Карта
Широта - 50.11, довгота - 24.266.
Відомі з 1406 року Батятичі - село велике, як сказав мені водій маршрутки - "Понад 600 номерів!" І справді, населення тут тисячі дві - і нехай з рельєфом не пощастило (весь район пласким пляцком тягнеться до Волині, здивившись хіба в районі Кам'яної гори, та й та лише номінально є горою - якісь 284 м над р.м.), та пам'яток архітектури трохи є. І дістатися просто - до райцентру всього кілометрів 5. Подивимся?
Для цього найкраще доїхати до останньої зупинки в селі, якраз біля біленького неоготичного костельчика св. Ядвіги (1903), зведеного польськими колоністами, котрі жили в цій частині села. Ця частина звалася Липниками і Паперівкою Гроші на побудову храму дали родини Лончинських та Романовських.
Про те, що селились тут ще в добу бронзи, можна й не згадувати. Перша письмова згадка (якраз 1406 р.) натякає на традиції бджолярства: щороку Батятичі здавали польському королю по 4 бочки воску. У 1565 р. тут нараховувалось 79 пасік, а місцевий мед знали не лише у Жовкві і Львові, а й у Варшаві та Гданську. Один з кутів села дотепер називається "Пасіки".
Через Батятичі тече колись повноводний струмок Батючка. Місцеві ставки на Звіриному куті за переказами викопані полоненими татарами, а в урочищі оболонь - в 1935 р. з ініціативи тодішнього пана Лончинського.
Велике поселення (ледь не містечко - жили ж ремісники - бондарі, шевці, ковалі) - часто страждало від татарських набігів в XVI-XVII ст., тож на сусідній Липовій горі були зведені... Ні, не укріплення, а льохи-схованки , в яких можна було пересидіти набіг.
З 1659 р. Батятичі та навколишні села належали львів'янину і греку за походженням Юрію Папарі. Родина Папарі володіла селом майже 300 років.
В ХІХ ст. в селі було зведено ґуральню, миловарню, млин і вуглярню на деревне вугілля. З 1848 р. в день скасування панщини на батятицькій церкві на знак свята щороку вивішували білий прапор.
В ХІХ ст. в село прибули не лише польські, а й німецькі колоністи. Ці останні мешкали в західній частині села, яку називали Найдорф (думаю, видозмінене Нойдорф, Нове село) і Фаленти. Тут же містився поліцейський відділок.
В 1914 р. в село вступили російські війська,влаштувавши за Батятичами стрільбище "Шайби". Під час військових дій в 1915 р. велика частина села була знищена. Докладніше про Батятичі у Світовій війні читайте тут. А тут - про подальші заворушення в селі. Цікаво!
В 1927-28 рр. відбувалися т.з. "картопляні бунти": селяни конфліктували з поміщиком Лончинським. (В цій історії мене зацікавило ось що: страйкарі відправились до маєтку пана з петицією, де їх заарештувала поліція. Отже, в селі був маєток. Чи не його брама веде зараз до розвалених ферм?).
З історією впорались, пішли на екскурсію. Від костелу до центру недалечко. там, за кенотафом борцям за волю України, видно дерев'яну триверху церкву Собору пресвятої Богородиці (1788). Гармонійна могутня споруда розширюється донизу - і тому невловимо нагадує лайнер. В цьому місці храм стояв ще у 1564 р. Реставрація храму мала місце в 1900 р. В радянський час споруду використовували як колгоспний склад, потім як музей. Віруючим повернули церкву в 1989 р. Поруч з святинею - дерев'яна дзвіниця. Була відчинена, всередині лише мотлох :о).
На східній околиці села, далеченько від траси (але з дороги споруду помітно) стоїть найстаріша споруда батятичів - дерев'яна триверха церква св. Юра (1759, на місці згорілої попередниці з 1721 р.), зведена на кошти Костянтина Папарі. Біля церкви розумієш, що храм Собору пр. богородиці зводили за цим зразком: споруди досить схожі. Бляшаний верх тут ще з 1900 р. Начебто зберігся стінопис XVIII ст. і розписи ХІХ ст. авторства Теофіля Копистинського, але храм був зачинений, не бачила. В радянський час храм реставрували І.Могитич та Л.Дмитрович (1974). Поруч з церквою - став, на якому голосно з'ясовували стосунки гуси, лякаючи місцевих качок. Влітку має бути симпатично.
