Місцева природа — унікальна і неповторна, її варто зберігати. Тож в 1973 р. у складі Чорноморського державного заповідника було створено його філію “Дунайські плавні”, реорганізовану в 1981 р. в самостійний державний заповідник. А в 1998 р. наказом Президента України було створено Дунайський біосферний заповідник. Того ж року заповідник включено до складу світової мережі біосферних резерватів у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату “Дельта Дунаю”.

Площа Дунайського біосферного заповідника разом з протоками й двохкілометровою смугою чорноморської акваторії складає 50 253 га. Зараз заповідник складається з дельти Кілійського рукава Дунаю (буферна зона та зона атропогенних ландшафтів), Жебріянської гряди, Стенцівсько-Жебріянських плавнів (зона заповідного режиму), руслового острова Єрмаков та території прилеглого рибного господарства. Побачити все туристу неможливо, але найцікавіші ділянки заповідника доступні для огляду.

Приміром, Кілійська дельта – наймолодша і найдинамічніша ділянка Дунайської дельти. Розташована вона в межах Кілійського та Татарбунарського районів Одеської області. Ці території багаті прісноводними лиманами, заплавними лісами, солончаками, очеретяними плавнями, каналами, озерами. Справжнє царство води! І спокою: тут, ледь не в центрі густозаселеної Європи, комфортно птахам і звірині. Тут можна побачити сотні чапель, тисячі лебедів-шипунів, десятки тисяч перелітних качок і бакланів, а якщо пощастить, то і орлана-білохвоста, кучерявого пелікана або єдиного представника ластоногих Чорного моря – тюленя-монаха.

Серед 40 видів ссавців, що мешкають у Кілійській дельті, 14 занесено до Червоної книги України. Тут мешкають ондатри і єнотовидні собаки, лісові коти, горностаї, річкові видри, європейські норки. Трапляються рідкісні земноводні: тритон дунайський, болотяна черепаха. Іхтіофауна заповідника налічує 99 видів, серед яких шип, атлантичний осетер, дунайський лосось, білуга, стерлядь, вирезуб, умбра.

Туристів у дельті Дунаю чекають: тут уже бачили гостей з майже півсотні країн світу. Створені спеціальні маршрути, і кожен з них обов’язково пролягає через столицю дельти – самобутнє 10-тисячне місто Вилкове. Поселення заснували в XVII ст. російські старообрядці, що втікали від Ніконовської церковної реформи. Старовіри-липовани не сприйняли зміну обрядової традиції, яку патріарх Нікон затіяв задля уніфікації російської православної церкви з грецькою — і зазнали переслідувань з боку царату. Тож тут досі говорять російською, носять бороди, їдять смаженого оселедця і хрестяться двома пальцями. І живуть по сто років. До розкольників-липованів з часом приєднались запоріжці з розгромленої Січі та біглі селяни. Зараз в місті живуть росіяни і українці, греки і гагаузи, німці і болгари.

За високими стінами очерету ховається міні-архіпелаг: Вилкове складається з десятків рукотворних островів та острівців, зв’язаних між собою каналами-єріками (ось і вплив колишнього турецького панування: так збереглося тюркське слово “арик”). Титул “Українська Венеція” звучить гордо, але не дуже відповідає дійсності: сюди їдуть не за архітектурою, а за природою. Хоча схожість є: як і Венеція, Вилково щороку потрошечки занурюється під воду, тож місцеві рибалки досипають свої острови. А в іншому – абсолютна автентичність: хати-мазурки з намулу та очерету, численні канали замість вулиць і бульварів, вино “Новак” з місцевого винограду, по два човни на родину замість автомобілів і 50 кілометрів дерев’яних вуличок-кладок на маленьке місто. Корів тут, наче королев, човнами перевозять на пасовища. Ще тут є церкви старовірів – і море легенд. Кажуть, у Вилковому чимало ворожок. Серед рибалок ходять історії про виловлену в Дунаї найбільшу прісноводну рибу білугу завбільшки з корову. Білуги тут, звісно водяться, хоч не така велика, але переважно у Вилковому ловиться смачна місцева рибка “дунайка”.

Ще одна обов’язкова точка Дунайського заповідника – металевий знак “0 кілометр”, встановлений перед впадінням Дунаю у Чорне море. Турист, що не сфотографувався біля цього кружальця – лінивий турист. І як не ступити на Нову землю – косу, яку Дунай намиває щороку нижче Вилкового? Адже це наймолодша суша Європи — процеси дельтоутворення відбуваються тут дотепер, щороку змінюючи берегову лінію. Дельта поділяється на дві частини: стару річкову і юну морську. Між ними — вал Жебріянського пасма. І, звичайно, в заповідник неодмінно потрібно навідатись ще раз — і знову відчути себе піонером Нової землі.

* В нижній течії Дунай утворює велику болотисту дельту довжиною в 75 км та шириною в 65 км. Вершина дельти знаходиться біля мису Ізмаїльский Чатал, де основне річище Дунаю розгалужується на Кілійське (назване за найближчим райцентром) та Тульчинське гирла.