|
|
 |
 |
|
 |
|
 |
Монастир капуцинів в Олеську |
 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
Монастир капуцинів в Олеську давно використовують як фондосховище львівської Галереї мистецтв. |
3 січня 2020 р. частина черепичного даху монастирського костелу обвалилася внаслідок сильного вітру.
Поруч в галереї є стоп-кадри з відео Ігоря Мартиніва, на котрих видно масштаб втрат.
Стара польська поштівка з видом монастиря. |
Коли Олесько в 1728 р. перейшло у спадок волинському воєводі Северину Жевуському, магнат не лише взявся прикрашати інтер'єри нової вотчини-замку, а й задумав побудувати поруч з колишнім форпостом монастир.
Перевага у виборі чернечого ордену була надана капуцинам, до яких воєвода прихильно відносився і на яких покладав певну місію: “...Жевуські, збираючи капуцинів до Олеська, були впевнені в тому, що вони найкраще будуть надаватися для роботи серед місцевого люду, схильного до бунтів і анархії... Розуміли, що для того, щоб відтягнути народ від прірви, треба комусь скинути гарний одяг і підв‘язатися шнуром. Проти бідних простих каптурових місіонерів важко буде розповсюджувати ненависть, важко якось буде їх вбивати в частих тут бунтах. А так, можливо, хоч таким способом вдасться приблизити народ до двору...”
Капуцини отримали свою назву від загостреного кінця головного убору, який складав обов‘язкову деталь їх одягу. До Речі Посполитої орден привів Ян ІІІ Собєський. Перший монастир був закладений королем у Варшаві на пам‘ять про визволення Відня від турків в 1683 р. Після цього монастирі ордену почали з‘являтися в великих та малих містах держави.
Северин Жевуський був щирим фундатором і не шкодував коштів. У скорому часі в Олеську було збудовано костел з кляштором, який за красою і зручністю серед інших монастирів займав перше місце. Велична споруда побудована в 1737 р. Задум Жевуського здійснив досвічений подільський архітектор Мартин Домбровський.
Закрита зона. Двір монастиря. Гра "Знайди Блеку?" |
Об‘ємно-просторова композиція ансамблю була розрахована на сприйняття з боку замку, куди орієнтований головний фасад. Це класичний барочний комплекс, збудований за сталою схемою. Основою є каре з трьох квадратних у плані (35 на 35 м) корпусів з келіями на першому і другому поверхах, трапезною і кухнею. Ці три корпуси разом з костелом з четвертого боку утворюють закритий внутрішній дворик з колодязем. Костел св. Антонія - композиційний центр монастиря. До вівтарної частини храму приєднані капітул – місце збору монахів – та сакристія. На фасаді та в інтер‘єрі костелу були зроблені настінні розписи. В храмі також містилися твори живопису, виконані Франциском Лекшицьким та Симоном Чеховичем.
Перед фасадом костелу до сьогодні чергують три кам‘яні фігури: св. Марія з залізним німбом примостилася у центрі невеликої галявини, а біля мурів стоять дещо скалічені часом та людьми св. Антоній та св. Онуфрій авторства відомого скульптора Леблана, який працював в Олеську і Підгірцях в 1740-х роках. Онуфрія опізнати можна хіба по безмежній кудлатій бороді - обличчя цього відлюдника не збереглося.
Обитель - закритий світт, світ-в-собі, самодостатній мікрокосм. Монастирський двір оточений триметровим муром із в‘їздною брамою з боку фасаду - не лише від ворогів захищатися, а й від мирських гріхів. В плані двір нагадує тринавну одноапсидну культову споруду: на місцях вівтарів було п'ять мурованих капличок. До нашого часу ці будівлі не збереглися.
Фундатор подбав про те, щоб монастир був забезпечений потрібним обладнанням, книгами в бібліотеці, аптекою з потрібними ліками. Для внутрішніх потреб було насаджено великий фруктовий сад, розбито ділянки для городини, викопано два ставка для вирощування риби. Монахи не лише самі займалися господарством. З боку власників замку було видано рішення про утримання ченців. Так, у 1769 р. з волі Вацлава Жевуського навколишні села зобов‘язувалися кожного року почергово постачати олеській обителі:
“... пшениці на муку – 24 корці, жита на муку – 24 корці, круп ячмінних, гречаних, пшона по 3 корці, маку – 1 четверть, гороху- 3 корці, пива – 96 бочок (Ого! – Блекі), м‘яса волового – 72 чверті, свиней – 4, баранів – 6 (це новобранці були, чи що?), індиків – 4, телят – 8, курей – 256, гусок –32, качок – 32, масла – 4 фаски, сиру – 8 коп, солі – 8 бочок, яєць – 64 коп, полотна – 4 відсотки, дров – 912 возів (!!!!!!!! Але й мерзляки були ті монахи), оселедців – 4 бочки, риби – 2 бочки.”
Життя в монастирі йшло за уставом - що зрозуміло. Ченці потрапляли в Олесько різними шляхами і жили тут довгі роки. Серед них були люди освічені – теолог монах Фабіан (Мацей Зичовський), вмілий хірург і управитель монастирської аптеки Агрипін Капуцин (Давід Ченцел), аптекар – брат Козмаж (Йозеф Сігл), будівничий монастиря монах Андрій (Мартин Домбравський) та ін.
Тут монахи знаходили й свій останній притулок. У підземеллях костелу з 1751 р. проводилося захоронення ченців. З великими почестями відбулися церемонії поховання Северина та Анни Жевуських, а ще раніше - їх чотирьох синів-немовлят. У 1785-1788 р. було проведене переховання монахів в каплицю св. Катерини на міському кладовищі, а Жевуських в парафіяльний костел.
Рішенням австрійської влади у 1785 р. монастир було забрано під військовий шпиталь. Було знищене багате монастирське обладнання, понівечено живопис у костелі, розкрадено цінні речі, безслідно зникла унікальна бібліотека. Тільки завдяки втручанню цісаря Йосифа ІІ у 1788 р. будівля була частково повернена капуцинам. З того часу життя в монастирі налагодилось.
Монастир був діючим до 1939 р. Потім це був табір для військовополонених, єврейське гетто, склади, конюшні. По війні ситуація не покращилась: тут був заготівельний пункт, ремонтні майстерні, сільськогосподарське училище. Лише з 80-х рр. ХХ ст. активно ведеться робота по реставрації будівлі, реконструкції подвір‘я, саду, ставків. Зараз тут фондосховище музею.
Мені пощастило потрапити на саме подвір‘я (див. друге фото), поки охоронець чи то спав, чи то просто лічив гав. Та до ставків я не дійшла: один з “беркутів” отямився і погнав нас з території. :-)
|
|
|
|
|
|
|
|
Тук-тук, хто там? Привид Костя! | Статуя св. Онуфрія | І ще раз св. Онуфрій |
Монастир. Різне.  |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
