Хоча головна цікавинка села - не незвичний приземкуватий костел, а церква з - увага! - 1666 року. Компактна і позбавлена прибудов, невелика (13,5 на 6,3 м всього), неймовірно справжня. А в якому місці стоїть! Над потічком Кам'янка, на невеликому підвищенні. В таких місцях будували оборонні двори і замки. В Дернові ж поставили храм.

Закинута (ще донедавна) пам'ятка знаходиться на території не менш закинутого дитячого садка (от вам і орієнтир для пошуку). Ключі від храму можна взяти в отця Нестора, мешканця плебанії-садочку. Навколо храму каруселі, через які проросли деревця (ох як же це символічно!), дерев'яні скульптурки і експресивний Івасик-Телесик верхи на лебедях. В самому садку давно вже плебанія, новий - рожевий і величезний - храм - стоїть через дорогу, а Микитинська церква... Ну а що? Вона маленька, стара, в неї протікає дах. Згодиться для складу дитсадочкових шафок, не більше.  

Але ж Микитинська церква - гармонійна красуня поважного віку! Тризрубна і одноверха сестра десятків схожих храмів Галичини (от як в Кам'янці-Бузькій, Вислобоках чи в Жовкві), вона все-таки має тільки свою, власну індивідуальність. І ну дуже вже поважний вік. Покинути напризволяще таку бабусю - сором для країни. Те, що церква дожила до наших часів, сяк-так пов'язано з тим. що в радянські часи вона працювала хай і не за фахом, але на користь громаді: тут був музей. Зараз... Зараз немає в храму покровителів (кажуть, до Другої світової греко-католицьким храмом опікувались поляки-власники села, родина Вислоцьких).

Церкву ремонтували в 1977 р.  (архітектор Б.Я. Кіндзелевський) на гроші, зібрані на марки Товариства охорони пам'яток (люди під тридцять і старші мають ті марки пам'ятати - їх розповсюджували в школах і на заводах, та скрізь). Перекрили гонтом - тоді до реставрацій ставилися серйозно. Але не зовсім: ґонт був не колотий, а рублений. От і зогнив за двадцять з лишком років.

Чотиритомник сухо повідомляє, що храм споруджено з соснових брусів, дах гонтовий, а широке піддашшя підкреслює горизонтальне членування пам'ятки, що в інтер'єрах центральний простір висотно розкритий до зенита глави. Лише останнє речення писав, здається, не робот: "Пам'ятка належить до числа досконалих споруд народної архітектури галицької школи". Україні не потрібні досконалі пам'ятки - інакше дернівська церква була б в іншому стані і статусі. А так... Тризну по ній відправлять лебеді з Івасиком. Більше нікому.

Ще років п'ять тому здавалося, що до нової реставрації дожити церкві не вистачило б сил. Але ж дожила! Хоча саму лише проектну документацію на відновлення виготовляли шість років — з 2010-го по 2016-тий. А з серпня 2016 р. в Дернові нарешті почалися роботи. Мільйон гривень для храму збирали всім миром. У квітні 2018 р. святиня знову перетворилася на красуню. Її почали включати у туристичні маршрути. Тож все у Дернові буде добре. І так і має бути.