Ім'я помітили? Угу, Ян.

В 1611 р. Сигізмунд ІІІ дозволяє Свошовському, писарю руських земель, за його бойові заслуги заснувати край хутора Залісся місто. 15 листопада того ж року новоспечене місто отримало від короля Магдебурзьке право, дозвіл на проведення щотижневих торгів та двох щорічних ярмарків (на Вознесіння та на св. Михайла). Магістрат складався з 4 райців, 7 лавників (суддів) та 12 мужів. Де Свошовський набрав таку кількість брократичного апарату, для мене загадка, бо за даними 1570 р. в Заліссі проживало всього 5 кметів, і не зрозуміло, чому за 41 рік ситуація з населенням мала бпокращитися в багато разів.  

М. Удзєля писав, що рід Свошовських походив з с. Свошовіце під Краковом, а історик Несєцький вважав Свошовських українцями. Цей факт доводить й вчинок Яна Свошовського в 1603 р., коли він виступив проти римо- та греко-католиків на сеймі, ще й нагрубив єпископу Барановському. Був, бидно, паном гарячкуватим та непослідовним: в 1604 р. Ян фундував вівтар Богородиці у львівському кармелітському костелі, а також подарував ченцям (чи то кармелітам, чи то бернардинам) село Бірки. Ну і віру змінив заодно.

Перша письмова згадка про місто Янів відноситься до 8 листопада 1670 р. (королівський привілей Михайла Корибута Вишневецького). Свошовський тим часом долав кар'єрні щаблинки: опікун (разом з Замойським та Жолкєвським) королевича Костянтина, з 1612 р. львівський підкоморій, в 1613 р. маршалок посольської шляхти. Помер Свошовський на початку 1615 р.

В 1680-х починається відбудова містечка. Ян ІІІ, який часто приїжджав сюди на полювання, оселив у поселенні полонених турків та татарів. Кажуть, їхніх нащадків і зараз можна помітити на міських вулицях.

Навколо Янова відновили частокіл, на ринку збудували ратушу, а біля неї 12 шевських яток: місцеві мевчі славилися своїми замшами, шкірами, сап'янами. Так звані волоські шевці виготовляли черевики та пантофельки. Взуття для урочистих випадків шилося з жовтого або червоного сап'яну. Посполиті шевці торгували взуттям та займалися пошиттятм чобіт, високих - часом аж до пояса. Такі чоботи використовували для їзди верхи, з жовтої шкіри. Та конкуренція була жорстока: єврейські купці привозили з Гданська готові вироби гарної якості, тому янівські шевці об'єдналися в цех, який отримав від Яна ІІІ цеховий привілей від 20 жовтня 1693 року.

Часом шевці надавали свої лавки янівським різникам - за те ті віддавали шевцям всі шкіри.

Мали шевці 5 ієрархічних ступенів (ходачники, що скуповували шкіру та продавали взуття, хлопці, робєнці, майстри і цехмістр). При переході зі ступеню на інший потрібно було виставляти вищестоячим випивку. А за всі невідповідності уставу шевців накладалася кара (невідповідностями було що завгодно, від перекуповування шкір та неприбуття на похорон братчика до сварок жінок шевців та відкриття цехової скриньки без дозволу цехмістра). Штраф найчастіше за все брали теж випивкою - півахтелем пива. Російський вираз "п'є як сапожник" набуває від таких фактів нового змісту.

Кілька старих зображень храму.

8 серпня 1614 р. подружжя Свошовських фундувало у Янові дерев'яний костел Яна Хрестителя (три Яни в реченні!), Богородиці та св. Михаїла. Храму відразу виділили певну суму грошей, десятину від вилову риби в ставку, землю в районі поля біля Волі Добростанської, ставок під Лелехівкою, право вільного побору дерева в лісах та ще десятину з янівських млинів. Ксьондз мав право вільно молоти своє збіжжя на обох міських млинах, а по середах та п'ятницях безкоштовно рибалити.

В часи Хмельниччини в костел поляки перенесли знайдену в козацькому таборі ікону Богородиці - в якості дарунку ксьондзу Якубу Хшестовському. Пізніше образ вважався чудотворним.  

Наступна власниця Янова, Єва Стадніцька, була жінкою з ого-го характером. Вона не лише заборонила православним будувати свій храм у місті, а й вигнала з парафії ксьондза Томаша Краковчика і не давала костелу відведених йому десятин. В будинку Краковчика пані влаштувала пушкарню, поки ксьондз жив лише подаяннями парафіян. В справу втрутився король Ян Казимір, який 10 серпня 1653 р. підтвердив всі привілеї, надані костелу Свошовськими.

У 1702 р. храм було відремонтовано, а в 1724 р. додано крипту (може, каплицю?). З іншого боку, відомо, що дерев'яний храм замінили на кам'яний наприкінці XVII ст. Може, саме це й малося на увазі?

Перша церква з'явилася ще не в Янові, а Заліссі і була присвячена св. Михаїлу. При залісському храмі ще в 1643 р. було відкрито братство - з дозволу львівського єпископа Арсенія Желіборського.

3 березня 1655 р. янівський староста Зигмунд Фредро дозволив завершити будівництво церкви і закріпив за нею дві чверті лану землі.  При школі можна було також відкрити школу та шпиталь. (Будівництво почалося ще до татарських нападів - і через них все ніяк не могло завершитися).

Вознесенська (в одному документі від 1662 р. помилково названа Успенською) церква стояла під валом, праворуч яворівської дороги. Станом на 1811 р. споруда була знищена часом і стояла на дубових підвалинах. Дзвіниця храму знаходилася поруч, на цвинтарі.

Мурована Вознесенська церква на пагорбі біля костелу, яка стоїть на місці своєї дерев'яної попередниці, помилково датується 1831 р. Тим часом документи 1841 р. свідчать: що місцевий піп Іван Домбровецький зазначав у метричних книгах, що церква ось-ось обвалиться, а паркан - так той вже зогнив і впав. На час ремонту храму парафіяни навіть домовлялися з католиками і використовували костел по черзі.

В місті було 3 синагоги (дві з них, дерев'яні, згоріли, а мурована використовувалася як кінотеатр). В центрі міста - великий храм св. Володимира (1992).

До 1968 р. місто, між іншим, було райцентром.