шашкевича, 56а). Де поділася дзвіниця з XVIII ст., я не знаю.

На перший погляд храм видається дещо непропорціональним: так і є, давним-давно це була центрична споруда, схожа на ротонду.

колись бабинець був більшим (його добудували в 1833 р.). Той старий бабинець пам'янає доглядачка храму (церква недіюча), дуже симпатична жінка, колишня вчителька англійської мови. Вона не лише розкаже історію церкви, а й згадає, яким дивовижно-прекрасним видавався її інтер'єр для них, дітей передмістя, котрі бігали сюди заглядати в шпаринку. Рідний храм жителі Буська люблять, бляхою не ображають.

В Параскевській церкві все аж плаче, так чекає на реставрацію (остання була ще в 1983 р.): дах протікає, з підсіння опадає листопадовим листям гонт, електрика відрублена - а як храм раптом загориться? Та всередині церква не справляє враження покинутої пам'ятки архітектури: тут і іконостас на місці, і ікони в рушниках, і килими на підлозі. Тихо, затишно, тісненько. На стелі розписи В. Леонтовича (1833, поновлені в 1889-1890 р. М.Сирським). Неподалік від церкви зберігся старий кіркут.

А повертатись звідси до центру зна-а-ачно ближче попри річку і повз Миколаївську церкву.