З кінця XVI ст. в місті діяло братство.

В 1569 р., десь саме в той час, як про Бржоснєвського згадали документи, поселення отримало Магдебурзьке право. Вже на початку наступного, XVII-го століття, Яворів став відомим ярмарковим центром.

Далі була Хмельниччина. Так, до Дніпра звідси далеко. Але події Вмзвольної війни докотилися і в ці західні землі. У 1648 р. десятьох міщан Яворова було страчено за підтримку козацького руху, а на місто накладено контрибуцію.

В часи Собєського в Яворові зводиться дерев'яний замок. Саме в яворівській твердині король готувався до турецького походу 1676 р. Не знаю, що саме мав на увазі відомий дослідник української старовини Орест Мацюк, коли в своїх легендарних "Замках і фортецях Західної України" ("Центр Європи", 1997, с. 10) писав, що в Яворові й зараз є замок, але туди немає ходу нікому, крім військових, що служать в яворівській частині. Про нього є окрема сторінка на сайті.

М. Орлович з цього приводу повідомляє спочатку, що від колишньо слави нічого не лишилося, а через рядок - що рештки замку слугують як в'язниця (арешт). З часів Собєського на початок ХХ ст. залишився лише вал в міському парку, замкова пивниця та купальня на ставу.

Після смерті короля Яна ІІІ доходи з яворівських маєтків отримувала його вдова, Марія Казиміра.

Відомо, що Петро подарував міщанам Яворова дзеркало (цінна штука в ті роки) та Євангеліє. Обидва подарунки довгий час зберігалися в міському музеї. Музей зруйнували в радянські часи. Що сталося з дзеркалом і книгою - невідомо.

В 1772 р., коли ці землі підпали під Австрію, Яворів отримав статус вільного міста (porto-franko). Сюди потягнулися німецькі колоністи, що засновували тут мануфактури та інші підприємства.

Кілька слів про власників міста в різні роки. Після смерті в 1716 р. Марії Казиміри яворівське староство дісталося маршалку великому коронному Юзефу Мнішхові (Мнішеку? Mniszchowi). З 1740р. маєток був в руках Катерини з Замойських Мнішек. З привілею Августа ІІІ Понятовського в 1771 р. (на один нещасний рік!) місто дісталося гетьману великому коронному Ксаверію Браніцькому, відомому закладенням парку "Олександрія" в Білій Церкві.   

З 1908 р. в місті діяла приватна українська гімназія "Рідна школа". З 1931 р. - музей "Яворівщина" (засновник М. Фільц). У місті працював етнограф Й. Лозинський та народився письменник Осип Маковей (його іменем названа вулиця, якою прямуємо з автовокзалу у центр).

Тут дуже приємний старенький священик і дуже гарна дзвіниця. З 1764 року, між іншим. Пам'ятка архітектури.

Дзвіниця величезна і трохи нагадує дзвіниці дерев'яних храмів Дрогобича.

Священик завів нас з Ігорем Хомою до себе і показав зібрані матеріали про церкву. Ділюся:

Колись Юріївська церква була дерев'яною, і поставили її за 20 років до дзвіниці (1744 р.) на місці ще більш старого дерев'яного храму. В 1749 р. храм наділив додатковим привілеєм Ян Вандалін Мнішек. власник Яворова.

В 1764 р. на захід від святині звели стовпову дзвіницю з відкритою голосниковою галереєю з підсябиттям, вкриту дзвонястою банею. А все церковне подвір'я тоді оточила дерев'яна огорожа з невеликим гонтовим стрішком.

На початку ХІХ ст. внаслідок секуляризації, яку проводив австрійський уряд, церква св. Юра стала єдиною парафією в місті, до якої приєднали дочірні храми Успіння та Різдва.

В 1822 р. мав місце ремонт споруди, тоді до нави прибудували бокові рамена - в результаті получили хрестову у плані споруду.